WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Уряди Української Радянської Соціалістичної Республіки - історія - Реферат

Уряди Української Радянської Соціалістичної Республіки - історія - Реферат


Реферат на тему:
Уряди Української Радянської Соціалістичної Республіки - історія
Три чверті століття проіснувала на основній території України радянська державність. Навколо її сутності та історії тривають дискусії, під час яких спостерігається широкий діапазон оцінок - від цілковитого схвалення до повного заперечення. Одна сторона у цьому диспуті, посилаючись на безсумнівну й абсолютну залежність Української РСР від загальносоюзного компартійно-державного центру, взагалі заперечує наявність протягом цього часу реальної державності національного характеру. Звідси логічно випливає висновок про окупаційний або колоніальний характер радянської влади в Україні. Інша сторона вважає, що радянський лад реалізував усі потреби й прагнення українського народу.
Не будемо заглиблюватися в дискусії, ідеологічний характер яких спотворює справжню картину минулого. Спинимося на конкретних питаннях: характері та механізмах функціонування національного різновиду радянської державності, її пов'язаності з диктатурою вождів тоталітарної партії, закономірностях і напрямах еволюції.
Стереотипним є уявлення про цілковиту прив'язку радянської влади до КПРС. Насправді ж вільні вибори 1990 р. в трьох західних областях УРСР уперше явили світові такий феномен, як антикомуністична радянська влада. Виявилося, що контроль над радами інших партій не змінював їх.
В основу функціонування рад закладався принцип неподільності влади. До речі, на ньому ґрунтувалося й самодержавство. Незважаючи на полярну протилежність політичних режимів Російської імперії та Радянського Союзу, між ними простежується наступність у техніці владарювання. Розуміння цієї наступності утруднила конституційна реформа 1936 р., яка одягла ради в парламентські шати. Проте вони завжди були носіями диктатури, а не демократії.
Цього не заперечувала й партія В. Леніна. Вона вбачала в радах державну форму диктатури робітничого класу, а в самій собі - його революційний авангард. Виходило так, що після оволодіння радами робітнича диктатура перетворювалася на диктатуру партії більшовиків. Сама ж партія будувалася на засадах "демократичного централізму", який вимагав безумовної підпорядкованості нижчих ланок вищим. Завдяки цьому влада диктаторського походження зосереджувалася на останньому щаблі компартійно-радянської конструкції - у Центральному комітеті більшовицької партії.
Ради виникли під час російських революцій 1905 і 1917 рр. Спочатку вони мали функції комітетів по керівництва страйками. Під час цих страйків, що охоплювали десятки підприємств, ради ставали фактично органами влади у містах. Поява рад, ще не знаних в історії класових організацій, пояснювалася винятковою гостротою соціальних суперечностей в самодержавній Росії.
12 березня (27 лютого за старим стилем) 1917 р. у столиці Росії утворилися два органи влади - легітимний (Тимчасовий комітет розпущеної імператором Державної Думи) і революційний (Виконавчий комітет Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів). Однак партії соціал-демократів (меншовиків) і есерів, які контролювали ради в перші місяці революції, не вважали їх органами державної влади. Тому Петроградська рада дозволила думському комітету сформувати Тимчасовий уряд, на який покладалися підготовка і проведення Установчих зборів. Як передбачалося програмами всіх соціалістичних партій, Установчі збори повинні були після повалення самодержавства дати країні закони і постійний уряд.
Негайно відмовитися від підтримки Тимчасового уряду змусив свою партію В. Ленін після повернення з еміграції. Він розглядав ради як орган влади, а становище, що склалося після повалення самодержавства - як двовладдя. Не турбуючись про скликання Установчих зборів, більшовики повинні були завоювати ради, що відкривало шлях до встановлення однопартійної диктатури.
Більшовики були єдиною партією, яка використовувала у боротьбі за владу силові структури: збройні загони червоногвардійців і робітничої міліції. Перед переворотом у жовтні 1917 р. вони тимчасово відмовилися від непопулярних у масах комуністичних гасел і взяли на озброєння лозунги, висунуті революцією. Це допомогло їм оволодіти радами зсередини і встановити свою диктатуру.
Відтоді найважливішою сферою діяльності партії більшовиків стало так зване "радянське будівництво": творення мережі рад з контрольованим складом депутатів. При цьому безпосередньо на себе партія взяла обмежену кількість державних функцій. Левова частка управлінської роботи покладалася на виконкоми рад різних рівнів. "Виконавчим комітетом" найвищого рівня, зрозуміло, став радянський уряд - Рада народних комісарів.
Отже, партійний апарат зберігав усю політичну владу, але не брав на себе відповідальності за поточні справи. Радянський апарат позбавлявся політичного впливу, але наділявся повним обсягом розпорядчих функцій. Можливі непорозуміння між ними попереджувалися простим засобом: ключові посади в радянських установах заміщувалися членами партії. Кваліфікація, досвід і компетентність посадових осіб бралися до уваги лише потім.
Сконструйований В. Леніним тандем "партія - ради" не випадково дістав назву радянської влади.
З одного боку, через систему рад він заглиблювався в народні маси. Досягалося це шляхом наділення мільйонів громадян цілком реальними, хоча й обмеженими управлінськими або контрольними функціями. Створювалася цілковита ілюзія народовладдя. Мало хто сумнівався в народності режиму, його пов'язаності з інтересами простих людей. Та й свої кадри цей режим черпав з народних глибин. Робітничо-селянське походження стало знаком вищої соціальної якості, подібно до того, як до революції таким знаком вважалося дворянське походження.
З іншого боку, в країні панувала не відображена в конституції диктатура партійних вождів. Починаючи з виборів до радянських органів влади, вони контролювали через парткоми геть усе. Симбіоз партійної диктатури з владою радянських органів давав більшовикам можливість будувати державу в будь-яких організаційних формах. Видимі конструкції влади не мали особливого значення, бо за ними ховалася диктатура жорстко централізованої партії.
Така особливість політичного режиму була свідомо використана більшовиками з метою відновлення контролю над усіма територіями колишньої імперії. Конструював національну радянську державність В. Ленін. Головним полігоном у відпрацюванні національної політики більшовиків стала Україна.
Для завоювання Української Народної Республіки використовувалася як військова сила, так і наявні на її території ради та більшовицькі організації з їх воєнізованими підрозділами. Як правило, Центральна Рада не заважала їм існувати.
У листопаді 1917 р. в ЦК РСДРП(б) вперше обговорювалася можливість утворення територіальної організації більшовицької партії в рамках України. Невдовзі після цього в Києві відбулася обласна конференція РСДРП(б) за участі Г. Зінов'єва. Деякі її учасники відкинули ідею всеукраїнського партійного центру, інші запропонували заснувати самостійнукомуністичну партію. Пройшло рішення, яке підтримував Г. Зінов'єв: створити обласну організацію єдиної партії під назвою "РСДРП(б) - Соціал-демократія України". На конференції більшовицьких організацій Донецько-Криворізької області, яка відбувалася в ці дні у Харкові,
Loading...

 
 

Цікаве