WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Уряди Центральної Ради - історія - Реферат

Уряди Центральної Ради - історія - Реферат


Реферат на тему:
Уряди Центральної Ради - історія
Суспільство не може нормально існувати без дійової виконавчої влади. У тісній взаємодії вони протягом довгих століть виробляють державний лад країни, її обличчя.
Складніше зв'язані між собою побудова виконавчої влади і державне становлення націй, які виборюють незалежність у ХХ ст. Розриваючи імперські тенета, ці процеси одразу ж натрапляють на перешкоди. Україна опинилася в подібній ситуації після повалення царизму наприкінці лютого 1917 р. На кожному кроці відчувалася відсутність власних органів управління. Багатовікова прогалина у державотворенні зумовлювала відставання національної самосвідомості, відсутність кадрів будівничих. Продовжувалися як відкрита, так і завуальована протидія імперського центру, міжнародна гра навколо українських земель. Становище вкрай ускладнювалося зростанням в умовах війни й революції соціальних і національних суперечностей. У невимовно тяжких умовах потрібно було долати 250-річний період бездержавності.
Звідси епохальне значення становлення й утвердження виконавчої влади - неодмінної умови реального існування новопосталої державності. Воно стало етапним завданням національної революції. З розмаїття урядів, що існували в Україні після повалення царизму, перші створила Центральна Рада. Обставини виникнення й діяльності кожного з них, їх програми, функції та склад відображали реалії буремної революційної епохи. Про створення "центрального українського уряду" йшлося на Всеукраїнському національному конгресі (початок квітня 1917 р.). Таке завдання ставало дедалі нагальнішим, приспішене бурхливим піднесенням національно-визвольного руху в Україні, а також безсиллям центральної адміністративної влади.
У середині червня 1917 р. у Києві всупереч забороні Тимчасового уряду розпочався II Всеукраїнський військовий з'їзд. Тоді ж відбувся Всеукраїнський селянський з'їзд і продовжувалася чергова сесія Центральної Ради. Її основним завданням були підготовка і проголошення I Універсалу. "Поруч того, - зазначав М. Грушевський, - дебатувалася справа… національного українського правительства" .
Ініціатором його створення виступив впливовий член ЦК УПСР (української партії соціалістів-революціонерів) І. Маєвський. Він наполягав: "Час внести ясність і роздільність в функції нашого українського центру. Центральна Рада мусить функціонувати як тимчасовий український парламент; але мусить поруч неї бути чи нею організуватись українське правительство". Очолити уряд пропонувалося М. Грушевському. Не заперечуючи проти створення уряду, лідер українського руху заявив, що "не має охоти переходити на екзекутиву і краще б зістався в Центральній Раді".
Пізніше він пояснював, що соціалісти-революціонери (есери) не виявили загального ентузіазму створити уряд, а соціал-демократи (есдеки) та соціал-федералісти (есефи) поставились до нього "неприхильно, вважаючи цей крок передчасним і занадто відповідальним". Голова Центральної Ради суперечив собі в тих же "Споминах": "Виясняючи завдання моменту перед військовим з'їздом, Винниченко вже ставив питання про демократизацію і українізацію органів адміністрації, збір податків і подібне" . Назріла справа створення уряду входила у фазу практичного розв'язання.
Створення Генерального секретаріату на чолі з В. Винниченком почалося одразу після оголошення I Уні- версалу. Уряд мав "завідувати справами внутрішніми, фінансовими, продовольчими, земельними, хліборобськими, міжнаціональними та іншими в межах України і виконувати всі постанови Центральної Ради, які цих справ торкаються" . Постання уряду відкривало початок нового етапу визвольних змагань. 23 червня Комітет Центральної Ради вирішив "формувати орган під назвою Генерального секретаріату, не чекаючи початку нової сесії, бо тиждень між тим моментом і черговою сесією в нинішніх обставинах - великий проміжок (часу)". Уряд створено на засадах "коаліційного розпреділення між партіями". Рекомендувалося затвердити рішення Комітету і склад Генерального секретаріату, а його програму обговорити за кілька днів.
Під час дискусії есеф О. Шульгін заявив: "Ми творимо лиш автономний лад і свого правительства заводити не можемо". Його непокоїли взаємини з центром: "Як ми повинні поставитись до Тимчасового уряду?". Він вважав, що слід обмежитись вимогою права вето на постанови центру, що стосуються України. Проти створення уряду виступив і есер Ник. Григоріїв. Його турбувало налагодження взаємин "з національними меншостями на Україні". "До порозуміння ми не повинні затверджувати Генерального секретаріату як правительство, а лише як своє національне представництво", - вважав він.
Більшість промовців відстоювали революційне державотворення. М. Ковалевський наполягав: "Генеральний секретаріат являється дитиною революції, а фракція с[оціалістів]-р[еволюціонерів] вважає його правомочним правительством, котре повинно організувати Україну і вести її до кращого життя". Він закликав "не повертати назад колеса української революції". Його підтримали есер М. Любинський, есдеки М. Єреміїв, М. Ковальський, З. Висоцький, а також Д. Личко, який виступав від селян. Одразу рішення не схвалили. Погодилися на формулу переходу: "Вітаючи в принципі ідею заснування Генерального секретаріату, стверджуючи його склад, дожидаючи якнайскоріше оголошення декларації Секретаріату, Центральна Рада переходить до чергових справ". Формула пояснювалася прагненням не допустити, аби розбіжності випливли на поверхню. Її пом'якшили у відповідь на прохання О. Шульгіна - замінити слово "правительство" словами "вищий революційний орган українського народу". Більшість лідерів національного руху прагнули реальної автономії України. Таке засвідчила й структура першого Генерального секретаріату. Він мав складатися з восьми відомств: внутрішніх справ (його очолював голова уряду), фінансів, міжнаціональних, військових, земельних, судових, харчових справ, освіти .
"Декларація" Генерального секретаріату, проголошена 27 червня В. Винниченком, заявляла про створення виконавчої "влади цілком нової, сучасної, спертої на зовсім інші підвалини, ніж стара європейська і особливо дореволюційна російська власть". Четверо членів уряду належали до української соціал-демократичної робітничої партії, двоє - до української партії соціалістів-революціонерів, ще один був незалежним соціал-демократом, тільки один (С. Єфремов, а згодом О. Шульгін) соціалістом не був, хоч його партія з огляду на загальні настрої йменувалася соціал-федералістською.
Важливими для розуміння місця, яке відводилося Генеральному секретаріату в українському державотворенні, є два положення Декларації. У першому визначалася закономірність його формування: "Самих національно-політичних домагань стало мало, час ставить вимоги ширші; народ хоче об'єднатись для задоволення і розв'язання всіх питань, які висуває йому і економічна, і соціальна обстановка. Утворення Генерального секретаріату було необхідним щаблем розвитку. Інститут Генерального секретаріату маєохоплювати всі потреби українського народу".
У другому положенні роз'яснювалося ставлення до Тимчасового уряду: "Тут нема ворожнечі до Петрограда, але є цілковита байдужість до його, бо українська
Loading...

 
 

Цікаве