WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Анархізм на Україні за участю Нестора Махна - Реферат

Анархізм на Україні за участю Нестора Махна - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Анархізм на Україні
за участю Нестора Махна"
Анархізм, суспільно-політична течія, що прагне до максимально можливого визволення особистості, виступає за негайне знищення всякої державної влади шляхом стихійного бунту мас і створення федерації дрібних автономних асоціацій виробників і споживачів (союзи громад). Мета анархізму - створення вільної організації суспільства з інститутами громадського самоуправління, яке обходиться без влади людини над людиною.
Ідеї анархізму остаточно сформувалися в 19 столітті. Анархізм не треба плутати з нігілізмом (він заперечує суспільство і спрямований на його руйнування); в цілому анархізм це пацифістський рух. Хронологічно анархізм поділяють на індивідуалістичний анархізм - представники: П.Прудон, М.Штірнер; колективістський - М.О.Бакунін; комуністичний - П.О.Кропоткін. В сучасному світі поняття "анархізм" втратило свій первісний зміст і часто вживається як синонім хаосу, безладдя, дезорганізації.
В Україні анархізм почав поширюватися в кінця 19 століття під впливом ідей П. Кропоткіна. В 1917 - 1921 роки анархізм був ідейною основою багатьох селянських рухів, особлива махновщини. Лідерами українських анархістів були Нестор Махно, В. Волін (Ейхенбаум), П. Аршинов (Марін). Українські анархісти боролися проти всіх влад - німецьких окупантів, української держави, білогвардійців, більшовиків (з останніми періодично укладали тактичні союзи). На початку 1920-х років всі анархістські рухи в Україні були розгромлені більшовиками.
Нестор Іванович Махно (1888-1934) народився в багатодітній родині селянина-бідняка с. Гуляйполе Єкатеринославської губернії. Мав початкову освіту, але читав лекції в університеті Сорбони.
Світоглядною парадигмою Нестора Махна була, як відомо, анархія, "безвладний лад", "вільний радянський лад". Нестор Махно адекватно відображав інтереси і прагнення українського селянства.
Саме ідеали, устремління Н.Махна підкреслюють і віковічні прагнення українського народу до свободи.
Махно першим рішуче виступив проти захоплення більшовиками політичної влади, проти диктатури однієї партії в Україні. Між іншим, саме цим накликав на себе найбільшу ненависть і переслідування з боку "власть імущих". Категорично заперечуючи керівну роль партії у суспільстві, Н.Махно ніби попереджував про той глухий кут, до якого потрапить величезна комуністична країна у кінці ХХ ст. Натомість, Н.І.Махно пропонує суспільству багатопартійність - рівні права і змагальність усіх політичних партій і груп у впливі на людей і пропаганді своїх ідей і доктрин.
Для світогляду Н. Махна було характерним розуміння невід'ємності явищ "держави" і "капіталізму". Вважалося, що вони не можуть існувати поодинці. Різниця форм політичного режиму принципового значення не мала. Якщо метою проголошується побудова "держави", значить разом з нею побу-дується і "капіталізм". Набуваючи різноманітних форм, він у будь-якому випадку збереже свою сутність - експлуатацію людини на користь іншого, окремого капіталіста чи держави взагалі. В цьому контексті всі соціалістичні заклики УНР вважались Н. Махно обманом народних мас, можливо несвідомим, але обманом. Нерішучість київського уряду в задоволенні се-лянський вимог, які Н.Махно вважав антикапіталістичними, певною мірою стверджували цю думку. Але головним, що обурило махновців, стали спроби УНР опертись на іноземну Військову підтримку. Брестську угоду Н.Махно вважав зрадою як революції, так і всього українського народу, якому понов-лення обмеженої окупаційним режимом української влади обійшлося жорстоким визиском економічних ресурсів. Подальші спроби Директорії укласти угоди з Антантою і Польщею трактувалися аналогічно. Впевненість, що саме політика Центральної Ради призвела до загибелі результатів махновських починань в 1917-1918 рр. творила серйозну перешкоду в сто-сунках махновців з петлюрівцями, аж до того часу, поки Н.Махно не дійшов висновку про існування для "вільного повстанства" ще більшої небезпеки у вигляді російських політичних режимів. Під час боротьби з денікінцями і більшовиками в 1919-1921 рр. антагонізм між українським анархізмом та націоналізмом іноді поступався місцем нейтралітету і тимчасовим альянсам.
Український характер махновського руху доводить комплекс прояви його національної самобутності, їх ядром є традиції української військовості, такі як ідея загальної рівності та демократизму, на основі яких організаційно будувались повстанські загони. Про національну специфіку руху говорить також використання повстанцями традиційної української військової термінології. Наприклад, використання титулу "Батько", що став невід'ємною частиною ідентифікування повстанських командирів.
"Батько" - вища форма титулування отамана, коли він окрім чисто командних функцій ставав ще й вихователем своїх підлеглих. В цьому вбачають наслідок впливу поняття роду на традицію української військовості [5]. До того ж, з самого початку повстання Н.Махно був не просто "Батьком". 1 жовтня 1918 р. перед боєм за с. Дібрівку 30 повстанців, з подачі Ф.Щуся проголосили Н.Махна "Батьком", але не просто їхнього загону, а усього майбутнього повстанства. В разі невдачі всі вони розраховували полягти в бою, чим і було викликане таке подібне самозванство. Але фортуна була прихильна до них, і після перемоги Н.Махна, на загальному сході дібрівських селян за участю делегатів від сусідніх сіл, було одноголосно затверджено "батьком всього революційного повстанства України".
Махновська ідеологія визнавала існування української надії і користувалася термінами "Україна" та "українці", прихильно ставились до впровадження шкільного навчання "материнською" мовою. Навіть махновська російськомовна преса часто друкувала матеріали на теми української історії та літератури. Починаючи з 1919 р. махновці самоідентифікували себе як українців. Це відбилося у назві їх військової організації ~ Революційна повстанська армія України. В ідеології руху існувала специфічна ідея української самостійності. Пропонувалась інакша форма реалізації народного суверенітету. Н.Махно стояв на позиціях самовизначення України як окремого економічного організму, розташованого на певній географічній території, на відміну від підходу до України як до географічної території, населеної людьми переважно української національності.
Події 1918-1921 рр. трактувалися Н.Махно не інакше як "Українська революція". Це процес, під час якого "російська революція на Україні" перетворилася на революцію "Українську". Восени 1919 р. було створено махновську україномовну пресу у вигляді газет "Шлях до Волі" (Катери-нослав) та "Анархіст-Повстанець" (Полтава).
Національний склад махновців відомий виключно з книг російських анархістів П.Аріздшова [3] та В.Воліна [10]. І хоча перевірка наведених даних сьогодні практично неможлива, немає належних підстав сумніватися в їх достовірності. Анархісти виступали прихильниками денаціоналізації руху. Отже, РПАУ/м/ на 90% складалися з українців і на 6-7% з росіян.
І.Мазепа писав, що якщо історики "захочуть", то "знайдуть у махновському русі немало рис, типових для ваших давніх запорожців".
Вирішення подібних проблем справді важка справа, головне через невизначеність критерію та методу, що мають пов'язати собою явища різних історичних епох, небезпеку модернізму, низький авторитет в науковому середовищі суб'єктивних факторів.
Свідчення очевидців, хоч трохи знайомих з українською історією, на диво однозначні (білогвардієць К.Герасименко, член Вищої військової інспекції РСЧА, секретар
Loading...

 
 

Цікаве