WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Словянська ідея в політичній думці України та Росії 19 – початку 20 столітті - Реферат

Словянська ідея в політичній думці України та Росії 19 – початку 20 столітті - Реферат

гетьмана. Влада народу мусить бути обмежена точно означеними правами монарха, персоніфікую чого собою цілу націю і цілу Державу, - так само, як влада монарха мусить бути обмежена точно означеними політичними правами народу. Не вірив В.Липинський в те, щоб правда і добро виходило від розпалених агітаторами хвилевих пристрастей випадкової арифметичної більшості, а вірив в досвід історії людства, який вчить, що всі громадські цінності були завжди створені вмілою панувати над своїми та чужими пристрастями, організованою та непохитною в своїх переконаннях меншістю.
Українцем єсть всякий, хто хоче, щоб Україна перестала бути колонією; щоб з різних її племен, рас і вір повстала одна держава українська. А творцем України є той, хто в святе діло унезалежнення української колонії приносить все найкраще, що єсть у ньому: в тій культурі, з якої він до українства прийшов. Нація - це реалізація хотіння до буття нацією. Коли нема хотіння, виявленого в формі ідеї - нема нації. Але так само нема нації, коли це хотіння не реалізується в матеріальних формах держави. Основна умова здійснення української державності єдність - релігійна, регіональна, політична, національна, організаційна. Побудова української держави - залежатиме від стосунків з Росією. Україна: 1) не союзник Заходу в руйнуванні більшовицької Росії; 2) не союзник Росії проти них; 3) союзник і авангард у класократичному відродженні й оновленні Росії.
З огляду на всі ці проблеми Липинський пропонує організацію політичної влади у формі дуалістичної конституційної монархії; 1) гетьман, як суверен незалежності української нації, який зосереджував би у своїх руках виконавчу владу; 2) територіальна і трудова, або нижча і вища, законодавчі палати.
Яким чином здійснити державність України і як надалі вирішувати проблеми її зміцнення? Перш за все - це довготривале повсякденне виховання українського народу в дусі державницької ідеї, в дусі боротьби за незалежність. Не менш важливим завданням класократії є поширення серед українського громадянства культу державницької ідеї в такій формі, в якій вона може бути здійснена. Такою формою, за Липинським може бути легітимний монархізм і консерватизм.
На його думку функції влади у майбутній монархії могли б розподілятися таким чином: 1) гетьман, який персоніфікує і репрезентує державу; 2) гетьманська управа (уряд) - виконавчий орган, який очолює і організовує всю внутрішню і зовнішню політику країни; 3) класократичне представництво - законодавчий орган; 4) рада присяжних - як вищий судовий орган країни. Тобто майбутня українська держава мала б спиратися на три незалежні форми влади: законодавчу, виконавчу та судову, які врівноважували б одна одну.
Якщо розглянути ще думки В.Липинського про демократію, політичну культуру і ін., то стане зрозумілим за що так високо поціновує його весь цивілізований світ. Це дійсно один з двох великих мислителів якого подарувала Україна світу за останнє століття як сказав І.Липняк-Десницький.
Потрібно відмітити, що в цей же час жили і творили такі видатні діячі і вчені як В.Вінниченко, Д.Донцов, М.Шаповал, Ю.Липа і багато інших.
Попри всі його політичні хитання незмінним залишається місце В.Вінниченка в українській історії, бо непроминальною зостається навіки його безкорислива любов до України, подвижницька праця й жертовність, з якою прокладав він шляхи до її свободи, незалежності та соборності. У своїй унікальній книзі "Заповіт борцям за визволення" він писав: "Найсутніша, найперша потреба українського народу? Та сама, що у всякої індивідуальної істоти на землі: зберегти своє життя, забезпечити його розвиток, передати спадщину в наступні покоління. Які є найкращі засоби для цього? Поки що людство розбите на окремі національні колективи, які переважно звуться державами, то очевидно, що найкращим засобом збереження його життя і розвитку кожної нації є державність, себто комплекс тих інститутів економіки, політики, культури, які діють на території, населеній національним колективом, які зв'язують його в компактну цілість, які забезпечують його розвиток у сучасному майбутньому. Нація без державності є покалічений людський колективний організм. Через те так жагуче всі, так звані "недержавні нації" прагнуть своєї держави, через те так самовіддано окремі члени її віддають усі сили свої на здобуття її й тому з такою ненавистю ставляться до тих, які стоять на заваді цьому, себто, які тримають їхній колектив у покаліченому стані. І тому не дивно, що деякі члени тих націй, які тільки що створили свою державу, але які через ті чи інші причини мусили покинути свій край, часто так перечулено, так суб'єктивно і так іноді помилково оцінюють здобуття своєї нації. Деяким часто здається, що коли вони особисто не стоять при державних здобутках, то тих здобутків зовсім немає". Про державність говорив Вінниченко так: "Що таке державність? Це устрій всього матеріального і психічного буття цілого народу, його національності, економіки, політики, культури, це - величезний складний процес". Склавши з себе державні обов'язки 28.04.1918 р. на засіданні ЦР сказав: "Нам не можна в справі національного відродження покладатися ні на кого, ні на яку автономію в чужій державі...".
М.Шаповал у своїй книзі "Соціологія українського відродження", що вперше вийшла друком у 1936 р. у Празі, детально проаналізував складний процес національного відродження українського суспільства, причини поразки УНР, висловив своє бачення шляхів руху вперед. Сьогодні, коли наше суспільство так болісно шукає дороговкази до суверенної України, ідеї, оцінки, поради одного з найактивніших борців за нашу державність набувають особливої значущості.
Теоретик, політик, публіцист, літературний критик, непересічна і суперечлива особистість, може, одна з найяскравіших в українській історії ХХ століття. Його постать, думки і діяння оцінюються по-різному. Але праці Д.Донцова треба знати не з переводів, щоб мати можливість сформувати свою особисту, може, й різко відмінну позицію. Гірка правда про "літературну", недержавну, неісторичну націю, що задивлена в матеріальне (Хліба й видовищ!), що задовольняється провінційним існуванням, мала на меті збудити націю від провінційщини та споживацтва, дати їй ясний політичний ідеал, навчити керуватися в політиці національним інтересом.
Важко уявити книгу, більш потрібну для сучасного українця, ніж "Призначення України" Ю.Липи. Перш за все, що потрібно мати на увазі це аспект україно творення, тобто формуванняукраїнського "я", української ментальності, що має надзвичайно важливе значення в усвідомленні українцями свого місця у світовому історичному процесі. Пересічний українець - все ще малорос, як і в часи Юрія Липи. Демонтаж цього внутрішнього малоросійства і формування української культури духу - цій місії була присвячена вся його творчість і життя.
Використана література:
1. Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика. - К., 2000.
2. Брегеда А.Ю. Політологія : Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. - К., 1999.
3. Гаєвський Б. Українська політологія. - К., 1995.
4. Гелей С., Рутар С. Основи політології. - Львів, 1996.
5. Гелей С.Д., Рутар С.М. Основи політології. Навч. посібник. - К., 1999.
Loading...

 
 

Цікаве