WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Етапи української політології - Реферат

Етапи української політології - Реферат

більше політичних свобод, тим більше національних прав. Соціалізм М. Драгомановим розглядається як спосіб утвердження соціальної справедливості та підвищення добробуту народу.
Одним із представників революційно-демократичної течії у політичній думці був /. Франко (1856-1916 pp. ). Серед проблем, які ним розглядалися, були аграрна проблема, загальні принципи розв'язання селянського питання, робітнича, національна проблема.
І.Франко був соціалістом, але не виступав за диктатуру пролетаріату, акцентуючи увагу не на класових, а на загальнолюдських вартостях. Соціалізм, за І.Франком мав опиратися на широке самоврядування общин-повітів і країв.
Він виступав за рівність усіх націй і вважав, що найкращим вирішенням національної проблеми було б утворення державних об'єднань змішаного (федеративно-конфедеративного) типу, що опиралися б на солідарність інтересів.
Визначне місце в історії української політичної науки XIX - початку XX ст.ст. посідає М. Грушевський (1868-1934 pp.). М. Грушевський еволюціонував від історичної народницької концепції до державницької, від федералістичної - до самостійницької. Він вважав, що держава - "це суверенний союз народу, який дорогою планової діяльності, зверхніми засобами задовольняє індивідуальні і загальнолюдські солідарні інтереси в напрямі до поступового розвитку громадянства ".
М.Грушевський був першим президентом України, ним підписаний 4 універсал, що проголосив державну незалежність україни. Головним напрямом його політичних досліджень була проблема національного самовираження.
4. Українська політична думка першої половини XX ст.
Першим, хто відкрито заявив про колоніальний статус України у складі Російської імперії та право українського народу на самовизначення, був М. Міхновський (1873-1924 рр). На його думку, "державна самостійність є головною умовою існування нації". Він пропонував йти до незалежності протореними шляхами західних країн, використовуючи творчі потенції націоналізму європейського типу. Саме йому належить максималістське гасло: "Україна - для українців!". Як зазначає М. Горєлов, брошура М. Міхновського "Самостійна Україна" "була першою спробою оформити скривджені почуття українців у рамках політичної програми". У цій праці чітко поставлено питання про незалежну українську державу, публічно заявлено про законне право українського народу самостійно вирішувати свої проблеми.
У політичній думці 20-30-х pp. XX ст. фахівці виділяють кілька напрямків, зокрема:
" ? державницький націоналізм (С. Дністрянський, В. Старосольський, О. Бочковський, С. Рудницький),
" ? інтегральний націоналізм (Д. Донцов, М. Міхновський, М. Сціборський, С. Бандера, Я. Стецько),
" ? консервативний (В. Липинський, С. Томашівський, В. Кучабський),.
В. Липинський(1882-1931рр.) є одним із авторів доктрини українського консерватизму, суть якої зводиться до таких основних положень:
" ? політичним ідеалом для України є спадкова монархія, очолювана гетьманом як символом української національної ідеї;
" ? особливий політичний режим влади класократія є противагою до республіканської парламентської демократії;
" ? суть класократії полягає у пануванні активної меншості (аристократії), що складається із кращих (за духом, здібностями, активністю) людей;
" ? реалізація доктрини консерватизму детермінується поширенням консервативної ідеології, християнської релігії та солідаризму;
" ? в центрі доктрини є концепція хлібороба-власника, з якої випливає, що монархія - це трудова держава, оперта на організацію трудових, продукуючих класів, насамперед, на хліборобський клас.
Політичне кредо В. Липинського - "до української нації через українську державу". Держава для нього - це найдосконаліша, найвища форма організації всіх духовних і матеріальних сил нації.
Д. Донцов (1883 -1973 pp.) увійшов в історію української політичної думки як автор ідеології "інтегрального" (чинного) націоналізму. Підставами українського націоналізму, на його думку, були:
ў ? вольовий принцип;
ў ? постійне прагнення до боротьби за незалежність;
ў ? романтизм і фанатизм у національній боротьбі;
ў ? синтез національного та інтернаціонального;
ў ? необхідність виховання нової політичної еліти;
ў ? орієнтація на примус у процесі боротьби за незалежність.
Опираючись на вчення Н. Макіавеллі, Ф. Ніцше та інших, Д. Донцов обстоював думку про придатність більшості засобів у боротьбі за виживання нації.
Український правник, політолог С. Дністрянський (1870-1935 pp.) відомий як автор проекту конституції ЗУНР, а також праць "Загальна наука права й політики", "Погляд на теорії права і держави", "Нова держава'' та ін. Як представник державницького націоналізму, С. Дністрянський відстоював ідею національно-демократичної держави, право народу на самовизначення в етнічних кордонах. С. Дністрянський підкреслював значення природних умов для національного самовизначення. Він вказував на необхідність надання певних автономних прав анклавам національних меншин.
У Радянському Союзі до середини 60-х років негативно ставилися до політології. Вважалося, що політика вивчається в рамка історії КПРС, філософії, політичної економії, наукового комунізму. З середини 60-х роківставлення до науки про політику почало змінюватися. 5 січня 1965 р. в газеті "Правда" була опублікована стаття "Про політичну науку", в якій Ф.М.Бурлацький обґрунтував право вчених розглядати, формулювати нові ідеї реконструкції тодішньої держави на загальнолюдських цінностях, на принципах демократії і свободи. Вчені, які досліджували ці проблеми, об'єдналися в Асоціацію політологів Радянського Союзу, що створювало можливості для ширшого спілкування із зарубіжними колегами, формування вітчизняної політичної науки.
На сучасному етапі в Україні, як і в інших республіках колишнього СРСР, відбувається інтенсивний процес становлення науки про політику. Окреслено предметне поле науки, визначено проблематику й методи досліджень. Політологія вивчається у вищих закладах освіти. Останнім часом вийшли друком окремі праці, навчальні посібники та підручники. Поряд із журналами "Політика і час", "Віче" з'явилися нові часописи відповідного профілю - "Політологічні читання", "Політична думка", "Розбудова держави", "Людина і політика" і "Нова політика". Заявили про себе наукові установи, що досліджують політичні проблеми: академічні - Інститут політичних і етнонаціональних досліджень, інститут держави і права ім. В.М.Корецького, Національний інститут стратегічних досліджень, Інститут українсько-російських відносин, ряд суспільно-політичних центрів і кафедр політології вищих закладів освіти. Створено Українську академію політичних наук, Українську асоціацію політологів, Асоціацію молодих політиків і політологів.
Отже, політична наука в Україні поступово посідає відповідне місце в системі суспільствознавства, дедалі помітніше впливає на реальні політичні процеси, становлення демократичної державності.
Список використаної літератури
1. Гаєвський Б. Українська політологія. - К., 1995.
2. Гелей С.Д., Рутар С.М. Основи політології. Навч. посібник. - К., 1999.
3. Головаха E.І., Паніна H.B. Тенденції розвитку українського суспіль-ства (1994-1997 pp.). - К., 1998.
4. Муляр B.I. Політологія. Курс лекцій. - Житомир, 1999.
5. Скиба В.Й. Політологія. Теорія і методика навчального курсу. - К., 1992.
6. Скиба В.Й., Горбатенко В.П., Туренко В.В. Вступ до політології. - К., 1996.
7. Українська суспільно-політична думка у ХХ ст.: Документи і матеріали /Упорядники Т. Гунчак, Р. Солчаник. - К., 1994.

 
 

Цікаве

Загрузка...