WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політизація мовного питання - Реферат

Політизація мовного питання - Реферат

до всіх!
Користь та шкода від урахування історичного боку питання
Одне з найважчих для сприйняття є питання про потребу звертати увагу на те, як саме ми стали двомовними, тобто історичний бік проблеми. То треба чи не треба враховувати історію при вирішеннімовного питання в Україні?
Російськомовні обстоюють точку зору, згідно з якою не має значення, як в Україні з'явилося багато російськомовних людей, а головне лише те, що їх зараз багато. Для них це головне. Звичайно ж, тлумачити норми моралі "під себе" завжди було приємно. Україномовні ж часто розпочинають докори своїм опонентам з акценту саме на цей бік питання, що, на мій погляд, абсолютно логічно. Бо для них саме це головне. Я не кажу поки що про правильність такого підходу, я кажу лише про логічність.
Що означає позиція "не звертати увагу на історичні обставини"? Це означає ігнорувати усі жертви і беззаконня минулих літ. Це означає, що через деякий час після якоїсь поганої дії вже ніхто нікого не повинен питати за злочин, бо яка різниця, як так сталося - головне те, що ми маємо зараз. Тобто росіян не турбують факти етноциду чи лінгвоциду - їм і так добре; навіщо ж ворушити минуле, якщо для них головне - майбутнє. Цікаво, але для українців майбутнє теж важливе, і саме заради нього вони говорять про історію, а не замовчують її. Різниця лише у тому, що росіяни і українці бачать це майбутнє різним! Росіяни бачать Україну щонайменш двомовною, а українці - щонайбільш україномовною (як і було колись до русифікації).
Виникає цікаве питання переконаним російськомовним: "А навіщо було взагалі звільнятися від завойовників, якщо для вас не має значення історичний бік питання? Так би й залишались під монголами!" Тож, мабуть, є якась історична пам'ять землі та народу, чи не так? То чому ж цю пам'ять можуть мати усі, крім українців?
Спроби людини ігнорувати історичну несправедливість є одночасно дозволом на таку ж несправедливість щодо неї самої. І це справедливо. Не можна до самого себе застосовувати один підхід, а до інших - інший.
У нашому питанні це не означає відновлювання печерного віку тому, що так колись було; це погане порівняння, бо вже не існує тих форм життя та суб'єкта права, що були у печерному віці, відносно яких можна відновлювати історичну справедливість, але існує такий суб'єкт права в наш час - це українська нація (український етнос), який і має це саме право на історичну справедливість, власну країну, власні закони, власну державну мову тощо.
Отже маємо колізію: з одного боку, ми не маємо права на утиск прав нацменшин, а з іншого боку - нам треба зупинити русифікацію і перейти до поступового відновлення історичної справедливості шляхом повернення українців до їхніх споконвічних традицій і перш за все - до мови!
Сенс орієнтації на світовий досвід у вирішенні мовного питання
Цього разу я висловлю свою думку про те, варто чи не варто у суперечках орієнтуватися на світовий досвід вирішення мовного питання; та й взагалі, чи завжди цей досвід вирішує питання, а не консервує його або ще більше загострює.
Усім відома істина, що кожний народ і кожна ситуація оригінальні й неповторні. Їх неповторність видна не через спільні риси, а через окремі риси. Це аксіома. Не стану перечити тому, що існують і спільні риси, але для вирішення мовного питання в Україні важливо спочатку розгледіти, яка ситуація у світі. У цьому нам допоможуть відповіді на такі запитання:
1. чи в усіх країнах існує двомовність і чи вона офіційна;
2. чи обов'язково розв'язувати мовне питання шляхом офіційної двомовності;
3. чи спосіб вирішення мовного питання однаковий в усіх країнах світу, якщо не однаковий, то чому;
4. чи вирішена взагалі мовна проблема в інших країнах;
5. чи варто нам рівнятися на інших й приміряти до України чужі методи вирішення вказаної проблеми.
Відповідь самому собі я дав завдяки фільму "Собачье сердце": "Всё взять и поделить!" - сказав Шаріков. Це мені нагадало ті самі суперечки про світовий досвід: "Всё взять и сделать официальным! Государство для граждан, а не наоборот!". Може, нам ще й польську зробити офіційною? Століттями Україна перебувала під Польщею, як і під Росією, і нас з Польщею єднає не менш давня історія. У такому разі, наприклад, Росії доведеться зробити українську мову офіційною, бо 50 млн. громадян Росії мають українські корені і російська культура століттями живилась українською (тобто праукраїнською - русинською) культурою.
Складається враження, ніби у світі всі керуються одним-єдиним універсальним правилом вирішення цього питання - надання усьому офіційного статусу.
Ми живемо у спільному світі, і тому маємо деякі спільні риси наших проблем, але ми маємо різну історію їх виникнення, маємо різних сусідів, різні можливості, нарешті, тому, окрім спільних рис у мовному питанні, маємо й свої власні, неповторні. Саме останні риси відходять на другий план, коли ми намагаємося вирішити свої проблеми шляхом копіювання чужих методів. Вирішення, загострення чи втеча від вирішення певного питання залежить саме від його оригінальних рис, від ситуації у певному суспільстві!
Отже, говорити про досвід Канади чи Фінляндії заздалегідь некоректно, бо вони мали свої риси, а ми - свої. І нам зазвичай мало відомо, який шлях і які компроміси довелося робити сторонам перед тим, як прийняти остаточне рішення. Нам показують лише результат. Наприклад, Канада після прийняття двомовності постала перед проблемою розділення на дві частини. Захисники офіційної двомовності чомусь не афішують про такі наслідки двомовності Канади. Невже нам потрібен такий досвід? Хоча, можливо, дехто саме цього і бажає. Хтозна …
Я навіть припускаю, що у Канаді взагалі було неможливо вирішити проблему, і тому це призвело до втечі від вирішення - вводу офіційної двомовності, що ще більше загострило ситуацію й призвело до розколу країни. Що ж це за вирішення таке? Та й взагалі, про який канадський досвід може йти мова, коли це країна емігрантів, а ми маємо автохтонну націю з колоніальним минулим. Саме це і є нашою основною рисою, ліквідація якої вирішить мовне питання в Україні.
Вирішенням мовного питання може бути лише одномовність. Звичайно, не за рік-два. Тільки у цьому разі Україна матиме стабільність і міць, і саме тому усі балачки про додаткову офіційну мову в Україні є не що інше, як намагання створити прецедент заміни української мови на російську під прикриттям гасла про "рівноправність мов", щоб викинути взагалі зі сходу країни українську мову. Рівноправність мов можлива лише за умов існування власних держав для цих мов: українській мові - Україну; російській - Росію.
------------------------
Loading...

 
 

Цікаве