WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Уряди Центральної Ради - історія - Реферат

Уряди Центральної Ради - історія - Реферат

С. Петлюри, як у загальному небажанні воювати. Дії влади мало впливали на хід подій. М. Грушевський рішуче заперечував закиди у бездіяльності. Солдати-українці, або "українське військо", як називав їх лідер українського руху, "радо відізвалося на революційні кличі, котрі зводили його з фронту, віддаляли необхідність воювати і битись, але дуже слабо реагувало до покликів до бою з ким би то не було. Було втомлене військо і нездатне битися далі під яким-будь прапором і гаслом…". Спростовуючи закиди, він стверджує, що українські власті "були дуже сею справою заінтересовані і прегарно розуміли, що формування української армії на Україні само собою рішило б усі питання української автономії, українських свобід... тільки на се не було ніякої можливості" .
Солдати, які у складі українізованих частин поверталися на батьківщину, прямували до рідних домівок, щоб одержати землю й зайнятися мирною працею. За В. Винниченком, військові з'єднання "танули як сніг" весною. За іншим його визначенням, війна між Радянською владою та Центральною Радою - це "війна впливом". Уточнимо - переважно "війна впливом" . До подібного ж висновку схилялися й іноземні спостерігачі, скажімо, посол США Дж. Френсис .
Фатальною для українського уряду стала його неспроможність задовольнити вимоги селян. Болюче для більшості українського населення - селян - питання так і залишилося нерозв'язаним. Величезна прірва між тими, хто володів величезними земельними угіддями, і тими, хто домагався землі як основного засобу існування, збільшувалася. Уряду не вдалося досягти помітного прогресу у врегулюванні проблем, пов'язаних з фінансами, - налагодити нервову систему економічного й соціального життя. Одразу ж після зміни влади в Петрограді звідти в окремих випадках надходили разові асигнування, здебільшого на заробітню платню робітникам заводів. Але це був лише струмочок у порівнянні зі справжнім океаном тодішніх потреб. З початком воєнних дій між Раднаркомом та Центральною Радою він скеровувався тільки на територію, контрольовану українським радянським урядом. Приступивши у другій половині грудня 1917 р. до складання бюджету на 1918 р., секретарство фінансів опинилося перед відсутністю механізмів і джерел його виконання. Почали із закону, який оголошував власністю держави всі податки, що мали сплачуватися на території України і зосереджуватися у створеній Головній скарбниці держави . Але вони не могли покрити потрібних коштів. До того ж податки мало хто сплачував. Передбачалося наповнювати Головну скарбницю продуктами від державної цукрової монополії. Стрижнем фінансової системи ставав перетворений з контори державного банку Росії в Києві "Український державний банк". Відділи інших державних російських банків ліквідовано. Прагнучи вгамувати дефі- цит грошових знаків, уряд пішов на примусове вилучення готівки з кас торговельних, видовищних та інших установ. Вона перераховувалася на рахунки в ощадних касах. Промислові та комерційні заклади Києва мали до 1 січня 1918 р. внести на ці рахунки усі грошові нагромадження за винятком потрібних на заробітну платню. По Україні на це давалося ще два тижні. 23 грудня 1917 р. було здійснено принциповий крок - ухвалено закон про випуск державних кредитних бі- летів УНР . Запровадження національної валюти закладало серйозні підстави українського державотворення.
Влада працювала в обстановці зростаючих ускладнень, що насувалися ззовні й вибухали зсередини. Уряд серйозно потерпав від затятого опору російської бюрократії, "петроградського, - за виразом В. Винниченка, - сміття" 79 - тих, хто у всезростаючій більшості перебирався сюди. Попри це, відбувалося створення системи національного судочинства. 15 грудня 1917 р. сформовано Генеральний суд УНР. Передбачалося існування Апеляційних судів. На початку 1918 р. ліквідовано київську, харківську та новочеркаську судові палати . Втім, спрямування системи судочинства не змінилося.
Незважаючи на широкий громадський рух за створення системи національної освіти, дії секретарства освіти одразу ж наштовхнулися на протидію Тимчасового уряду. Його поступки в галузі народної освіти зволікались або обмежувалися частковостями. Внесений у перші дні липня законопроект "Про задоволення культурних потреб України" схвалено через місяць. Передбачено заснування двох державних гімназій, кафедр української мови, літератури, історії й права. Мізерні кошти (20 000 рублів) виділялися на видання українських підручників і підтримку Українського наукового товариства в Києві (5 000 рублів). Одночасно підтримано рі- шення Харківського університету про відкриття кафедр української історії та філології . У жовтні 1917 р. уряд ввів у систему загальної державної освіти вивчення української мови та українознавства (літератури, географії та історії України) . В останні дні 1917 р. ліквідовано попередню систему шкільних округів, створено умови для керівництва освітою . Та розвиток подій не залишив можливості більш-менш нормального функціонування влади. Не вдалося навіть приступити до реалізації досить розгорнутого плану українізації вищої школи. Щоправда, він був вироблений пізніше, весною 1918 р., коли в Києві порядкували німці.
Секретарства, що займалися народним господарством, змушені були діяти навпомацки, на ходу знайомлячись зі станом української промисловості, транспорту й зв'язку. Йшлося про подолання економічної руїни. Небачені труднощі, які постали в умовахзростаючих розходжень всередині національного табору, навіть не молодості, а справжньої юні партійної структури в Україні, болючого браку адміністративного досвіду, врешті розколу українського суспільства на два непримиренних угруповання, який швидко переростав у громадянську війну, не судилося подолати.
Це спричинилося до другої урядової кризи. В. Винниченко вбачав головну її причину в "неуспіхах" політики, а не в "особах", котрі здійснювали її, пояснюючи це на прикладі усунення С. Петлюри з посади секретаря військових справ. Голова уряду, який аж ніяк не був його симпатиком, вважає:
"Не в особах була річ. Коли б ожив Олександр Македонський чи Наполеон і захотів помогти Центральній Раді та Генеральному секретаріатові, то й то не помогло би. Єдина поміч, єдиний рятунок був не йти всупереч з настроями мас, згодитись на їх бажання зміни влади й її соціальної політики, тим зберегти цю владу в національно-українських руках і не внести в маси конфлікту між національною й соціальною ідеєю".
Заради збереження української влади В. Винниченко був готовий поступитись особами. І не чужими, а власною. Він запропонував своїм найближчим соратникам "арештувати голову Секретаріату й ще деяких членів, узяти владу в свої руки й оголосити владу рад, перевибори Центральної Ради й негайно вступити в мирові переговори з Радою народних комісарів". Голова уряду розкрив ідею свого - ніде правди діти - романтичного плану: "Влада лишилась би в національних руках, за нею зразу встали б усі індиферентні в боротьбі з більшовиками національні українські військові частини, й припинилась би війна з Росією". Він вважав, що коли б цей план здійснився, "історія революції на Україні пішла би зовсім іншими шляхами, не такими трудними, болючими й часом ганебними та й надзвичайно шкідливими
Loading...

 
 

Цікаве