WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Етапи української політології - Реферат

Етапи української політології - Реферат

суспільного договору між князем і народом.
Під час перебування більшої частини українського народу під зверхністю Литви і Польщі (XIV-XVII ст.) "шляхетська демократія" орієнтувалася на "Руську правду", приписи якої діяли до середини XV ст. Князівські та королівські привілеї, які поширювалися на спольщену еліту, були закріплені в конституціях польського сейму, що діяв з 1446 р., у Судебнику Великого князя Казимира 1488 p., у Литовських статутах 1529 p., 1566 p., 1588 p., які разом із Саксонським зерцалом і деякими іншими джерелами німецького права були нормативною основою політико-правової системи і Великого князівства Литовського (до Люблінської унії 1569 p.), і Речі Посполитої, а у XVIII - на початку XIX ст. зумовили кодифікацію українського права.
2. Українська політична думка від періоду феодальної роздробленості та козацько-гетьманської доби.
Політична думка України в XIV - першій половині XVI століть.
Між княжою та козацько-гетьманською добою Україна перебувала під владою Литви та Польщі. Політична думка цього періоду представлена, насамперед, працями Юрія Котермак-Дрогобича (1450-1492 pp.) та Станіслава Оріховського (Роксоляна) (1513-1566 pp.)
У праці Ю. Дрогобича ''Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора філософії та медицини Болонського університету" висловлено думки:
1) про зміцнення сильної королівської влади;
2) про зверхність світської влади над церковною.
Одним із перших визначних гуманістів польського та українського Відродження був С. Оріховський, який увійшов в історію української політичної думки розробкою ідеї природного права та т. зв. "піраміди влади", де на вершині перебуває духовна влада, а забезпечувати її повинні священнослужителі та король.
С. Оріховський:
" виклав своє розуміння суті держави, форми управління нею, бачення проблем політичної влади;
" зробив важливий крок до визволення політичної науки від теології;
" розробивши низку порад королеві щодо управління державою, він акцентував увагу на тому, що в основі функціонування християнської держави повинно бути дотримання права.
Однак, погляди С. Оріховського пройшли складну трансформацію. Якщо у молоді роки він виступав проти ідеї божественного походження влади, відстоював принцип невтручання церкви у державні справи, то незадовго до смерті у праці "Польські діалоги політичні" він висловлювався за зверхність папської влади над королівською.
Українська політична думка в період від Люблінської унії до козацько-гетьманської держави
У цей період розвитку українська політична думка була, насамперед, представлена полемічною літературою (М. Смотрицький, X. Філалет, І. Вишенський, 3. Копистенський та ін.). Її появі сприяли ідеї Реформації, що прокотилися Польщею, і викликали появу тенденцій до церковної унії. Крім полемічної, розвивалася культурно-освітня, наукова література (С. та Л. Зизанії, Ю. Рогатинець. К.-Т. Ставровецький), яка була критичною та раціоналістичною за змістом.
У полемічній літературі виділялися два напрямки:
1) був орієнтований на унію православної та католицької церков (П. Скарга);
2) виступав з антиуніатськими ідеями й за реформу православної церкви (X. Філалет).
Головною тезою книги "Про єдність церкви Божої", автором якої є Петро Скарга, була критика православної церкви через пихатість константинопольських патріархів, тиранію візантійських імператорів, шлюби духовенства, за втручання світської влади в церковні справи тощо. На його думку, все це впливає на рівень християнської науки, розхитує моральні основи східного духовенства.
Виступаючи за унію церков, П. Скарга вважав, що для цього необхідно:
1) визнання влади папи православною церквою;
2) єдність віри;
3) послух перед папою.
Х. Філалет на противагу П.Скарзі:
" відстоював ідею демократизації церкви;
" захищав право світських людей на участь в духовних справах;
" виступав за виборність духовних владик та релігійну терпимість;
" вважав незаконним втручання Папи Римського в світські справи.
А видатний український полеміст І. Вишенський (1550-1620 рр.):
" виступав із критикою тогочасного суспільного ладу та шляхти;
" висував концепцію колективної соборності правління християнською церквою, заснованою на ідеї рівності всіх людей перед Богом;
" заперечував як абсолютизм духовної влади (Папи Римського), так і абсолютизм світської влади (королів, царів).
Політична думка України у козацько-гетьманську добу
Політична думка того часу розвивалася у контексті таких правових документів, як "Березневі статті", "Гадяцький трактат", "Конституція прав і свобод Запорозького Війська" та ін.
Вагомий внесок у розвиток української політичної думки зробила Києво-Могилянська академія й її засновник П. Могила (1596-1648 рр.), який:
" розвинув ідею верховенства православної церкви, яка протиставлялася польському королеві;
" виступав за підвищення ролі церкви у державі та суспільстві, її контроль за освітянським життям країни;
" був проти втручання держави у церковні справи;
" в цілому відводив церкві роль радника, а не верховника.
Ф. Прокопович(1681 -1736 рр.) першим в умовах російської держави створив теорію освіченого абсолютизму, опираючись на теорії природнього права та суспільного договору. На його думку, пріоритетною повинна бути світська влада, церква має підпорядкуватися державі. Абсолютний монарх, як верховний носій державної влади, ставився над усіма громадянськими законами, і усі його дії, спрямовані на загальну користь, справдовувалися. Носієм державної влади, за теорією освіченого абсолютизму Ф. Прокоповича, може бути лише освічений володар, "філософ на троні".
Визначною пам'яткою української політичної думки козацько-гетьманської доби є договір між гетьманом України Пилипом Орликом та Військом Запорозьким "Конституція прав і свобод Запорозького Війська" (1710). Це перша офіційна угода, укладена новообраним гетьманом зі своїми виборцями, у якій викладені умови, на яких він перебирав владу.
Конституція опиралася на ідею розподілу влад, у ній передбачався незалежний військовий суд для вирішення конфліктівміж Загальною Радою та гетьманом. У Конституції йшлося фактично про продовження традицій Запорізької Січі - козацької республіки, а тому цей важливий документ ставив усі стани українського народу під зверхність козацтва, яке уособлювало збройні сили, адміністративний устрій і виконавчу владу.
3. Українська політична думка XIX ст.
На першу половину XIX ст. припадає початок національного відродження, зростає політична активність громадськості. Вершиною розвитку політичної думки першої половини XIX ст. стала політична доктрина Кирило-Мефодіївського товариства, яке утворилося у Києві близько 1845 р. Члени цієї організації - М. Костомаров, М. Гулак, В. Білозерський, М. Куліш, О. Маркович, Т. Шевченко та ін. - згуртувалися довкола ідеї слов'янського об'єднання у формі слов'янської республіканської федерації.
Ідеї Кирило-Мефодіївського братства продовжив М. Драгоманов (1841-1895 pp.). Аналізуючи державу, М. Драгоманов вважав, що її суть найперше полягає у правах, якими наділені в ній громадяни, у правовому статусі особи. Він прагнув здійснення "політичної реформи всієї Росії на началах свободи і децентралізації", бо "державна централізація багато несе зла і мусить уступити колись місце другим, кращим формам громадського устрою". Суть його програми політичної боротьби для українства полягала у тому, щоб домагатися політичних реформ, демократизації та федерації у рамках Росії та Австро-Угорщини, виходячи з того, що центром цієї національної боротьби мала б бути Галичина. Він вважав, що національні права можуть бути осягнуті на грунті політичних свобод: чим
Loading...

 
 

Цікаве