WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Інституціональний вимір громадянського суспільства - Реферат

Інституціональний вимір громадянського суспільства - Реферат


Реферат на тему:
Інституціональний вимір громадянського суспільства
Соціальна система в реальному історичному процесі приходить до впорядкованості структур, до балансу суспільних сил, соціальних інститутів, типів соціальної взаємодії - через перехідний стан суспільства, який характеризується невпорядкованістю, розбалансуванням окремих сфер або їх взаємодії.
Перш ніж прийти до рівноваги, кожна підсистема суспільства або їх окремі елементи провадить структурну перебудову, вибираючи оптимальний для даного моменту режим діяльності. Саме такі процеси характерні для систем, які організуються самі, до яких належить суспільство.
Процес впорядкування соціальної системи ми маємо розглядати через інституціоналізацію.
До останнього часу інституціоналізація та інституційне середовище не були предметом спеціальних досліджень і розглядалися лише в контексті задач, які пов'язувалися з вивченням питань розвитку політичної системи та політичних процесів. Прискорення розвитку соціальних процесів є серйозним фактором, який підвищує значимість інституційної складової. Інституціональні зміни стають суттєвим фактором, дослідження якого проводяться не тільки на макро- та мезорівнях. Все частіше аналіз стану і динаміки інституціоналізації вводяться у процедури стратегічного планування.
Тому автор вважає цікавим акцентувати увагу на проблемі інституціоналізації громадянського суспільства.
Якщо поняття інституціоналізації пов'язувати з поняттям інститути, то можна сказати, інституціоналізація представляється у вигляді процесу оформлення різних видів діяльності в рамках інституцій. Різна ступінь інституціоналізації суспільно-політичних взаємодій може приводити або до формування передумов для створення інституту, які можуть і не реалізуватися, або до безпосередньо закінчених інституційних форм. В першому випадку прикладом можна навести стихійні процеси - масові форми незадоволення або підтримки політичної влади у вигляді громадських рухів, мітингів, демонстрацій. Ступень інституціоналізації тут мінімальна, хоча в них часто і виникають упорядковані дії, які визначаються лідерами, здатними їх організувати та забезпечити відповідними груповими структурами усередині цих рухів (приклад, трансформація громадського руху у політичну партію). Перспективи трансформації цих стихійних політичних утворень у строго інституціональні форми залежать від цілого ряду факторів.
Однією із важливих умов політичної стабільності держави є процес інституціоналізації. Він залежить від ступеня автономності політичних структур, їх адаптації та інтеграції.
Специфіка інституціональних змін громадянського суспільства сучасної української реальності спряжена з ходом соціально-економічних реформ та посилюється кризовим розвитком суспільства. Що відбивається на стані інституційного середовища, який характеризується, по-перше, поглибленням розходжень між декларованими цілями реформування суспільства та реальною практикою реформ. По-друге, моделлю соціально-економічної поведінки, яка реалізуючись входить у протиріччя з інституційними установками та традиційними для нашого суспільства нормами та санкціями. По-третє, зниженням впливу інституційних установлень не тільки на господарчу діяльність суб'єктів, але й на повсякденне життя людей, які все менш сподіваються на підтримку та захист відповідних інститутів, що підтверджується даними соціологічного моніторингу [1].
Маємо визначити, що інститут громадянського суспільства є специфічною формою самоорганізації громадян, яка регулює процеси поза сферою діяльності держави через певні норми та правила.
Інституціоналізація - процес визначення й оформлення організаційних, правових та інших структур для задоволення суспільних потреб [2].
Хантингтон С. акцентував увагу на тому, що інституціоналізація - це процес, за посередництвом якого організації та процедури здобувають цінність та усталеність. Рівень цього процесу визначається адаптивністю, складністю, автономією та злагодженістю її організацій та процедур. Тому рівень інституціоналізації будь-якої окремої організації або процедури вимірюється її адаптивністю, складністю, автономією та внутрішньою цілісністю [3].
Однак незалежно від ступеня стабільності й відтворюваності процес інституціоналізації можливий тільки при наявності певних суспільних передумов. По-перше, при формуванні соціально-політичних і економічних потреб, що виникають у ході історичного процесу і нові типи організаційного закріплення й визнання. По-друге, інституціоналізація можлива тільки на основі вдосконалення й розвитку необхідних організаційних структур і пов'язаних з ними стандартів і норм як регуляторів групового й індивідуального поводження. Іншою передумовою є необхідність інтеграції нових видів діяльності в структуру суспільних відносин у цілому. Або в структуру, що вимагає для підтримки життєздатності наповнення новим утримуванням й функціями. Нарешті, по-четверте, виникнення таких соціокультурних умов і суспільних можливостей, які відповідали б успішній політичній соціалізації індивіда, кристалізації нових цінностей і стандартів, здатних сформувати значиму, необхідну систему потреб, орієнтації й мотивацій громадської, політичної особистості.
Головним суб'єктом інституціональних змін суспільства стає держава в обличчі законодавчих та виконавчих структур. Тобто ми можемо стверджувати, що підвалиною інституціоналізації стає нормативність, яка є обов'язковим компонентом будь-якого інституту.
Процес інституціоналізації починається з моменту визнання та залучення державою потенціалу інститутів громадянського суспільства до державотворчих процесів.
На основі Конституції в Україні прийнято цілий ряд законів, які визначають правові аспекти інституціоналізації громадянського суспільства.
Але ж проблема у тому, що прийняті Закони потребують доповнення у питанні розробки нової організаційно - правової форми існування інститутів громадянського суспільства, яка враховує специфіку їх діяльності.
Становлення, оптимізація і розвиток інститутів громадянського суспільства потребує стійкої взаємодії з державою, яка зберігає та укріплює власний правовий демократичний характер. Але ж укріплення держави можливе лише через інституціоналізацію громадянського суспільства.
В основу правового регулювання інституціоналізації взято принципи невтручання, дерегуляції та максимального залучення потенціалу громадянського суспільства до державотворчих процесів. Отже, політичний інститут (парламент) отримав імпульс із зовнішнього середовища (звернення представників громадських об'єднань), виробляють міри, засоби, форми реагування на інформацію, яку дістали, спрямовують діяльність, розробляють політику, приймають рішення,
Loading...

 
 

Цікаве