WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Сталінізм як політичний та культурний феномен - Реферат

Сталінізм як політичний та культурний феномен - Реферат

певна лібералізація культурного життя, почався процес деякої децентралізації економіки, система втратила свою абсолютну закритість від західного світу, нові комуністичні лідери здебільше не мали харизматичних якостей, до того ж траєкторії розвитку різних комуністичних країн у післясталінський період стали значно відрізнятися одна від одної. Основні заперечення проти концепції тоталітаризму зводилися до наступного: за допомогою цієї концепції не можна дослідити динаміку процесів в соціалістичних країнах (Г. Гласснер); не буває такої речі, як цілком контрольована або неконтрольована система (А.Кун); не існує моделі тоталітаризму, оскільки взаємостосунки між умовно прийнятими елементами її ніколи не були роз'яснені (Т.Джонс); тоталітарна модель ігнорує джерела суспільної підтримки існуючої в СРСР влади (А.Нікельс). У американській "Енциклопедії соціальних наук" 1968 року тоталітаризм було названо "ненауковою концепцією". Багато політологів при визначенні сутності політичного режиму в комуністичних країнах стали намагатися знайти інші поняття. Політичну систему Радянського Союзу та інших комуністичних країн пропонували "розуміти як систему, що контролювала артикуляцію інтересів і мала внутрішню бюрократичну структуру"[9]. Акцентуючи увагу на національних особливостях та нівелюючи загальні властивості політичних режимів в окремих комуністичних країнах, деякі науковці намагалися довести, що вони належать до різних типів: бюрократичного авторитарного (Чехословаччина); національно-пристосуванського (Польща та Угорщина), патримоніального (Болгарія)[10].
Друге дихання концепції дали роботи дисидентів з комуністичних країн, які почали з'являться з другої половини 1950-х і рефлектували феномен тоталітаризму з середини тоталітарних систем. "Новий клас" Мілована Джиласа[11], "Архіпелаг ГУЛАГ" Олександра Солженіцина[12], "Фашизм: тоталітарна держава" Желю Желева[13] та інші подібні твори привернули увагу до того, що тоталітарні режими - це не статичні явища. Вони спроможні пристосовуватися до поточної ситуації, змінювати під тиском обставин свої форми, методи та засоби керівництва, зберігаючи при цьому етатистську, монополістичну, антидемократичну та антигуманну сутність. В той же самий час ступінь тоталітаризації суспільного життя за різних режимів та на різних етапах розвитку одного й того ж режиму не є однаковою.
Одночасно з формуванням та зміною уявлень щодо тоталітаризму формувалася та змінювалася інтерпретація поняття "сталінізм". Термін "сталінізм" вперше був застосований у 1930-ті представниками опозиції для характеристики практики діяльності сталінського керівництва. Незабаром його стали використати західні інтелектуали, які розчарувавшись у радянському експерименті, побачили, що за Сталіна комуністичний режим не тільки став мало чим відрізнятися від фашизму, а, навіть, багато в чому перевершив його. Старий друг Леніна, Макс Істмен, вимушений був тоді визнати, що "сталінізм не тільки не краще, але гірше фашизму, більш безжалісний, несправедливий, аморальний, недемократичний, не може бути виправданий ніякими радужними надіями та запізнілим каяттям" і що "було б точніше охарактеризувати його як надфашизм"[14]. У Радянському Союзі термін "сталінізм" став вживатися у часи розвінчання "культу особи" для відокремлення "справжнього (марксистсько-ленінського) соціалізму" від його "сталінського спотворення". Оскільки після другої світової війни Сталін насадив подібні моделі в переважній більшості "визволених" червоною армією країнах, то цей термін застосували для характеристики діяльності просталінських керівництв цих країн, а їх політичні режими одержали визначення "сталіністських" (на відміну від оригінального - "сталінського"). Кінець хрущовської відлиги та посилення жорсткості радянського режиму (особливо в ідеологічній сфері) після приходу до влади нового керівництва на чолі з Брежнєвим стали підставою для народження терміну "неосталінізм", який майже одночасно вжили західні політологи та східні дисиденти. Відповідно до цього брежнєвський та ще деякі комуністичні режими, які в умовах своєї агонії вдавалися до посилення репресій (Гусака у Чехословаччині, Чаушеску у Румунії, Живкова у Болгарії, Хоннекера у Східній Німеччині), стали визначатися як "неосталіністські".
2. Сталінізм як різновид тоталітаризму.
"Сталінський", "сталіністські" та "неосталіністські" режими, не дивлячись на існуючи між ними розбіжності, об'єднує те, що усі вони являють собою різні форми одного й того ж суспільно-політичного феномену - тоталітаризму. Специфіка тоталітаризму, як окремого (відмінного від інших автократій)[15] типу політичного режиму можна звести до трьох принципових особливостей.
По-перше, тоталітарні режими - це ідеократичні режим. У їх генетичній основі лежить утопічна ідеологія, що являє собою одну з революційних версій соціалізму. Тоталітарна ідеологія виникає навколо певної інтерпретації ідеї "справедливого суспільного ладу". Намагання реалізувати цю інтерпретацію на практиці й зумовлюють виникнення тоталітарного режиму. Націленість на мету, яка не може бути досягнутою, спричиняє необхідність великої концентрації енергії, сил та засобів, що породжує всеохоплюючий (тотальний) контроль за суспільною поведінкою, а явний та, здебільше, прихований спротив суспільства протиприродному розвиткові вимагає застосування масового терору.
Тоталітарні режими надають усій суспільній системі ідеологічного забарвлення, а суспільному розвитку штучної траєкторії. Специфіка тоталітарного розвитку полягає в тім, що політична влада намагається силоміць притягнути дійсність до ідеальної моделі "справедливого суспільного ладу". Такий тип Гайек назвав "централізованим колективістським плануванням", яке своїм наслідком має руйнацію конкурентних механізмів саморозвитку суспільства[16]; а Поппер охарактеризував як "утопічну інженерію", яка усуває з процесу суспільного розвитку індивіда[17].
По-друге, тоталітарний режим являє собою завершену форму етатизму, за якої повністю (або майже повністю) руйнуються структури громадянської самоорганізації, саморегуляції та саморозвитку суспільства. Сутність тоталітаризації суспільного організму полягає в тім, що держава, накриваючи собою увесь суспільний простір, починає жорстко контролювати усі сфери суспільного життя. Хоча тоталітарна система має закінчений етатистський характер, проте її ядром є не держава, а політична партія. Підкорюючи собі державу, партія стає державною, а держава, відповідно, перетворюється на партійну. Партійна держава у свою чергу підкоряє собі усі масові організації суспільства,які стають, як пише Желю Желев, "продовженням правлячої партії або, що теж саме, держави"[18]. За допомогою системи масових організацій партійна держава здійснює контроль за соціальною поведінкою усіх верств та прошарків суспільства.
По-третє, тоталітарний режим - це режим суцільного монополізму, за якого монополія однієї ідеології спирається на монополію однієї партії на владу, а та у свою чергу підкріплюється монополією партійної держави на розпорядження засобами суспільного виробництва.
Усі ці властивості були притаманні режиму, який зазвичай називають "сталінським". Проте Сталін не був фундатором ані його ідеології, ані самого режиму. Як ідеолога Сталіна варто визначити як "творчого догматика"[19]. Сформувавшись як політик у річищі марксистської доктрини, Сталін ніколи не посягав на її фундаментальні підвалини. Він "розвивав"
Loading...

 
 

Цікаве