WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політизація мовного питання - Реферат

Політизація мовного питання - Реферат


Реферат з на тему:
Політизація мовного питання
Мовне питання в Україні повинно було вирішуватися одразу. Час на початку періоду незалежності втрачено, питання загострилось (звичайно, не само по собі). Питання переросло у проблему. На перший погляд, воно непримітне, але у разі суперечок виноситься "на перші сторінки". Спекулювати ним дуже і дуже вигідно. Мабуть, тому його й загострюють. Питання у тому, хто і навіщо це робить.
От про останнє - спекуляції, загострення - ми і поговоримо докладніше.
Щоб розкрити суть, я поставлю навідні запитання:
1. Чому мовне питання не є серед десяти-двадцяти найголовніших у думках громадян України, але про нього так багато говорять у ЗМІ?
2. Що ближче до пересічного громадянина - політичний бік питання чи життєвий?
Почнемо з початку - з логіки.
Чи можуть одночасно сотні тисяч або мільйони людей дійти єдиної думки у засобах вирішення їхньої проблеми та так одностайно вимагати цього? Звичайно, що ні, хоча можливо, що усі одразу збагнули, ніби щось відбувається не так. Щоб велика кількість громадян дійшла єдиної думки щодо конкретних засобів, потрібен єдиний керівний центр, ідеологічний керівник.
Я припускаю, що у середовищі переконаних російськомовних (прихильників другої державної) й виникали подібні думки, але вони ніколи не виходили за рамки права на користування і не перетворювались на вимоги, які можна було б розцінювати як претензію на подальшу русифікацію майбутніх поколінь й викорінення української мови зі сходу держави. Це вже занадто. А саме так можна розцінювати державні зазіхання прихильників державності для російської мови. Тобто постановка питання була іншою ... на початку. Ніхто не ставив так гостро питання у середовищі пересічних громадян, як це роблять зараз - одразу про державний статус російської мови і баста.
Коротше кажучи, акцент (тобто об'єкт обговорення) був спрямований на своє право, тобто своє право виступало як кінцева мета вимог й не пов'язувалось з якимись конкретними засобами вирішення (чи статус мови, чи новий закон, чи ще якось).
Тепер все інакше: об'єктом обговорення, суперечок та кінцевою метою став вже конкретно статус російської мови. Ніби право російськомовних може бути вирішено лише при умові державному статусі російської мови. Я дуже сумніваюсь, що люди дійшли такої думки самостійно. Звичайно, що їх до такого способу вирішення підштовхнули політики і люди зрозуміли що "нізко плавалі" у своїх вимогах, що можна вимагати "на всє сто!". От і "пошло-поєхало"... Політики гріли руки, обіцяли усім усе, але нічого не вирішували, а ці бідні люди навіть таким терміном, як "державний статус" не володіли, поки їм не підказали що він існує.
Вирішувати життєві питання наданням державного статусу мові все одно що вбивати маленький віконний цвях (рос.-гвоздик) кувалдою: для вирішення такого питання існують інші шляхи: окремий закон, наприклад, підзаконні акти, тощо. Для цього й існують державна мова та інші.
Задля захисту прав зовсім не обов'язково надавати російській мові державного статусу. Це неадекватний засіб вирішення щодо такого питання.
Мова та національна безпека
На перший погляд, у демократичному суспільстві усі важливі питання повинні обговорюватись всенародно. Але, з іншого боку, де та межа, до якої питання підлягає всенародному обговоренню? Наприклад, приватизація Криворіжсталі та інших стратегічно важливих підприємств, вступ до ЄЕП-ЄС-НАТО, встановлення монумента історичній особі, територіальні питання (Крим, Карпати), уведення другою валютою рубля тощо...
Усім відомі політичні настрої переконаних російськомовних громадян південно-східної України - вони щонайбільш антиукраїнські та щонайменш проросійські.
Ми маємо бажання деякої частини громадян замінити російською мовою українську в усіх сферах життя (ЗМІ, освіта, виробництво...) та знищити її у південно-східних регіонах як якесь жахливе явище. Це відображає їх ставлення до української мови та їх бачення рівноправності мов. Як не дивно, але саме такі громадяни під час будь-яких мітингів постійно проголошують "Навеки с Россией!", "Долой бандеровщину!", "Мы любим тебя, Москва" та щось подібне. А чи люблять вони ще щось, окрім Москви?
На жаль, завжди усі ці питання згадуються поряд з питанням про статус російської мови, тобто вони ототожнюються, розглядаються як одне ціле і неділиме.
Для того, щоб зрозуміти, чому я намагаюсь переконати у неприпустимості такого шляху вирішення даного питання (референдум), я пропоную вам поміркувати над тим, чому б заодно не проголосувати з питання про:
1. статус міста Севастополя;
2. приналежність Криму, Донбасу, Карпатських гір, острова Зміїний;
3. подвійне громадянство;
4. додаткову валюту тощо.
Ви не помічаєте чогось спільного у цих питаннях? Усі ці питання торкаються національної та державної безпеки. Усього-на-всього... А більше й не треба.
Згадаймо тепер старі гасла про єдність з Росією; згадаймо події під час виборів 2004 плакати з карикатурами на Ющенка, питання нібито федералізації (тобто, по суті, відокремлення східної України) тощо. Усе це - питання одного розряду.
Отже, ніяких сумнівів не виникає у тому, що вимога державного статусу для російської мови є прихованим приводом (початком) до розділення України, а це вже цілісність України, це вже питання державної безпеки, а питання державної безпеки, вибачайте, на референдуми ніде не виносять.
Звичайно, що референдуми та вибори поки що найдемократичніші речі, але демократія буває різна. Хто може гарантувати, що будь-яке людське бажання є доцільним, що про нього не шкодуватимуть пізніше. А як часто так траплялося! І все нібито було демократично. Гітлер до влади теж прийшов демократично. Та чи мало демократичних вчинків перетворилися на горе! Отож бо. У випадку, коли треба обирати між демократією та життям, обирають завжди останнє. І це правильно. І винні у цьому не міфічні націоналісти. Ніхто не має права змушувати українців копати своїй мові могилу власними руками, тобто голосами; і в цьому питанні не має значення, як вважає більшість чи меншість.
Просто російськомовні відчувають себе у більшості, тому й тиснуть на цей варіант, бо він вигідний особисто їм. А от подивився я б на них, коли б якась більшість цілком демократично проголосила про заборону російської мови взагалі. Сумніваюсь, що російськомовні були б у захваті від такої демократії. Тепер, сподіваюсь, стало більш зрозумілим, чому демократія не завжди може буди головним чинником у таких питаннях.
Висновок: коли демократія існує лише заради демократії, то це вже хвороба. А що робити у разі, коли абсолютно демократично ми проголосуємо про заборону демократії? Питання
Loading...

 
 

Цікаве