WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Уряди Української Держави - історія - Реферат

Уряди Української Держави - історія - Реферат

уряду користувалася вища освіта. Крім діючих університетів у Києві, Харкові та Одесі, 1 липня було відкрито ще два навчальних заклади - Київський та Кам'янець-Подільський державні українські університети. Спроба українізації університету св. Володимира в Києві за часів ЦР успіху не мала. Тому міністерство народної освіти вирішило піти іншим шляхом, створюючи нові університети з українською мовою викладання і широким спектром українознавчих дисциплін.
Уряд усіляко підтримував вузи, які відігравали провідну роль у підготовці спеціалістів високої кваліфікації, надавши статус державних київським політехнічному та комерційному, харківським ветеринарному, комерційному, технологічному, Катеринославському гірничому, Ніжинському історико-філологічному інститутам (останньому надали статус державного університету).
За доби гетьманату розпочали роботу щойно утворені Архітектурний та Клінічний інститути у Києві, Політехнічний та Сільськогосподарський - в Одесі, Український історико-філологічний факультет у Полтаві. Уряд розробив струнку тарифну сітку оплати праці викладацько-професорського складу та заснував стипендії для студентів.
Неослабною увагою Української Держави була оточена початкова й середня школа. В липні міністерство народної освіти видало розпорядження про утворення національної нижчої початкової школи, яким передбачався перехід на українські підручники й мову викладання, в російськомовних гімназіях і реальних училищах запроваджувалися українознавчі предмети.Істотно змінювалися програми учительських семінарій, які наближали підготовку педагогічних кадрів до реальних суспільних потреб.
Уряд виділив 350 стипендій для незаможних учнів української національності, взяв на баланс держави 40 чоловічих гімназій, відкритих за ініціативи М. Василенка. З цією метою було асигновано 4 млн крб. На підвищення заробітної плати вчителям лише у жовтні - листопаді державна скарбниця видала майже 29 млн крб.
На кінець 1918 р. з 836 діючих гімназій (161 державна, 409 громадських, 268 приватних, 474 хлоп'ячі і 362 дівочі) 150 були українізовані. Таким чином, формувалася національна школа, яка мала вирішувати завдання, співзвучні загальнодержавним тенденціям розвитку.
Спостерігалась активізація мистецького життя, що дало підстави дослідникам говорити про розквіт національних закладів культури у той період. Численні факти підтверджують таку думку.
У складі міністерства народної освіти та мистецтва було створено головне управління мистецтва й національної культури, яке мало автономний бюджет. Крім того, уряд виділяв цільові кошти на охорону пам'яток старовини, археологічні дослідження, підтримку творчих колективів тощо. Так, у вересні 600 тис. крб. було асигновано на заходи з охорони пам'яток культури.
Бережливе ставлення до історико-культурної спадщини народу України виявилось у реальній підтримці музейної справи. Держава дбала про життєдіяльність усіх 36 музеїв, заснованих до революції.
Прагнучи, щоб українська театральна й музична культура вийшла на європейський рівень, П. Скоропадський особисто опікувався творчими колективами, які могли знайомити українську публіку з кращими зразками світового мистецтва. У травні уряд виділив 165 тис. крб. товариству "Національний театр", ініціаторами створення якого були трупа М. Садовського, "Молодий театр" Л. Курбаса та Музично-драматична школа ім. М. Лисенка. У серпні було створено Державний драматичний театр, творчий колектив якого склали відомі російські та українські актори й режисери. У жовтні на базі національного зразкового театру за рішенням уряду почав діяти Державний народний театр під керівництвом П. Саксаганського, в якому працювали М. Заньковецька, Г. Затиркевич-Карпинська, І. Замичковський та інші видатні митці.
За активного сприяння міністерства народної освіти та мистецтва були створені Перший український національний хор у Києві, Державна капела бандуристів Г. Хоткевича, про що подбав сам гетьман. Уряд асигнував 66 тис. крб. на заснування Державного симфонічного оркестру ім. М. Лисенка. Оркестр працював під керівництвом О. Горєлова, диригували - Р. Глієр, Ф. Блуменфельд та Ф. Бортьє. Плідно працювали Київська, Одеська і Харківська консерваторії. У 1918 р. активно творили М. Вериківський, Г. Верьовка, Б. Лятошинський, Л. Ревуцький, П. Демуцький та інші діячі музичного мистецтва.
Українська академія мистецтв, очолена Г. Нарбутом, готувала спеціалістів малярства, різьбярства, гравюри, художніх промислів, будівництва. В цей час розпочинає працювати Одеське вище художнє училище.
Увага гетьманського уряду до проблем культурно-мистецького процесу, народної освіти викликала піднесення творчих сил, сприяла збагаченню духовного потенціалу народу й держави.
Різка зміна зовнішньополітичної ситуації викликала дестабілізацію гетьманського режиму. Та ще більшу загрозу для нього становили внутрішньополітичні обставини. Національний союз під проводом В. Винниченка об'єднав протигетьманські сили і розпочав підготовку повстання, заручившись підтримкою російських більшовиків. У відповідь на дії опозиції міністерство внутрішніх справ заборонило скликання Національного конгресу, призначеного на 17 листопада. Це стало причиною урядової кризи, внаслідок якої гетьман сформував уряд, у якому вже не було представників Національного союзу.
Переорієнтація гетьмана на проросійські сили віддавала козирі в руки антигетьманським силам. Вони 13 листопада утворили Директорію у складі В. Винниченка, С. Петлюри, Ф. Швеця, А. Макаренка й П. Андрієвського. Успіх повстання забезпечила підтримка Директорії з боку Є. Коновальця (січові стрільці), отамана Болбочана, Сірожупанної дивізії, Чорноморського козачого коша. Збройні сили, на які спирався гетьманський режим, значно поступалися повстанцям. Це показав бій під Мотовилівкою, де гетьманські війська були розбиті, після чого відступили до Києва. Наприкінці листопада вплив П. Скоропадського обмежувався столицею, в якій також активно діяли повстанські сили. Німецькі частини, які ще лишалися на території України, дотримувалися нейтральної позиції. За таких умов гетьману не залишалося нічого іншого, як відректися влади.
Причиною невдоволення широких верств українського суспільства політикою гетьманського режиму переважна більшість істориків вважає її низьку соціально-економічну ефективність і те, що держава того періоду будувалася на підмурках консервативної ідеї. З цим важко не погодитись. Але не варто відмовляти їй у повній відсутності національних елементів і спрямованості, хоча вони, можливо, були і не такими яскраво вираженими, як у часи ЦР.
Швидше за все режим гетьмана П. Скоропадського був приречений на невдачу на диво складним і несприятливим збігом зовнішніх і внутрішніх обставин, які стали вирішальними для його долі.
Loading...

 
 

Цікаве