WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Уряди Української Народної Республіки доби Директорії - історія - Реферат

Уряди Української Народної Республіки доби Директорії - історія - Реферат

Англії з Добровольчою армією та реальній допомозі Колчакові й Денікінові в їх змаганнях за відбудову дореволюційної Росії. Таким чином, два дорогі місяці, котрі треба було використати на організацію і зміцнення внутрішніх національних сил, пропали марно. Повне фіаско переговорів з французьким командуванням в Одесі, втрата майже всієї території України здискредитували до решти кабінет Остапенка і підірвали довір'я громадськості та армії до його дальшої діяльності".
Змістивши акценти урядової діяльності в бік зовнішньої політики, уряд С. Остапенка не став шукати підтримки в народних масах. Він так і не видав жодного програмного документа з роз'ясненням своєї політики. В умовах розвитку революції, коли зміна настроїв широких верств населення важила більше, ніж танки Антанти, це було грубою помилкою. Уряд опинився в цілковитій ізоляції."…Саме в цю добу загальна анархія і хаос на українському фронті досягли найвищого щабля, - свідчив І. Мазепа. - За уряду Остапенка не було ні влади, ні контролю. Тому грубі мільйони, що видавалися на різні нові формування, пропали марно. Зловживанню отаманів не було кінця: вони брали гроші, але при першій нагоді кидали фронт, зникали хто куди хотів, здебільшого в Галичину, і цим вносили ще більшу дезорганізацію як на фронті, так і в запіллі".
Під впливом більшовицької, явно популістської агітації, спрямованої, зокрема, на ліквідацію приватної власності на землю та її тотальний зрівняльний поділ, в Україні швидко поширювались прорадянські настрої. Вони охопили й армію УНР. Навіть січові стрільці, які послідовно й твердо стояли на антибільшовицьких позиціях, перейшли на радянську платформу, оголосивши у своїй декларації від 13 березня, що вони із "запалом підпиратимуть радянську владу на місцях, котра заводить лад і порядок".
21 березня у Вапнярці командування Південно-Західного фронту, відрізаного (внаслідок захоплення радянськими військами Жмеринки) від решти армій УНР, створило революційний комітет (отамани Волох, Загродський, Колодій), який також заявив про свій перехід на радянську платформу. 22 березня у Кам'янці-Подільському під головуванням В. Чехівського утворився з представників УСДРП та УПСР (центральна течія) Комітет охорони республіки. Він так сформулював свою програму: 1) охорона порядку і спокою; 2) домовленість з Директорією про негайне припинення переговорів з французьким командуванням в Одесі і розгортання переговорів з радянським урядом України на основі визнання радянськими урядами України і Росії самостійності й незалежності України, виведення російських військ з території України та формування нового українського уряду. Хоч цей комітет 28 березня самоліквідувався, він завдав серйозного удару проантантівським позиціям Директорії та уряду С. Остапенка.
Не сприяли популярності уряду й фатальні невдачі армії УНР. Не встигши пробути у Вінниці три тижні, уряд змушений був організовувати нову евакуацію державного апарату, скоротив його до мінімуму. В міністерствах залишались практично одні керівники з штатом в кілька осіб.
Короткий час уряд перебував у Жмеринці, потім у Проскурові, який теж довелося залишати через кілька днів. Це вело до паралічу влади. "Реальної роботи не провадилось майже ніякої, - згадував товариш міністра продовольчих справ М. Тимофіїв. - Всі жили чутками й плітками, котрі невпинно і невтомно переносились з вагона в вагон і утворювали нестерпиму атмосферу взаємного недовір'я і дрібного інтриганства; цей маразм тягнувся до самої евакуації [з] м. Проскурова. В момент евакуації Остапенко, Мацієвич і О. Шаповал були в Одесі на переговорах з Антантою […] як і завше, евакуація із Проскурова одбулася хаотично - не було навіть призначено, до якого пункту виїхати. Називали Кам'янець, де вже були деякі міністерства, але частина міністрів спинилась в Ярмолинцях, потім в Гусятині, а частина поїхала в Кам'янець. Тимчасовий голова Ради Міністрів Чопівський з Ярмолинців через Гусятин поїхав в Станіславів разом з державним секретарем Корчинським, залишивши своїм заступником в Гусятині п. Архипенка, міністра земельних справ. Директорія була розкидана - Петлюра їздив по фронту, Макаренко - по Галичині, Андрієвський сидів в Станіславові, а Швець з директорійським добром (борошно, цукор і проч.) сидів в Гусятині". Нарешті, в кінці березня 1919 р. місцем осідку державного центру УНР стало Рівне.
Поки уряд С. Остапенка вів безрезультатні переговори з французьким командуванням, від якого чекав військової допомоги, на величезній території України, захопленій більшовиками, почав назрівати перелом в політичних настроях. Маси населення, які нейтрально або й з співчуттям зустрічали більшовиків у січні-лютому, протягом короткого часу різко змінили своє ставлення до них. Причиною незадоволення були запроваджені більшовиками політика диктатури більшовицької партії, нехтування національними особливостями України та "воєнний комунізм". Незадоволення швидко переросло у вибух селянського повстанського руху.
Ця обставина додала аргументів критикам урядового курсу С. Остапенка. Українські есдеки та есери повели енергійну агітацію за зміну уряду, але у березні Директорія ще сподівалась на успіх у переговорах з Антантою. Лише залишення французькими військами Херсона та Миколаєва, а згодом Одеси, які захопила Червона армія, розвіяло останні надії. На початку квітня у Рівному відбулася державна нарада з участю членів Директорії, Трудового Конгресу, представників українських політичних партій, на якій розгорілася дискусія про новий курс урядової політики і у зв'язку з цим про зміну Кабінету міністрів. УСДРП та УПСР (центральна течія) прийшли на цю нараду з попередньо виробленою програмою, яка передбачала не лише зміну уряду, а й реорганізацію складу Директорії, регламентацію її функцій.
Персонально до Директорії мали увійти С. Петлюра та А. Макаренко, до яких додавалося по одному представнику від ЗОУНР, УСДРП та УПСР. Директорія повинна була лише затверджувати закони, ухвалені Кабінетом міністрів, та репрезентувати УНР на міждержавному рівні. Вона отримувала чітко встановлений бюджет і мала видавати свої розпорядження через відповідні міністерства. Всі члени Директорії визнавалися рівними в правах, а повноправний кворум складався з 3-х осіб.
Уряд, який підвищував свій статус, насамперед повинен був припинити внутрішню громадянську війну, забезпечити легальну діяльність політичних партій, які не виступали проти суверенності УНР, і негайно організувати трудові ради. В справі зовнішньої політики уряд одержував новий пріоритет: якнайшвидше досягти примирення з РСФРР, забезпечивши визнання нею самостійності УНР.
На державній нараді ліві гостро критикували партію самостійників-соціалістів, звинувачуючи її у провалах військової політики, розквіті отаманщини, втраті авторитету уряду,
Loading...

 
 

Цікаве