WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Українська партія соціалістів-федералістів у громадсько-політичному житті української держави (кінець квітня – грудень 1918 р.) - Реферат

Українська партія соціалістів-федералістів у громадсько-політичному житті української держави (кінець квітня – грудень 1918 р.) - Реферат


Реферат на тему:
Українська партія соціалістів-федералістів у громадсько-політичному житті української держави (кінець квітня - грудень 1918 р.)
Прихід до влади в результаті державного перевороту 29 квітня 1918 р. П. Скоропадського та формування ним уряду зумовили вихід на одну з першорядних ролей у політичному житті України партії соціалістів-федералістів (УПСФ). Сподіваючись на свій прихід до влади, УПСФ, однак, не реалізувала можливість стати урядовою партією в день перевороту, відхиливши з причин недемократичного характеру визначальних законів Української Держави та несподіваних для партії репресивних заходів російських правих кіл відповідну пропозицію першого прем'єр-міністра М. Устимовича. Всі наступні спроби соціалістів-федералістів прийти до урядової влади, орієнтуючись на гетьмана П. Скоропадського і сподіваючись на порозуміння з ним, виявилися безрезультатними, оскільки ситуацією скористалися російські політичні сили, насамперед, колишня союзниця попередників УПСФ у боротьбі з самодержавством - Конституційно-демократична партія. Соціалісти-федералісти переоцінили своє значення як опозиційної попередньому соціалістичному урядові партії і не усвідомили потенцій російських політичних сил, зокрема партії кадетів, їх здатності пристосуватися до нових умов.
Основні напрямки діяльності УПСФ у нових політичних умовах визначив її травневий з'їзд, постанови якого відобразили й певні зміни в партійній ідеології, зокрема, відмову від ідеї федерування України з Росією, інший підхід до питання власності на землю.
Невдалі спроби УПСФ здобути урядову владу не змусили партію позбутися своїх намірів утвердитися в державному житті Гетьманату як урядовому чинникові. Інтелектуальний і кадровий потенціал партії, її буржуазно-демократична природа та значення національного фактору в Україні були підставами для такої позиції. З цією метою УПСФ намагалися заручитися підтримкою широких кіл української громадськості, здійснюючи спроби консолідації українських політичних партій та шукаючи шляхів до порозуміння з австро-німецьким військовим командуванням. Протягом травня - червня 1918 р. за ініціативою Головного комітету УПСФ регулярно проводилися конспіративні наради керівних діячів УПСФ, Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) та працівників державних інституцій Гетьманату, які співчували цим партіям. У травні 1918 р. соціалісти-федералісти разом з іншими українськими буржуазно-демократичними партіями та деякими громадськими організаціями об'єднуються в Український національно-державний союз, який згодом саме за ініціативою УПСФ перетворюється в Український національний союз (УНС) - політичне об'єднання основних українських політичних партій, - в місцевих організаціях якого УПСФ відігравала досить вагому роль.
Зріст ваги УПСФ в Українській Державі зумовлював істотні зрушення в партійній ідеології. Подальшої еволюції зазналипідходи соціалістів-федералістів до питання державного статусу України. Започатковане ще з кінця 1917 р. поступове переосмислення ідеї федерації України з Росією саме в період Гетьманату набуває більш-менш окреслених форм. Хоча ідея безумовної незалежності України як самодостатньої цінності ще не стала імперативом для УПСФ, однак партія сприйняла самостійність України як необхідну умову майбутньої федерації і сподівалася на перетворення Української Держави на вагомий фактор майбутньої післявоєнної перебудови Європи. Відповідні зміни відбулися й у становленні соціалістів-федералістів до військового питання та державності української мови.
Вереснева 1918 р. конференція УПСФ затвердила розроблений на основі постанов травневого з'їзду і подальших зрушень в партійній ідеології проект модифікованої партійної програми, основними вимогами якої були незалежність України, республіка як форма державного ладу, розподіл влади на законодавчу, виконавчу й судову гілки, політичні свободи, інститут національно-персональної автономії для національних меншин, автокефалія православної Церкви в Україні. Конференція вимагала організації національного уряду з метою проведення демократичної земельної реформи, соціальної стабілізації, зміцнення земського і міського самоврядування, розвитку кооперації, скликання парламенту та забезпечення умов для розвитку української культури.
В результаті проведення наприкінці жовтня 1918 р. під впливом зовнішньополітичних як визначальних та внутрішньополітичних причин реорганізації уряду до нього потрапили як представники УНС чотири провідних діячів УПСФ, декому з яких вдалося не лише задекларувати свої наміри, а й здійснити певні досить вагомі кроки у державному будівництві. Загалом два тижні існування так званого другого кабінету Ф. Лизогуба стали для УПСФ спробою вивести Україну на демократичний шлях розвитку, перехопити ініціативу з рук російських політичних кіл, використати внутрішні і зовнішні обставини для зміцнення державності України. І хоча в тих умовах їх політика була приречена на поразку, однак залишилася в історії однією зі спроб національного буржуазно-демократичного державного будівництва. Одним із найголовніших завдань міністрів від УПСФ було досягнення згоди гетьмана й уряду на скликання Українського національного конгресу, ідею якого висунув ще на початку червня 1918 р. один із лідерів УПСФ А. Ніковський. Соціалісти-федералісти до останнього сподівалися на порозуміння гетьмана з УНС.
Украй критично сприйнявши наміри УСДРП, УПСР і Української партії самостійників-соціалістів підняти антигетьманське повстання, УПСФ усе ж підтримала Директорію Української Народної Республіки, сподіваючись, як і за часів Центральної Ради, істотно скоригувати політичний курс українських соціалістів.
Loading...

 
 

Цікаве