WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Уряди Української Народної Республіки доби Директорії - історія - Реферат

Уряди Української Народної Республіки доби Директорії - історія - Реферат

здоров'я), В. Оніхімовський (виконуючий обов'язки державного секретаря). 3 червня уряд оголосив декларацію своєї майбутньої діяльності. Передбачалося провести в Україні загальнонародні демократичні вибори до парламенту, а до того в "найскоршім часі" скликати передпарламент з представників різноманітних політичних, громадських організацій та самоврядних інституцій.
Проте не встиг уряд оголосити про свої наміри, як кіннота С. Будьонного прорвала фронт і знову почалося мандрівне урядове життя. 8 червня з Вінниці урядові установи виїхали до Жмеринки. Через тиждень довелося переїздити до Проскурова, а в кінці червня - до Кам'янця-Подільського. 14 липня українська армія відступила за Збруч, в Східну Галичину подався і уряд В.Прокоповича. Більш постійне місце для осідку він знайшов аж у Тарнові, неподалік від Кракова. Сюди перебрались урядовці центральних державних установ. "Всі вони були ще під вражінням раптової евакуації Кам'янця і переїзду через Галичину в Тарнів. Як завжди при катастрофах, панувало невдоволення урядом. Деякі міністри, як Саліковський, Косенко, Архипенко, подали заяви про демісію", - згадував І. Мазепа, який і сам на той час вже залишив посаду міністра земельних справ. Невдовзі до міністрів, що подали у відставку, приєднався В. Сальський. В діях уряду відчувалась певна розгубленість, наростала напруженість в стосунках між В. Прокоповичем і його заступником А. Лівицьким.
20-24 вересня в Станіславові відбулося засідання ЦК УСДРП, на якому обговорювалося питання про доцільність перебування представників партії (А. Лівицький, С. Тимошенко) в уряді. Нарада дійшла висновку, що фактично уряд перестав існувати. Тому постановила відкликати своїх представників з уряду, закликавши разом з тим членів УСДРП до активної участі в державному будівництві. На партійну постанову А. Лівицький та С. Тимошенко відповіли виходом з партії. Загалом почувалось, що ініціатива в уряді переходить до рук А. Лвицького, який на той час захопився ідеєю союзу з П. Врангелем та Б. Савінковим, а через них - порозуміння з Антантою.
У вересні 1920 р. розгорнувся новий наступ польської та української армій.Форсувавши в середині місяця Дністер, армія УНР розгромила частини 14-ї радянської армії і оволоділа територією між Дністром і Збручем. 19 вересня українські й польські підрозділи захопили Тернопіль, а 27 - Проскурів. Український уряд отримав змогу знову вернутися на власну землю. 23 вересня Кабінет міністрів ухвалив закон "Про цивільне управління при Головній команді військ УНР". 17 жовтня преса оголосила про відставку уряду В. Прокоповича та призначення головою Ради народних міністрів А. Лівицького. Особливих пояснень про причини зміни уряду преса не давала. Фактично відбулася зміна голови уряду, а серед його членів знову фігурували сам В. Прокопович, О. Саліковський, А. Ніковський, С. Тимошенко, Є. Архипенко, П. Красний. Керуючим міністерством фінансів призначили Відибіду, а виконуючим обов'язки військового міністра - Галкіна.
3 листопада А. Лівицький приїхав до Кам'янця-Подільського, за ним з'явився уряд. 8 листопада в Ялтушкові відбулася державна нарада з участю С. Петлюри, уряду і ряду військових, на якій вкотре було вирішено про скликання передпарламенту, а також ухвалено відозву "До українського народу" з закликом вступити в бій з більшовиками. На 12 листопада нарада призначила початок нового наступу на більшовиків. Але на цей час ситуація на фронті суттєво змінилась. 12 жовтня в Ризі між польською та радянською сторонами було досягнуто домовленість про перемир'я. Перегрупувавши сили, Червона армія 10 листопада завдала упереджувального удару українським військам. Знову склалась критична ситуація. 14 листопада уряд УНР на чолі з А. Лівицьким залишив Кам'янець-Подільський, тепер вже назавжди розпрощавшись з рідною землею. Уряд знову вернувся до Тарнова.
Останніми найпомітнішими урядовими акціями на рідній землі стало схвалення Радою народних міністрів 12 листопада двох законів: "Про тимчасове Верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці" та "Про Державну Народну Раду УНР". В них йшлося про розмежування та координування вищих державних функцій між Директорією, Радою народних міністрів та Державною Народною Радою (передпарламентом). Однак цим документам так і не судилося стати реально діючими. Вони лишилися нереалізованими наративами історії вітчизняного права, які нагадують про дворічну, не зовсім щасливу і вдалу діяльність урядів Української Народної Республіки доби Директорії. За ці два роки в УНР змінилося шість складів урядів, які, як правило, не продовжували курс попередника, а намагалися ствердитися на повному чи принаймні частковому запереченні його. Шість різних урядових курсів за два роки - це насамперед свідчення тих екстраординарних, вкрай несприятливих умов, в яких намагалася ствердитись УНР. Закінчення Першої світової війни, революції в Росії, Німеччині та Австро-Угорщині були гігантськими соціально-політичними подразниками, які не просто позначились на українській ситуації, а були її визначальними імперативами. Селянський характер української нації, її слабка присутність в містах, невиробленість національної ідеології, недостатня консолідація, поділ України на підросійську та австрійську частини весь час змушували державне керівництво до вибору між заходом та сходом, між парламентською демократією і демократією революційною, яка імпонувала масам, але виявилася непридатною для конструктивного державного будівництва. Вибір західної демократичної моделі ускладнювався не тільки відсутністю необхідного досвіду, якого не мала дореволюційна Росія, браком кваліфікованих кадрів інтелігенції, а й тою обставиною, що країни Антанти, Паризька мирна конференція, які підтримали новоутворені Польщу, Литву, Латвію, Естонію, не побачили на новій політичній карті Європи місця для незалежної України, яка намагалась протистояти більшовицькій експансії.
Доба Директорії прийшлася на період загальної всеохоплюючої кризи Української революції. Кризи, яку визначила сукупність потужних, об'єктивних чинників, подолати які урядам та Директорії УНР виявилось не під силу.
Література
Мазепа І. Україна в огні й бурі революції. 1917-1921: У 3-х т. - Прага, 1942.
Дело членов Центрального Комитета Украинской Партии Социалистов-Революционеров. - Харьков, 1921.
Українська суспільно-політична думка в ХХ столітті: Документи і матеріали: У 3-х т. - Б.м., 1983.
Історія України: нове бачення: У 2-х т. - К., 1995.
Ковалевський М. При джерелах боротьби: спомини, враження, рефлексії. - Інсбрук, 1960.
Збірник пам'яті Симона Петлюри. 1879-1926. - К., 1992.
Феденко П. Український рух у 20 столітті. - Лондон, 1959.
Loading...

 
 

Цікаве