WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Уряди Української Народної Республіки доби Директорії - історія - Реферат

Уряди Української Народної Республіки доби Директорії - історія - Реферат

навіть у дискредитації самої української ідеї в очах народу.
Член Директорії П. Андрієвський та група правих (О. Ковалевський, М. Корчинський, О. Макаренко) відстоювали незмінність урядової полтики. П. Андрієвський згоджувався лише на персональні зміни в уряді, інший член Директорії - А. Макаренко стояв за новий уряд. С. Петлюра своєї остаточної думки на нараді не виявив і виїхав до Здолбунова. 9 квітня в Рівне він надіслав телеграму Б. Мартосу, в якій запропонував йому "негайно приступити до сформування нового Кабінету Міністрів, аби останній міг зараз же приступити до роботи". Очевидно, у Б. Мартоса уже були кандидати на ключові міністерські посади, тому що того ж дня вийшли наказ № 134 та постанова № 1592 Директорії УНР про демісію уряду С. Остапенка та призначення "Головою Ради народних Міністрів і міністром фінансів Бориса Мартоса, заступником Голови Ради народних Міністрів і міністром юстиції Андрія Лівицького, міністром внутрішніх справ Ісаака Мазепу, народним міністром земельних справ Миколу Ковалевського, виконуючим обов'язки військовогоміністра Григорія Сиротенка, міністром і керуючим іншими міністерствами, крім вищезазначених, продовжувати виконання своїх обов'язків на правах тимчасово керуючих міністерствами". З джерел відомо, що наказ і постанова спочатку були підписані лише двома членами Директорії - С. Петлюрою та А. Макаренком. Юридично без підпису третього члена Директорії вони не були правочинними. Створилася ситуація, коли в УНР було два уряди: старий не складав повноважень, а новий приступив до діяльності. Правда, така ситуація була недовгою, приїхав Ф. Швець і додав свій підпис під цитованим документом. Б. Мартос тривалий час не міг заповнити уряд новими міністрами: досвідчених кадрів не вистачало, а праві стали до уряду в опозицію. Поступово до призначених одразу в уряд міністрів додалися: В. Тенницький (міністр закордонних справ), А. Крушельницький (міністр народної освіти), М. Шадлун (міністр шляхів), А. Шранченко (міністр народного господарства), О. Безпалко (міністр праці), І. Лизанівський (керуючий управлінням преси й інформацій), І. Паливода (керуючий міністерством пошт і телеграфів), М. Білоус (керуючий міністерством народного здоров'я), В. Кабачків (виконуючий обов'язки державного контролера), М. Мирович (керуючий міністерством культів), П. Красний (керуючий міністерством єврейських справ).
29 квітня при ідейній підтримці правих отаман Оскілко вирішив здійснити у Рівному державний переворот, арештував членів Ради народних міністрів і мав намір арештувати С. Петлюру. Проте останньому доволі легко вдалося придушити заколот і відновити урядову роботу. 12 квітня уряд Б. Мартоса оголосив свою "програмову декларацію". В ній ішлося про те, що суверенному життю українського народу заважають два вороги: "польське панство" і "російське комуністичне більшовицьке військо". Новий уряд УНР закликав усі українські політичні й соціальні сили "не дати чужинцям вкінець знищити рідний край", стати на боротьбу проти "чужинецької неволі російських комуністів" за вільну й незалежну Україну. Кабінет Б. Мартоса, на відміну від попереднього уряду, урочисто заявив, що "не кликатиме собі на допомогу чужої військової сили з будь-якої держави". Декларуючи орієнтацію на власні сили, він обіцяв звернути особливу увагу на забезпечення армії та сімей військовослужбовців, а також фактично здійснити проголошену в Києві 22 січня 1919 р. злуку західних і східних українських земель.
Намагаючись поєднати демократичну державну систему з радянською, уряд передбачав контроль за діяльністю владних структур з боку робітничо-селянських трудових рад. Селянам було обіцяно демократичну земельну реформу, робітникам - допомогу у відновленні роботи фабрик і заводів, вільне функціонування профспілок.
Згадана декларація не містила жодного слова про можливість ведення переговорів з радянським урядом України. Адже на той час більшовики перейшли від популістських обіцянок до політики продрозкладки, одержавлення землі, використання земельного фонду для створення радгоспів, комун, інших форм колективних господарств, обмеження вільної торгівлі. Все це підняло село проти комуністичної влади. Уже в квітні вона оголосила поза законом отаманів Зеленого, Соколовського, Батрака. Селянські повстання, що охопили Україну, вселяли надію в уряд Б. Мартоса. Якраз на союз з повстанцями й політичними течіями, які очолювали цей рух (українські ліві есери й соціал-демократи-незалежники), уряд робив ставку, проголошуючи курс на власні сили.
Але й цього разу декларації не стали реальністю. Українським політикам так і не вдалося об'єднати національні сили в єдиний фронт. Та й самій Директорії бракувало єдності. П. Андрієвський та Є. Петрушевич не визнавали новостворений уряд Б. Мартоса. Між ними і С. Петлюрою та А. Макаренком виникли гострі суперечності.
Ситуація на фронті в кінці квітня - на початку травня продовжувала погіршуватись. 5 травня уряд Б. Мартоса змушений був залишити Рівне й евакуюватися до Радзивилова. Туди ж із Здолбунова переїхали члени Директорії С. Петлюра, Ф. Швець, А. Макаренко. 9 травня вони обрали С. Петлюру головою Директорії. 13 числа на нараді Директорії та уряду зі складу Директорії було виведено П. Андрієвського. Однак ці організаційно-політичні акції не сприяли загальному поліпшенню становища. Мабуть, якраз тоді з'явилася приповідка "У вагоні Директорія, під вагоном - територія". 14 травня польська армія генерала Ю. Галлера, сформована у Франції для боротьби з більшовиками, розгорнула наступ у північно-західній Волині проти військ УНР. До рук поляків потрапила величезна кількість боприпасів та амуніції, що зберігалися на складах у Луцьку. Втративши власну територію, Директорія і уряд УНР із залишками армії мусили шукати порятунку на території ЗОУНР, спочатку в Красному, Золочеві, а потім - у Тернополі.
2 червня польські війська захопили й Тернопіль, тож уряд УНР терміново перебрався на станцію Богданівка. В цей критичний момент він опинився між двома ворожими таборами: поляками, що заволоділи Тернополем, і більшовиками, які контролювали Волочиськ. Передові загони цих таборів розділяла смуга завширшки 10-20 км, де знайшли притулок уряд і армія УНР. До цього слід додати, що навесні 1919 р., після призначення Директорією уряду Б. Мартоса, різко погіршилися стосунки між наддніпрянськими й галицькими політиками. "До формального розриву між галицьким і наддніпрянським урядами не дійшло, але фактично вони йшли своїми окремими шляхами, - писав І. Мазепа. - Правда, галицький уряд не чинив ніяких особливих перешкод нашому урядові в підготовці нового наступу проти більшовиків. А поза тим усюди ширилась пропаганда проти нашого уряду і Петлюри. Під впливом цієї пропаганди знаходилися найвідповідальніші представники галицького уряду. Так,
Loading...

 
 

Цікаве