WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Сталінізм як політичний та культурний феномен - Реферат

Сталінізм як політичний та культурний феномен - Реферат

марксизм у тій мірі, яку диктували йому логіка реалізації марксистського проекту комуністичного суспільства у конкретно-історичній ситуації та потреби збереження особистої влади. Але сама ідеологія марксизму несла у собі тоталітарну інтенцію. Про це свідчить наступне:
по-перше, марксизм оголосив себе єдиною науковою теорією ("науковим соціалізмом"), яка нарешті відкрила людству усі основні закони суспільного розвитку. Цим самим усі інші теорії автоматично були визнані ненауковими (а за Сталіна - шкідливими);
по-друге, він абсолютизував насильницький шлях переходу до "справедливого" суспільного ладу (комунізму);
по-третє, він висунув ідею "диктатури пролетаріату", яка на практиці (як і будь яка інша диктатура) спроможна була реалізуватися тільки у формі влади певної політичної групи;
по-четверте, заявивши, що уся теорія комуністів може бути висловлена "одним положенням: знищенняприватної власності"[20], а головне завдання диктатури пролетаріату полягає в тім, щоб "централізувати усі знаряддя виробництва в руках держави"[21], марксизм зумовив позбавлення людей економічної свободи. Відсутність економічної свободи майже автоматично зумовлює відсутність свободи політичної та духовної[22].
Таким чином, марксизм висунув такий соціальний проект за якого держава не могла не стати "приватною власністю бюрократії", а влада набути тоталітарного змісту.
Сталін не створював тоталітарний режим, як на тім наголошує Ханна Арендт, яка вважала, що захоплення влади Сталіним поклало початок "трансформації однопартійної диктатури у тоталітарне панування"[23]. Фундатором першого в історії (принаймні, новітній) тоталітарного режиму був інший "творчий догматик" марксизму - Ленін. Встановлений внаслідок жовтневого перевороту 1917-го більшовицький режим набув усі фундаментальні ознаки тоталітаризму вже влітку-восени 1918 року. Про це свідчить заборона діяльності усіх політичних партій окрім більшовицької; монополізація нею рад[24]; монополізація більшовиками засобів масової інформації; впровадження політики "воєнного комунізму"; розв'язання "червоного терору" тощо.
Виникає питання: чому, говорячи про тоталітаризм, більшість інтелектуалів згадують насамперед не Леніна (який був творцем першого тоталітарного режиму), не Муссоліні (який увів поняття тоталітаризму у політичний лексикон) і, навіть, не Гітлера (який створив найбільш відверту тоталітарну модель), а Сталіна?
Місце Сталіна в новітній історії, на думку автора цієї роботи, полягає в тім, що він довів тоталітарний режим, який дістався йому у спадок від Леніна, до максимально можливої в умовах тогочасної дійсності форми. Він розбудував тоталітарну систему, довершеністю якої захоплювалися і Муссоліні, і Гітлер, і Франко. Як особистість, як провідник Сталін виявився найбільш адекватним характеру завдань, які зумовлювала логіка функціонування тоталітарного режиму.
Російській політолог Андронік Мігранян вважає, що сталінський режим "був "ідеально" тоталітарним", бо "тотальна регламентація охоплювала усі найважливіші сфери суспільного життя: економічну, політичну і духовну"[25]. Англійський політолог Станіслав Андрескі (він одним з перших зрозумів, що не усі тоталітарні режими мали однакові якісні характеристики), аналізуючи різні тоталітарні режими крізь призму напрацьованих у політичній науці критеріїв "чистого типу" тоталітаризму, прийшов до висновку, що режим Муссоліні в Італії був тоталітарним тільки на 55 відсотків, режим Гітлера у Німеччини на початку війни - на 85, а в її кінці на 95, і тільки сталінський режим являє собою майже стовідсотковий тоталітаризм[26].
Сталін розбудував найбільш адекватну тоталітаризмові економічну систему. Майже повністю ліквідувавши у період двох перших "сталінських п'ятирічок" дрібнотоварне виробництво і приватну торгівлю та здійснивши насильницьку "колективізацію" сільського господарства, Сталін довів питому вагу держави у економіці майже до 100 відсотків. Саме за нього економіка країни перетворилася в жорстку адміністративну систему, яка стала у командно-наказний спосіб управлятися партійно-державним апаратом.
Сталін першим у новітні часи створив безкласове (у марксистському розумінні цього поняття) суспільство. Повністю одержавивши економіку, він ліквідував економічні класи. Хоча Сталін доповнив марксистську теорію концепцією існування у соціалістичному суспільстві (на першій фазі комуністичної формації) двох дружніх класів: робітничого класу та колгоспного селянства, і прошарку між ними - соціалістичної інтелігенції, але насправді класу колгоспного селянства не існувало. Підставою для декларування класу колгоспного селянства було те, що колгоспні засоби виробництва (крім землі) формально належали сільськогосподарській артілі, а керівництво колгоспів обиралося загальними зборами його членів. Але то було чистою фікцією. Фактично колгоспами керував той же партійно-державний апарат, який визначав профіль господарств, виробничі завдання, терміни сільськогосподарських кампаній, укрупнював та розукрупнював колгоспи за своїм розсудом, призначав голів колгоспів.
За Сталіна економічна структуризація суспільства була повністю замінена політичною. Як писав з цього приводу Реймон Арон: "Групи радянського суспільства залучені до бюрократичної, державної ієрархії"[27]. Радянське суспільство соціально диференціювалося на два політичних класи: партійно державну бюрократію (Мілован Джилас назвав її "новим класом")[28], яка, зосередивши у своїх руках усі важелі влади, фактично володіла формально усуспільненими засобами виробництва, грала вирішальну роль у процесі суспільного виробництва, користувалася розгалуженою системою соціальних привілеїв, та позбавлений влади та власності клас пролетаризованих трудящих.
У галузі міжетнічнихвідносин "досягнення" Сталіна полягали в тім, що його режим зістикувався з крайнім різновидом фашизму - гітлерівським нацизмом. Здавалося би, що найсуттєвіші відмінності між комуністичними і фашистськими режимами повинні міститися саме в сфері міжетнічних відносин, бо у підґрунтя фашистської ідеології був покладений радикальний націоналізм, а комуністична виходила з ідеї пролетарськогоінтернаціоналізму. Однак, "творчо розвинувши" тезу Енгельса про революційні та контрреволюційні нації, сталінський режим здійснював репресії за етнічним критерієм не менш масштабно та не в менш варварський спосіб, ніж гітлерівський. У західній літературі часто приводом для ототожнення сталінського та гітлерівського режимів є антисемітська кампанія, яку Сталін почав наприкінці свого життя, маючи на меті переселення усіх євреїв до Далекого Сходу. Але євреї були не першими, хто зазнав репресій від сталінського режиму на етнічному ґрунті, і не тими, хто зазнав від нього самих жорстких репресій. Більш рельєфний прояв сталінський етноцид знайшов у депортаціях приазовських греків та корейців Далекого Сходу (1937 р.), радянських німців (1941 р.), карачаївців, калмиків (1943 р.), чеченців, інгушів, балкарців, турок-месхетинців, кримських татар, а також вірмен та болгар Криму (1944 р.), понтійських греків (1944-1949 рр.). Будучи насильницькі виселеними з місць історичного мешкання переважно до Сибіру, Казахстану та Середньої Азії, вони втратили під час депортації та внаслідок акліматизації до половини своїх соплеміників, а ті, що залишилися живими, тривалий термін животіли на правах спецпереселенців, тобто розконвойованих в'язнів. Таку ж долю Сталін готував і українцям.
Loading...

 
 

Цікаве