WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Уряди Української Радянської Соціалістичної Республіки - історія - Реферат

Уряди Української Радянської Соціалістичної Республіки - історія - Реферат

голодом.
У 1932 р. надзвичайні комісії під керівництвом найближчих підручних Й. Сталіна - Л. Кагановича, В. Молотова і П. Постишева - вивезли все зерно в рахунок заготівель з основних хлібовиробних регіонів. Це спричинило голод у Поволжі, на Північному Кавказі та в Україні. Однак тільки в Україні і в одному з шести округів Північно-Кавказького краю - Кубанському в жовтні-листопаді того року вивезли не тільки хліб, а й весь запас продовольства, заготовленого селянами до нового врожаю. "Натуральні штрафи" стали карою за те, що заготівельні бригади не знайшли хліба у "боржників". У результаті голод в Україні і на Кубані переріс у страхітливий голодомор.
Одночасно на Північному Кавказі й в Казахстані були здійснені заходи з цілковитого викорінення української мови. Українізація за межами УСРР у 1932 р. була оголошена петлюрівською витівкою. Жителям Північно-Кавказького краю стало небезпечно наполягати на своїй приналежності до українського народу.
На початку 1933 р. в Україну з особливими повноваженнями приїхав П. Постишев. Цей сталінський посланець мав два основних завдання: налагодити весняну сівбу в охопленому голодомором селі і розправитися з "петлюрівською" інтелігенцією.
П. Постишев справді рятував селян, але своєрідним чином. Зимові хлібозаготівлі були припинені. Україна одержала насіннєві та продовольчі позички. У колгоспах були розгорнуті харчувальні пункти. Годували тих, хто не втратив фізичної можливості працювати в полі. Так селян "навчали уму-розуму" (вираз С. Косіора) - добросовісній роботі в громадському господарстві колгоспів.
Одночасно розгорнулося винищення української інтелігенції. Чекісти завдали першого удару по націонал-комуністах в КП(б)У на чолі з М. Скрипником. Практично повністю у 30-х рр. було репресоване покоління людей, які брали участь в Українській революції.
Полювання на "петлюрівську" інтелігенцію здійснювалося на тлі підкресленої турботи властей про розквіт "соціалістичної змістом, національної формою" української культури. У 1934 р. столиця радянської України була перенесена в національну столицю українського народу - Київ.
5 грудня 1936 р. Надзвичайний VIII Всесоюзний з'їзд рад прийняв новий Основний Закон - "конституцію соціалізму, що переміг". Її прийняттю передувало тривале, майже піврічне обговорення проекту на партійних зборах, зборах трудових колективів і за місцем проживання. В Україні в обговоренні взяло участь близько 13 млн осіб. Партапарат, який відповідав за цю кампанію, поставив черговий рекорд в організаційно-масовій роботі.
Конституція замінювала багатоступінчасті вибори прямими при таємному голосуванні. Категорія так званих "позбавленців", тобто осіб, штучно усунутих з політичного життя через приналежність до "експлуататорських прошарків населення", ліквідовувалася. Селяни отримували рівні з робітниками права обирати й бути обраними в усі органи влади. Виборчі округи в містах формувалися не за виробничими одиницями (завод, фабрика), а, як і в селі, за територією проживання. Іншою ставала система функціонування законодавчої влади: з'їзди рад різного рівня замінювались інститутом сесійних засідань місцевих і Верховних (республік і Союзу) Рад.
Така еволюція була закономірною. Положення сталінської Конституції 1936 р. відповідали настановам діючої програми ВКП(б) 1919 р. У ній говорилося, що позбавлення політичних прав є тимчасовим заходом боротьби із спробами експлуататорів відстояти або відновити свої привілеї. Вказувалося й на те, що "деяка" (за попередніми конституціями - п'ятикратна) перевага робітничого класу над "дрібнобуржуазним" селянством під час виборів депутатів в ради також має тимчасовий характер. Час минув, проголошена перемога соціалізму вимагала відмови при формуванні органів влади від поділу населення за класовими ознаками.
До Конституції 1936 р. вперше увійшло положення про керівну і спрямовуючу роль комуністичної партії у політичній системі суспільства. Але воно було декларативним і не показувало механізмів диктатури партійних комітетів. Формально, за Конституцією в СРСР існувала тільки одна влада - радянських органів.
Відмова від цілком контрольованих партапаратом виборів, які не були прямими, рівними і таємними, давала теоретичну можливість для переростання формальної влади рад у справжню. Тепер виборці могли висувати альтернативні кандидатури і таємно, тобто без тяжких для себе наслідків, голосувати проти визначених партапаратом кандидатур. Склад Верховних Рад СРСР, союзних республік та місцевих рад за цих умов міг стати непередбачуваним, що загрожувало крахом владному тандему "ВКП(б)-ради". Однак ці можливості й можливість використання союзними республіками конституційної норми про вільний вихід зі складу СРСР паралізувалися терором. Масштаби терору залежали не в останню чергу від величини республіки та існуючих в ній традицій національно-визвольної боротьби.
5 грудня 1936 р., коли Надзвичайний VIII з'їзд рад СРСР затверджував Конституцію, було оголошено, що вибори до Верховної Ради заплановано на "найближчий час". Однак насправді вони відбулися тільки 12 грудня 1937 р. Річна відстрочка знадобилася, щоб належним чином підготувати виборців.
Практично негайно було покладено край розмовам про висування альтернативних кандидатур, які точилися під час обговорення проекту Конституції. Виборчі комісіїзобов'язувалися реєструвати тільки одну людину на кожне депутатське місце, а саме: кандидата від "блоку комуністів і безпартійних". Сама тільки думка про висування незалежного від влади кандидата оголошувалась антирадянською, що підпадало під відповідну статтю карного кодексу.
У виборчому бюлетені, як того вимагає світова практика, повинні друкуватися варіанти рішень. Виборець повинен виявляти свою волю активно, зокрема, залишаючи у бюлетені тільки одне невикреслене прізвище кандидата в депутати. Організатори виборів не виступили прямо проти цієї практики. У примітці на бюлетені містилася рекомендація: "Залиште прізвище одного кандидата, за якого Ви голосуєте, решту викресліть". Примітка, однак, була безглуздою, тому що в бюлетені друкувалося тільки одне прізвище - кандидата від "блоку комуністів і безпартійних".
Навіть у випадку, коли в бюлетені міститься тільки одне прізвище, виборець повинен виявити свою волю у письмовій формі. Це досягається викресленням відповідного слова в альтернативній парі: "згодний" - "незгодний", "за" - "проти" тощо. Однак організатори перших "вільних" виборів в СРСР здійснили підступне спрощення тексту бюлетеня: на ньому друкувалося тільки прізвище одного-єдиного кандидата і назва колективу, який його висунув. Позитивне ставлення до запропонованого кандидата за цих умов усувало необхідність письмових позначок, а бюлетень ставало можливим негайно опускати в урну. Тобто виходило так, що кабінка для таємного голосування була потрібною лише тим, хто мав намір викреслити прізвище пропонованого кандидата.
Організатори виборчої кампанії потурбувалися про забезпечення належної явки на вибори. Виборці потрапили у розпорядження величезної армії агітаторів, яка рекрутувалася за виробничою ознакою з їхнього ж середовища. Виробничий підхід до формування агітаторських колективів дисциплінував їх, оскільки на підприємствах та в установах всі перебували в економічній залежності від
Loading...

 
 

Цікаве