WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Уряди Центральної Ради - історія - Реферат

Уряди Центральної Ради - історія - Реферат

дусі виступу В. Винниченка. Вона проголошувала: "Центральна Рада приступає також до активного переведення справи миру... виповняє віддавна висловлену волю українського народу… в чому досі ставало на перешкоді Тимчасове правительство" .
Перед цим М. Грушевський зачитав телеграму командуючого Румунським фронтом генерала Д. Щербачова, який запрошував представників України для участі в укладенні перемир'я . До тиску знизу та необхідності виконувати взяті на себе раніше зобов'язання додався поштовх з боку командування фронту, неспроможного продовжувати війну. Укладення миру ставало неодмінною умовою дальшого існування Центральної Ради та її Генерального секретаріату. 22 листопада він призначив делегатів для укладення перемир'я на Румунському та Південно-Західному фронтах. 23 листопада їх об'єднано в "Український фронт" . Інструкції передбачали, що замирення на ньому має стати кроком на шляху до загального демократичного, а не сепаратного миру .
Продовжувалися контакти й з Петроградом. На запитання, чи в Брест-Литовському (нині м. Брест, Білорусія) вестимуть переговори про мир або лише про перемир'я, М. Криленко заявив, що "делегація уповноважена виробити умови тривалого перемир'я", і запросив Генеральний секретаріат включити до неї свого представника. Пізніше В. Винниченко заявив, що делегатів надіслано до Бреста "для контролю і перевірки дій більшовиків" .
9 грудня Мала рада обговорила текст ноти до всіх воюючих і нейтральних країн про "загальне перемир'я". Його засади полягали у забезпеченні "навіть найменшому народові в кожній державі повну волю нічим не обмеженого самовизначення" та гарантії її здійснення, а також миру без анексій та контрибуцій. У незмірно складній обстановці кінця 1917 р. найважливішим був пункт 7 ноти: "Українська Народна Республіка, маючи тепер на своїй землі Український фронт і виступаючи самостійно в справах міжнародних, в особі свого правительства, яке повинно пильнувати інтереси народу українського, повинна взяти участь на рівні з іншими державами у всіх мирових переговорах, конференціях (нарадах) та конгресах (з'їздах)" . Однак надсилати українську делегацію до Бреста, де того ж 9 грудня розпочалися переговори про укладення миру, не квапилися.
Виступаючи 12 грудня на відкритті VIII сесії Центральної Ради, О. Шульгін обстоював необхідність негайного миру. "Дальше ведення війни, - заявив він, - загрожує руїною як Україні, так і всій Росії". Захисники федералізму, виступали за надсилку до Бреста спостерігачів. Ті ж, хто поступово виходив за ці межі, наполягали на необхідності існування повноправної делегації, уповноваженої вести переговори від імені УНР. В. Винниченко дав зрозуміти, що існує обставина, котра пояснює нерішучість української сторони. Повідомивши про активізацію дипломатичної діяльності уряду - перетворення секретарства міжнаціональних у секретарство міжнародних справ, він заявив, що Франція, Англія, Сполучені Штати, Бельгія, Румунія "дуже цікавляться організацією української республіки" .
Д. Дорошенко вважав, що В. Винниченко зробив заяву "цілком слушно". Адже "справа власне йшла про вибір, бо, на думку правительств Антанти, сепаратний мир означав зраду, акт ворожий, супроти неї" . З кінця листопада 1917 р. Київ стає важливою резиденцією антантівських військово-політичних місій. Їх головною метою було збереження Східного фронту. Вони активізувалися саме тоді, коли делегація УНР відряджалася до Бреста. 21 грудня 1917 р., у день, коли вона нарешті відбула з Києва, бригадний генерал Ж. Табуї повідомив О. Шульгiна, що французький уряд призначив його "Комісаром при уряді Української республіки". Англійський - надав цей статус своєму Генеральному консулу в Одесі Дж. П. Багге . Далі союзники Росії не пішли. Їх дії аж ніяк не означали визнання УНР де-юре. Відомий історик з діаспори Дж. Решетар пояснював: подібні тлумачення "ігнорують той факт, що в дипломатичній практиці надсилання спеціальних представників до щойно створених держав не обов'язково означає навіть визнання де-факто. Емісар, про якого йдеться, повинен звернутися з листом до глави нової держави або її міністра закордонних справ з метою встановлення контакту та ведення усних переговорів. Така нота не є вірчою грамотою і не має підпису спеціального представника. Ані Табуї, ані Багге не мали подібних вірчих грамот, оскільки як Англія, так і Франція внаслідок своєї довоєнної політики зближення з Росією напередодні Першої світової війни знаходили неможливим у революційний період погодитись на розчленування російської держави" . Таку позицію обумовили й важливі геополітичні міркування. Невизнання УНР в один з найвідповідальніших моментів сві- тової війни, коли Антанта йшла, здавалось, на все, щоб зберегти Східний фронт, продемонструвало глибину несприйняття нею української державності. Це не сприяло закріпленню УНР в таборі Антанти. Її зусилля могли лише відтягнути початок переговорів Києва в Бресті.
Керівники УНР виходили з того, що армії союзників, відрізані багатотисячними відстанями та фронтами, не можуть надати їй ефективну збройну допомогу. Натомість німецько-австрійські війська закріпилися на українських землях або у безпосередній близькості від них. Це й обумовило вибір УНР. Його охоче підтримали блоковані й зголоднілі Центральні держави.
У Бресті виявлено обопільне бажання сторін швидко укласти мирний договір. Та міжнародна угода можлива між самостійними державами, а УНР ще вважалася частиною Росії. Потребу змінити її дотеперішній правовий статус мали роз'яснити члени української делегації, які терміново виїхали з Бреста до Києва. Рекомендації педантичнихпредставників Берліна довели до керівництва Центральної Ради. Проголошення незалежності УНР було прискорено. Перед Центральними державами відкривалися перспективи дальшого просування на Україну. В Берліні не тільки інспірували, а й склали текст звернення з проханням ввести німецько-австрійські війська на Україну. Підписати його запропонували членам української делегації в Бресті.
Інша найважливіша сфера діяльності уряду - створення збройних сил УНР. Це завдання, на перший погляд, мало здійснитися без особливих труднощів, зважаючи на кількість солдатів-українців у російській армії та швидкі темпи українізації. Восени 1917 р. російське Головнокомандування припинило чинити перешкоди створенню збройних сил УНР. Відновленому секретарству у військових справах не бракувало енергії. Звернення, адресовані солдатам-українцям, з'являлися майже щодня. Велися діяльні переговори з штабами й командуваннями з'єднань, розташованих в Україні та поблизу неї. Та реальних наслідків від цих та інших заходів було небагато. "Не вважаючи на пишні фрази про "мільйони багнетів", на розсилання наказів арміям та цілим фронтам, - констатує Д. Дорошенко, - вища військова влада на Україні при кінці 1917 р. фактично не мала в своєму розпорядженні ніякої реальної сили, крім добровольців" . Історик має на увазі сердюцькі полки, що проіснували недовгий час, українізований корпус П. Скоропадського, окремі загони "вільного козацтва", а також "галицько-буковинський курінь". Причини такого явища полягали головне не у поглядах М. Грушевського чи В. Винниченка, не так у відсутності фахової кваліфікації
Loading...

 
 

Цікаве