WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Уряди Української Радянської Соціалістичної Республіки - історія - Реферат

Уряди Української Радянської Соціалістичної Республіки - історія - Реферат

інтересів російськомовного населення. Проте російська інтелігенція в Україні вперше відчула себе національною меншиною. Це було незвично, для багатьох - вкрай неприємно. У листі директору Укрдержвидаву від 7 травня 1926 р. М. Горький висловив невдоволення скороченням тексту повісті "Мать" при її виданні українською мовою, а потім додав: "Мне кажется, что и перевод этой повести на украинское наречие тоже не нужен. Меня очень удивляет тот факт, что люди, ставя перед собой одну и ту же цель, не только утверждают различие наречий - стремятся сделать наречие "языком", но еще и угнетают тех великороссов, которые очутились меньшинством в области данного наречия" 17.
З іншого боку, завдяки успіхам українізації мільйони українців за межами СРСР починали сподіватися на те, що українська радянська державність з часом стане справжньою, а не нав'язаною ззовні. Навіть для багатьох антикомуністів проблема ідеологічної спрямованості українського політичного режиму не стояла на першому плані. Лідер найбільш впливової в Західній Україні партії українських націонал-демократів Д. Левицький у лютому 1925 р. писав у газеті "Діло": "Ми твердо переконані, що однаково як книжковий комунізм, так само й форма правління радянського устрою є чужими психіці українського народу. Але реєструючи факти, ми не можемо добачувати одні, а нехтувати іншими. І тому ми стверджуємо всім давно відомий і ніким не оспорюваний факт, що на Радянській Україні росте, міцнішає і розвивається українська національна ідея, і разом зі зростом цієї ідеї - чужі рямці фіктивної української державності наповняються рідним змістом справжньої державності (курсив джерела) 18.
З поразкою "правого ухилу" Й. Сталін остаточно зайняв вакантне після смерті В. Леніна місце вождя державної партії. Відразу припинилася ліберальна політика як в національній, так і в соціально-економічній сфері. Десятиліття 1929-38 рр. стало періодом інтенсивно насаджуваних зверху реформ. Вони були спрямовані, як стверджували пропагандисти, на побудову соціалізму в одній країні. Фактично ж йшлося про створення державної директивної економіки - соціально-економічного фундаменту для зміцнілого у 20-х рр. тоталітарного політичного устрою. Кінцевою метою сталінського штурму було перетворення Радянського Союзу в економічно могутню країну, здатну проводити на міжнародній арені наступальну політику.
Вважалося, що побудова основ соціалістичної економіки вимагатиме від народу впродовж короткого періоду великих зусиль і жертв, але створена індустрія незабаром забезпечить матеріальний добробут. Проте здійснений Держпланом СРСР поділ промисловості на дві нерівноправні групи "А" і "Б" від початку заперечував саму можливість істотного зростання життєвого рівня населення за рахунок індустріалізації. Група "А" (виробництво засобів виробництва) мала привілейоване становище за капіталовкладеннями, матеріально-технічним постачанням, рівнем заробітної плати. Навпаки, група "Б" (виробництво предметів споживання) постійно відчувала дефіцит ресурсів і відставала у розвиткові. Прірва між галузями, що працювали на виробництво й постачання, з року в рік тільки поглиблювалася. Звідси видно, що радянська індустріалізація спрямовувалася не на задоволення народного споживання, а на зовсім інші цілі.
В Україні під час першої п'ятирічки (1928-32 рр.) основна увага приділялася розбудові підприємств, що обслуговували машинобудівний комплекс - шахт, електростанцій, металургійних заводів тощо. Друга п'ятирічка (1933-37 рр.) характеризувалася широким розгортанням будівництва машинобудівних заводів, у тому числі заводів з виробництва устаткування для об'єктів машинобудування ("заводи заводів"). У третій, незавершеній, п'ятирічці (1938- 42 рр.) основна увага вже приділялася заводам, які виробляли безпосередньо військову продукцію.
Досягнення в індустріальному будівництві того часу вражають. Лише за одне десятиліття Україна випередила за рівнем індустріального розвитку ряд західноєвропейських країн. Вона зайняла друге місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуну, четверте місце в світі за видобутком вугілля. За виробництвом металу та машин Україна випередила Францію та Італію, наздоганяла Велику Британію. Але весь цей потенціал скеровувався на одну мету - зміцнення військової могутності СРСР.
Безпосередньо в Україні підприємств воєнно-промислового комплексу (ВПК) було не так уже й багато. Давалася взнаки доступність її території для ймовірних повітряних та наземних атак з боку потенційного противника. Заводи ВПК переважно споруджувались в центральних регіонах, у Поволжі й на Уралі. Однак вугілля і метал для цих заводів давала Україна. На жаль, статистики, яка давала б вірогідні цифри вивозу з України сировини, напівфабрикатів і матеріалів для підприємств ВПК, просто не існує. Все здійснювалося в межах замкнутих комплексів, якими керували наркомати союзного підпорядкування. Вони діяли без відома українського уряду, "не розрізняючи кордонів".
Агітуючи у 20-ті рр. за колгоспи, сталінські пропагандисти переконували селян у тому, що дрібними господарствами не можна вийти із злиднів, що добробут селу принесе тільки велике виробництво, засноване на машинній техніці. Влада обіцяла збудувати заводи, які поставлять селу цю техніку й передусім "сталевого коня" - трактор.
Серед новобудов першої п'ятирічки справді фігурував такий величезний об'єкт, як Харківський тракторний завод (ХТЗ). Однак турбота про тракторизацію пояснювалася не стільки прагненням полегшити селянську працю, скільки бажанням створити базу для потокового виробництва "сталевого коня" на полі бою - танка. Тракторні заводипроектувалися таким чином, щоб вони могли у необхідний час швидко перейти на випуск танків.
Причини здійснення суцільної колективізації села не мали нічого спільного з селянським добробутом. Керівники державної партії турбувалися насамперед про зміцнення власної диктатури. Йшлося про те, щоб позбавити сільське населення приватної власності на засоби виробництва, поставити його в цілковиту економічну залежність від держави.
Перша спроба загнати селян в комуни мала місце у 1919 р. Тоді селянство із зброєю в руках повстало проти влади, і за короткий період вся Україна була окупована військами А. Денікіна. Друга, вже успішна спроба була здійснена у 1929-31 рр. завдяки масовим репресіям.
Україна опинилася в епіцентрі сталінських репресій. Українські селяни опиралися колективізації з особливим завзяттям, тому що вони здебільшого не знали общинних порядків. Коли непевний стан "колективного керівництва" вичерпав себе і Й. Сталін перетворився на одноосібного вождя, він став сприймати саме існування найбільшої національної республіки як загрозу особистій владі. Побоювання викликав навіть республіканський компартійно-радянський субцентр влади. Для політичного режиму, позбавленого освяченої Богом легітимності або реального конституційного регулювання, такий згусток влади поза центром був перманентною загрозою. Й. Сталін знав лише один спосіб боротьби з потенційною небезпекою - превентивні репресії.
Щоб загнати селян в колгоспи, показовим репресіям була піддана найзаможніша їх частина, оголошена "куркульським прошарком". Щоб змусити колгоспників працювати на державу в громадському господарстві, Й. Сталін застосував терор
Loading...

 
 

Цікаве