WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Сталінізм як політичний та культурний феномен - Реферат

Сталінізм як політичний та культурний феномен - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Сталінізм як політичний
та культурний феномен
ПЛАН
1. Сталінізм крізь призму концепції тоталітаризму.
2. Сталінізм як різновид тоталітаризму.
3. Причини живучості сталінізму в українському суспільстві.
4. ЛІТЕРАТУРА ТА ПРИМІТКИ.
У п'ятидесяту річницю зі дня смерті Сталіна, не можна не замислися над тим, чому портрети одного з найжорстокіших деспотів, яких знала історія людства, й досі можна побачити на масових акціях, чому у чималої кількості громадян існує ностальгія за сталінською добою, чому промови на його захист лунають навіть у стінах парламенту. І це в Україні, народ якої став жертвою сталінського геноциду. Світова спільнота давно засудила гітлерівський голокост, жертвами якого стало 6 мільйонів європейських євреїв. Але й досі ані на міжнародному рівні, ані в Україні не дано належної оцінки сталінському штучному голодомору 1932-1933 років, якій "забрав життя 8 (а за деякими підрахунками 12) мільйонів" людей[1], переважно селян (тобто переважно етнічних українців). Сьогодні не можна навіть уявити, що одна з вулиць голландського Роттердаму носить ім'я гітлерівського намісника часів Другої світової війни Зейсс-Інкварта, або вулиця ізраїльської Хайфи названа на честь відповідального за "остаточне вирішення єврейського питання" Ейхмана". Проте в українському Харкові (і не тільки в Харкові) люди й досі щодня ходять проспектами Косіора та Постишева, вулицею Якіра і не замислюються над тим, що ці особи були безпосередніми виконавцями сталінського геноциду. А коли представники національно-демократичних сил ставлять питання про перейменування вулиць, то більшість депутатів місцевих рад відхиляє його розгляд на тій підставі, що це дорого коштуватиме.
Чи навряд таку ситуацію можна пояснити природою українського народу, який впродовж віків вважався одним з найволелюбніших народів Східної Європи. У з'ясуванні сутності сталінізму та причин його живучості в українському (тай не тільки в українському) суспільстві й полягає головне завдання даної роботи.
1. Сталінізм крізь призму концепції тоталітаризму
Поняття "сталінізм" є досить неоднозначним. Під сталінізмом сьогодні розуміються як практика володарювання Йосипа Сталіна та його послідовників у деяких комуністичних країнах, так і політичний режим, що надав усій суспільній системі адекватні йому якості та запродукував відповідну політичну культуру, а також самі ці система і культура. Як політичний режим сталінізм не являє собою щось абсолютно унікальне, щось таке чого взагалі ніколи не було у світовій історії. За типологічними ознаками сталінський режим слід віднести до тоталітарного типу, бо у ньому не було нічого такого, що істотно б виходило б за межі фундаментальних властивостей тоталітаризму. Не випадково, що термін "тоталітарний режим" став типологічним саме завдяки сталінському.
Як відомо, поняття "тоталітаризм" запровадив у політичний лексикон провідник італійських фашистів Беніто Муссоліні, який, виступаючи в 1925 році в італійському парламенті, заявив, що метою його уряду є перетворення Італії у тоталітарну державу ("stato totalitare"). Цей термін швидко підхопили газетярі, які таким чином спочатку характеризували тільки фашистський режим в Італії. І тільки коли у 1929-му англійська газета "Таймс" (побачивши багато спільних рис у функціонуванні фашистського та комуністичного режимів) назвала тоталітарним сталінський режим у СРСР, термін "тоталітарний режим" почав набувати типологічного характеру. Прихід до влади у 1933-му в Німеччині Гітлера дав новий поштовх до осмислення сутності цього поняття, бо у нацистському режимі усі іманентні властивості тоталітаризму були виражені у найбільш відвертому, неприхованому виді.
Наукове дослідження феномену тоталітаризму започаткував симпозіум Американського філософського товариства, що відбувся у жовтні 1939-го. У його матеріалах тоталітаризм трактувався як "повстання мас проти історичної цивілізації Заходу". Хоча симпозіум мав більше постановочний характер, але на ньому було дано досить влучне визначення тоталітаризму, як "держави, що підкорила собі усе суспільство".
Розробка наукової концепції тоталітарного режиму була здійснена у 1940-1950-ті роки. Всупереч думки, що Друга світова війна "загальмувала хід теоретичних розробок тоталітаризму"[2], треба підкреслити, що перші фундаментальні праці, які пояснювали природу, сутність та джерела цього соціально-політичного феномену з'явилися саме під час війни. То були роботи Фрідріха Августа фон Гайека "Дорога до рабства"[3] (1944), у якій автор головною причиною появи тоталітарних режимів вважав розширення соціального планування до меж, які позбавляють людину свободи та перетворюють її у гвинтик державного механізму, та Карла Поппера "Відкрите суспільство та його вороги"[4] (1945), де тоталітаризм був визначений як штучна система, створена внаслідок реалізації утопічних проектів.
Розробка концепції тоталітаризму активізувалася в роки холодної війни, що було спричинене загрозою комуністичної експансії. У 1951-му виходить робота Ханни Арендт "Джерела тоталітаризму"[5], у якій авторка досліджує історичні та соціально-психологічні причини тоталітарних режимів. Арендт виводила тоталітарні режими з тоталітарних рухів, котрі могли зародитися лише за наявністю двох умов: по-перше, аморфної соціальної структури, що межувала з безкласовістю; по-друге, харизматичного лідера. Їх специфіка у тім, що вони ставлять за мету перетворення не тільки суспільства, але й людської природи. Для цього вони вдаються як до цілеспрямованої пропаганди, яка ґрунтується на брехні, так і до широкомасштабного терору, котрий набуває "абсолютні" форми.
Статус наукової концепції за терміном "тоталітаризм" утвердив політологічний симпозіум, що відбувся у 1952-му в США, на якому тоталітаризм був визначений як "закрита та непорушна соціокультурна та політична структура, в якій усяка дія - від виховання дітей до виробництва та розподілу товарів - керується та контролюється з єдиного центру"[6].
Завершальною подією в процесі становлення первісної концепції тоталітаризму слід вважати вихід книги Карла Фрідріха та Збіґнева Бжезинського "Тоталітарна диктатура та автократія"[7] (1956), у якій було зроблено спробу формалізації основних ознак тоталітарного режиму. До таких автори віднесли: 1) єдину масову партію, яку очолює харизматичний лідер; 2) офіційну ідеологію, яку повинні сповідувати всі члени суспільства; 3) монополію на засоби масової інформації; 4) монополію на засоби збройної боротьби; 5) терористичний поліцейський контроль за суспільною поведінкою; 6) централізований контроль та управління економікою.
Характерно, що первісну концепцію було створено на основі порівняння сталінського (комуністичного) у СРСР з гітлерівським (нацистським) у Німеччині та виявлення їх спільних властивостей[8]. Оскільки нацистський режим загинув внаслідок своєї поразки у Другій світовій війні, а комуністичний натомість після війни розширював свій територіальнийпростір, критика тоталітаризму була спрямована проти останнього.
Початок у середині 1950-х хрущовської відлиги, яка зачепила собою майже увесь комуністичний світ, спричинила кризу первісної концепції тоталітаризму. Криза була пов'язана з тим, що комуністичні режими втратили деякі ознаки тоталітаризму, котрі відповідно первісної теорії вважалися іманентними: значно зменшилися розмах і жорстокість політичних репресій, відбулася
Loading...

 
 

Цікаве