WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Анархізм на Україні за участю Нестора Махна - Реферат

Анархізм на Україні за участю Нестора Махна - Реферат

ідеологічних конкурентів у оволодінні українськими масами. Проте національні сили не впали в соціальний догматизм, що уможливило пошук взаємопорозуміння. Перебіг подій цього процесу був одним з ключових моментів новітньої української історії, коли вона могла змінити свій хід.
На конкретний випадок союзу з УНР у вересні 1919 р. вплинули настрої, викликані наслідками процесу пробудження національної самосвідомості, котрий поступово охоплював махновські маси. Використання ідеологічною верхівкою російської мови і політична конфронтація з УНР деяким чином гальмували українізацію РПАУ/м/, але не могли зупинити її. Політичний рух, який відстоював селянські вимоги, був приречений до неї.
Ставлення державних мужів УНР до махновців завжди залишалося невизначеним, тому що Н.Махно не вкладався в рамки їх теорії національного визволення. В перші часи ця невизначеність базувалася насамперед на відсутності інформації. Характерна позиція В.Винниченка: "З розповідей од-них, він (Н.Махно - В.Ч.) ідейний анархіст, свідомий українець з романтичним укладом свого війська, по розповідям інших він звичайний бандит, антиукраїнець". Після безпосереднього контакту петлюрівців з махновцями, що закінчився потужним військовим конфліктом в грудні 1918 - січні 1919р., ця невизначеність стала вже ідеологічного плану. Н.Махно виявився українцем, але антидержавником і про його інкорпорацію в УНР не могло бути і мови. Загалом починає домінувати ставлення до махновців, як до руху споживацької спрямованості.
На тих, хто радив віддати Н.Махну належне, дивились як на диваків. Все той же В.Винниченко протягом року зміг таки визначитися в питанні. 10.XI.1919 р. у Лансі він зустрівся .і українськими дипломатами - кн. С.Трубецьким та М. Грецьким, які виказували прихильність до політики орієнтації на повстанців і вважали Н.Махна "національним героєм". Нага-даємо, це був час найбільших успіхів РПАУ/м/ в денікінському тилу. В.Винниченко, загалом "бідних" дипломатів пожалів, як людей, що не відають, про що говорять.
З літа 1919 р. успіхи на Україні російських військ і зростаюча самоіндетифікація народу все сильніше підводили Н.Махна до думок в українському напрямку. При об'єднанні з григор'євцями ще чулися антипетлюрівські випади. Але вже через два дні потому від РПАУ до уряду УНР був надісланий делегат з метою налагодження контакту, що говорить скоріше про бажання зберегти політичний імідж, ніж про дійсні наміри. До пошуку нових союзників штовхала і махновська ідея "єдиного революційного фронту". Ії несприйняття а боку РКП/б/ це змусило махновців зректися ідеї. Першим партнером в її рамках став Н.Григор'єв (УПСР), проте, як відомо, ненадовго. Передане телеграфом повідомлення про вбивство Н.Григор'єва, Н.Махно закінчив небаченим до цього серед махновців гаслом: "Хай живе Українська незалежна Соціалістична Радянська республіка!" Це був заклик до конгломерату українських соціалістичних партій. До їх підтримки і звертались тепер махновці.
Прискоренню українізації сприяло різке збільшення в таборі РПДУ числа українських культурних працівників. Евакуювавшись з захоплених денікінцями територій, вони мандрували в повстанських обозах. З іншого боку, влітку 1919 р. в армії були відсутні анархісти-ідеологи, що мали вплив на Н.Махна. Склалась ситуація, коли українські культурні сили і були не просто в більшості, але і як єдина культурна сила РПАУ. М.Ірчан, що відвідав у цей час розташування РПАУ(м) відмічав існування серед повстанців двох неофіційних угрупувань: українських патріотів і байдужих до цього. "Перша група постійно зростала, армія мала достатню кількість освічених людей: лікарів, вчителів, чоловіків і жінок, людей відомих навіть з передвоєнної української літератури".
Найбільш рішучі патріоти, намагаючись остаточно повернути ідеологію руху до національної ідеї, згуртувались в групу. Її очолили секретар армійської ВРР Х.Шпота та Г.Кузьменко, дружина Н.Махно. Їі прибуття до війська 25 липня 1919 р. можна брати за орієнтир кінцевої консолідації групи. Намагання С.Петлюри порозумітися з Денікіном розцінювалося її членами як дискредитація ідеї національного визволення України. Махновці з їх безкомпромісністю щодо "кадетів" мали перехопити її знамено. Стверджувалось, що це не лише не суперечить базовому гаслу руху: "З пригнобленими проти гнобителів завжди", але й природньо доповнює його.
Тоді ж група петлюрівців, що потрапила в оточення, в числі яких перебував і Ф.Мелешко, отримала запрошення від Г. Кузьменко на зустріч з Н.Махно. При знайомстві Батько своєрідно пожартував, чи не боїться Мелешко, бо розповсюджується чутка, буцімто Н.Махно вбиває кожного зустрічного і національно свідомого співвітчизника. Петлюрівцям було запропоновано займатися культурною роботою, передбачаючи, що вони стануть посередниками в переговорах з УНР.
13 серпня 1919 р. в районі Нового Бугу зчинили антибільшовицький заколот махновські полки 58 дивізії. Гасло махновського перевороту було відверто проукраїнським: "На захист України від Денікіна, від комуністів, від білих, від усіх бросаючих і насідаючих на Україну!". З'єднавшись 30 серпня з РПАУ, було вирішено відступити на північ для налагодження контакту з УНР.
С.Петлюрі в даний момент махновці були не потрібні. Від бажав замиритися з Денікіним, так як політика війни на два фронти погрожувала катастрофою. Але махновці могли вельми згодитися у випадку невдачі переговорів. Сутність петлюрівської політики зводилася до того, аби одночасно проводити переговори і з Н.Махно, і з А.Денікіним при умові, що вони залишатимуться в невіданні відносно паралельних зносин. Як показали події проведення подібної політики було помилкою, вона дискредитувала С.Петлюру навіть серед махновців-патріотів, яких аж ніяк не задовольняла перспектива своєї загибелі, як застави україно-російської дружби.
Н.Махно здавався С.Петлюрі небезпечним не лише у військовому відношенні. При бажанні він міг виступити суперником УНРз репрезентації України на міжнародній арені. Так, вже 30 березня 1919р. під час переговорів з розміщеною в Маріуполі французькою ескадрою, О.Чубенко говорив від імені махновців, як від представників українського народу. До С.Петлюри дійшли відомості і про польську делегацію, що відвідала Н.Махна. Той відмовився вести переговори, хоча Польща і в подальшому не кидала спроб замінити представника України з С.Петлюри на Н.Махна.
20 вересня 1919 р., на ст. Жмеринка угода була підписана. З боку УНР це зробили: головний отаман С.Петлюра та генерал Ю.Тютюнник. З боку РПАУ/м/: армійський дипломат і скарбник О.Чубенко та завідуючий культпросвітом армії В.Волін. Оригінал договору на сьогодні не віднайдено, зрештою його планомірні пошуки ніколи не проводились. Перекази його змісту, що приводяться в різних місцях, зроблені на основі спогадів людей, скільки-небудь знайомих з ним. На сьогоднішній день можлива лише наближена реконструкція.
Г.Кузьменко згадувала, "що договір про перемир'я укладався аби не проливати української крові". Обидві сторони зберігали свою самостійність згідно з принципом "військового нейтралітету" - продовжує П.Аршинов. "Обидві сторони зобов'язувались вести боротьбу з генералом Денікіним" - по-відомляє В.Білаш, "до повного знищення білих" - додає більшовицьке донесення. В разі перемоги УНР зобов'язувалась надати махновцям територію для побудови на ній "Вільного радянського ладу".
Пункти угоди, що торкались безпосередніх військових справ, досить докладно виклав В.Білаш. Махновці зобов'язувались узгоджувати свої оперативні плани з штабом головного отамана
Loading...

 
 

Цікаве