WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Уряди Української Радянської Соціалістичної Республіки - історія - Реферат

Уряди Української Радянської Соціалістичної Республіки - історія - Реферат

прийняти, як підкреслював В. Ленін, IV Всеукраїнський з'їзд рад. Скликання його мало увінчувати здійснюване Всеукрревкомом "радянське будівництво". Норми представництва не змінювалися порівняно з попереднім з'їздом: один делегат від 10 тис. осіб міського пролетарського населення, або від сільської волості (10-12 тис. мешканців), або від кожного полку Червоної армії (менше тисячі бійців). В Україні більшовики довіряли тільки червоноармійцям, які не були місцевими жителями.
У переважній більшості на з'їзд все-таки потрапили представники національних сил. На той час вони вже поділилися на дві частини. Менша з них, як і С. Петлюра, бажала продовжувати збройну боротьбу за незалежну УНР. Проте С. Петлюра міг запропонувати тільки військовий союз з Ю. Пілсудським, навколо доцільності якого й досі точаться гострі дискусії. Інша частина після денікінської окупації готова була укласти союз з ленінською Росією, яка пропонувала утворення незалежної радянської республіки. Всі розуміли відносність незалежності, але не було реальної можливості протистояти арміям Л. Троцького. У той складний час на комуністичну платформу ставала значна частина представників діючих в Україні соціалістичних партій - українських і російських есерів, українських соціал-демократів і меншовиків, єврейських соціалістів.
Більшовики користувалися в Україні обмеженим впливом тільки у великих містах. Тому для них було важливо позбавитися вигляду зовнішньої сили.
Наприкінці 1920 р. Росія розмістила в Україні шість армій, сукупна чисельність яких перевищувала мільйон бійців. Разом з органами державної безпеки і міліції вони утворювали потужне силове поле, в якому ніхто не міг кинути виклик диктатурі РКП(б) - КП(б)У. Однак керівництво цієї партії розуміло, що утримувати тільки силою таку велику республіку не вдасться. 28 грудня голова Раднаркому РСФРР В. Ленін і нарком закордонних справ Г. Чичерін, з одного боку, а також голова Раднаркому і нарком закордонних справ УСРР Х. Раковський, з другого, підписали договір про воєнний і господарський союз двох республік. У преамбулі союзного договору підкреслювалося, що кожна з договірних сторін визнає незалежність і суверенність іншої. Та суть договору полягала не в дзвінких фразах такого характеру. Обидва уряди оголошували об'єднаними сім наркоматів: військових і морських справ, ради народного господарства, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів сполучення, а також пошти й телеграфу.
Після війни в центральному компартійно-радянському апараті почали лунати голоси на користь повернення до губернського адміністративно-територіального поділу. Політбюро ЦК РКП(б) не підтримало цього, але схилялося до перетворення юридично незалежних радянських держав на автономні республіки РСФРР. З метою опрацювання питання про відносини між радянськими республіками у серпні 1922 р. була утворена комісія оргбюро ЦК РКП(б) на чолі з В. Куйбишевим. Аргументуючи позицію більшості її членів, Й. Сталін 22 вересня звернувся до В. Леніна (який тоді перебував на лікуванні в Горках) з листом цілком відвертого змісту:
"За чотири роки громадянської війни, коли ми внаслідок інтервенції змушені були демонструвати лібералізм Москви в національному питанні, ми встигли виховати серед комуністів, всупереч своєму бажанню, справжніх і послідовних соціал-незалежників, які вимагають справжньої незалежності в усіх смислах і розцінюють втручання Цека РКП як обман і лицемірність з боку Москви. Ми переживаємо таку смугу розвитку, коли форма, закон, конституція не можуть бути ігноровані, коли молоде покоління комуністів на окраїнах гру в незалежність відмовляється розуміти як гру, вперто приймаючи слова про незалежність за чисту монету і так само вперто вимагаючи від нас проведення в життя букви конституції незалежних республік" 14.
Й. Сталін не сумнівався у мотивах небажання периферійних компартійно-радянських керівників понижувати статус своїх республік до автономного. Цих керівників, починаючи від члена комісії оргбюро ЦК РКП(б) Х. Раковського, не можна було підозрювати у прагненні відстоювати суверенітет національних республік, якого взагалі не існувало. Вони дбали про власний статус. Але тенденція розглядати декларовані конституціями права народів як щось серйозне загрожувала, на думку Й. Сталіна, державній безпеці.
Комісія оргбюро ЦК схвалила розроблений Й. Сталіним проект резолюції "Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками", який передбачав входження останніх до Росії на правах автономних. Однак демарш Х. Раковського змусив В. Леніна зберегти національну державність. "Важливо, - підкреслював він, - щоб ми не давали поживи "незалежним", не знищували їх н е з а л е ж- н о с т і, а створювали ще н о в и й п о в е р х, федерацію р і в н о п р а в- н и х республік" 15.
Щоб не давати поживи "незалежним", під якими В. Ленін розумів, беручи це слово в лапки, не справжніх незалежників, а Х. Раковського та інших товаришів по партії, він погоджувався утворити новий поверх федерації.
Дивна країна без назви, що складалася з дев'яти формально незалежних держав (Азербайджан, Білорусія, Бухара, Вірменія, Грузія, Далекосхідна Республіка, Росія, Україна і Хорезм) переставала існувати. Проте лише Далекосхідна Республіка зливалася з Росією. Інші держави (Бухара і Хорезм - тільки після національно-державного розмежування восени 1924 р.) разом і нарівні з Росією входили до нового федеративного утворення "дру- гого поверху".
Таких поверхів можна було набудувати скільки завгодно у радянській системі влади. Ніхто не вбачав небезпеки у тому, що створювана держава спиратиметься не на саму себе, а на комуністичну партію. Термін "Росія" мав зникнути з назви держави, а відтак і з назви цієї партії. Сама Росія ставала однією з юридично рівних республік у державному утворенні, для якого В. Ленін запропонував надто довгу назву: Союз Радянських Соціалістичних Республік Європи і Азії. У такій назві жевріла похована під стінами Варшави у 1920 р. надія на те, що червона кіннота досягне берегів Атлантики і південних морів.
Жовтневий (1922 р.) пленум ЦК РКП(б) прийняв запропоновану В. Леніним формулу державотворення. Була затвердженаконституційна комісія у складі Й. Сталіна (голова), М. Калініна, Л. Каменєва, Г. Пятакова, Х. Раковського і Г. Чичеріна, а також представників від незалежних республік (голова уряду УСРР Х. Раковський проходив у ній як представник Центрального комітету РКП(б), членом якого був).
Комісія розробила концепцію відносин між урядами створюваного Союзу і колишніх незалежних республік. Утворювалися народні комісаріати трьох типів - злиті, об'єднані і самостійні. Злиті наркомати з "безроздільною владою" мали діяти на всій території Союзу, незважаючи на адміністративні кордони між республіками. Об'єднані наркомати відрізнялися від злитих тільки тим, що підпорядковані московській колегії республіканські підрозділи зберігали назву наркоматів. Статус самостійних управлінських ланок мали лише шість наркоматів: юстиції, внутрішніх справ, землеробства, освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення.
Комісія прийняла й норму, яка "врівноважувала" втрату республіками статусу незалежних: кожна з республік в будь-який час могла вийти зі складу Союзу. Не заперечував цьому навіть Й. Сталін.
Loading...

 
 

Цікаве