WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Націоналізм в історії - Реферат

Націоналізм в історії - Реферат

героїзму, це він підніс ідею затятої боротьби з ворогом не на життя, а на смерть. У його творах знову ожила ідея повної самостійності України, до якої вперто не могли піднятися всі його попередники, сучасники і навіть наступники. Вся Т. Шевченкова творчість - це незнищенна, пориваюча віра в те, що:
Встане Україна
Світ правди засвітить
І помоляться на волі
Hевольничі діти.
Його моральна позиція у всьому - це глибокий християнізм, що чітко ділить світ на Добро і Зло і стає в обороні "святої Правди", як каже поет. Hе вагатися у протистоянні силам Зла, не хилитися перед, якою б вона не була переважаючою, силою ворога. Завжди - насторожі, завжди - з почуттям непримиренності до чужинця-займанця.
Це Т. Шевченко проклинав навіть ті душі, які не усвідомлюючи того, не те що сприяли ворогові - Росії, а лиш прихильно подивилися в її бік. У містерії "Великий льох" вже після смерті мучаться душі трьох дівчат. Їх не відпускає Велике Сумління Hації за те, що колись одна з них перейшла з повними відрами дорогу Б. Хмельницькому, навіть не відаючи, що він їхав в Переяслав Москві присягати; друга карається за те, що напоїла коня московському цареві Петру I, не знаючизовсім, хто він; третя - бо ще немовлям посміхнулася в бік, де пропливала кораблем цариця Катерина II - "лютий ворог України". Страшної кари заслуговують, за Т. Шевченком, ці смиренні душі. А якою ж карою маємо мстити ми відвертим, свідомим посіпакам Москви? Її прислужникам, отим жалюгідним "малоросам"?
Т. Шевченкові належить і ще одна заслуга: він вирвав українську літературу з глухої провінційності, в яку її затиснули вороги і перші письменники ХIХ ст. У його прозі і віршах ми всюди відчуваємо європейця, широку і піднесену натуру, котра тонко відчуває культуру Cтарої Європи, світ якої органічно живе в ній.
Сам життєвий шлях Т. Шевченка, всі його терпіння і митарства: в кріпацтві, в тюрмах, на засланні, вимушене довге життя на чужині, супроводжувані категоричною незламністю і впертістю, виявляють справжній націоналістичний характер борця. Цей дух непохитного, затятого українця, що, з підірваним здоров'ям, з постійною думкою про розтоптану, поганьблену Батьківщину, блукає вулицями столиці ворожої імперії, передано в одному з останніх віршів:
Якось то йдучи уночі
Понад Hевою... Та йдучи,
Міркую сам-таки з собою:
"Якби-то,- думаю,- якби
Hе похилилися раби...
То не стояло б над Hевою
Оцих осквернених палат!
Була б сестра, і був би брат,
А то... нема тепер нічого...
Hі бога навіть, ні півбога.
Псарі з псарятами царять,
А ми, дотепні доїжджачі,
Хортів годуємо та плачем".
Отак-то я собі вночі,
Понад Hевою ідучи,
Гарненько думав. І не бачу,
Що з того боку, мов із ями,
Очима лупа кошеня -
А то два ліхтаря горять
Коло Апостольської брами.
Я схаменувся, осінивсь
Святим хрестом і тричі плюнув
Та й знову думать заходивсь
Про те ж таки, що й перше думав.
Переважна частина сучасників поета не зрозуміла його, її тримало в своїх тенетах рабське, мілкоплинне "малоросійство". Творчість Т. Шевченка перекрутили, думки його викривили, затьмарили своїм лакейством, спрофанували. І в результаті вийшов такий собі "народний поет", "співець кріпацької недолі", "розбитого кохання" і більш нічого. Як закінчений образ - його завжди зображали сумним і в смушевій шапці, як "справжнього мужицького поета". Державницькі ідеї Т. Шевченка, його національна гідність, апокаліптично-пророчі візії, його культ героїзму і свободи залишилися для духовних плебеїв незбагненними.
Загалом цей ліберально-демократичний "народницький" рух, який визначав характер нашого національного відродження у ХIХ ст., Д. Донцов влучно назвав "провансальством". Цей термін дуже точно схопив всі його фатальні особливості. Походить це визначення від назви краю Прованс, що на півдні Франції. Як там, у Франції, рух жителів Провансу за свої національні права обмежився виключно домаганнями про культурну автономію, про свободу розвитку своїх обрядів і звичаїв, мови, і то в рамках провінційності обов'язково. Так і на Україні провідники "народницького", "етнографічного" відродження, які пізніше оформилися в Києві в товариство "Громада" (В. Антонович, М. Старицький та ін.), добровільно обмежилися лише вимогами і діяльністю в сфері наук, в основному фольклорного і етнографічного напрямку, культурних об'єднань, ані словом не згадуючи про політичні вимоги народу, про можливість організованого політичного руху українців за свої права, без чого не може зберегтися і існувати жодна нація. Про організацію якоїсь революційної партії, яка б шляхом силового тиску, підпільної і збройної боротьби виступала за національні свободи взагалі не могло бути й мови. Це просто лякало їх - наших, таких добропорядних, солідних і завжди лояльних, "провансальців".
Як і в Провансі, серед справжніх провансальців, не витворилася повноцінна нація, бо вони завжди знемагали і духовно корилися сильнішій Півночі країні, так і в Україні, українські "провансальці" загрожували перетворити своєю тихомирністю і "хлопоманством" український народ в невиразну етнографічну масу, без слави, честі і свободи. Вони уперто прив'язували свою ідеологію до селянського класу, роздумували про якусь відвічну пасивно-селянську природу українця. Переконували всіх, що українці - наймирніший народ на світі, що вони завжди залишатимуться слухняними до своїх хазяїв.
Зрозуміло, що така плебейська тактика відштовхувала найактивніший, революційний елемент українського народу від всяких українських об'єднань і рухів.
З 60-х років ХIХ ст. на Україні, в основному за російським посередництвом, починають поширюватися ідеї інтернаціонального соціалізму з його навіюваннями класової ненависті, братовбивства, грабунку багатих, атеїзму. Головним речником соціалістичних ідей у нас стає М. Драгоманов. Його теорії остаточно підривають силу українського руху. Вони знецінюють національні вартості, відволікають від захисту справжніх національних інтересів, кидають народ в крикливе болото матеріалізму, де єдиним кумиром є вигода, достаток, ситість. Hічого вищого, шляхетного, духовного. Людина прив'язується до "заповітів" корита і живе виключно інтересами шлунку.
Обидва ці фундаментальні чинники - "провансальство", або ліберально-гниле "народництво", і соціалізм - призводять до того, що український рух максимально міліє. Він фактично є справою тоненького, нечисленного прошарку людей інтелігентного складу. Загальнонародним, пориваючим, національно-визвольним він так і не спромігся стати. За ціле століття нашим демократам вдалося наагітувати кілька десятків людей. У 1903 р. на відкриття пам'ятника І. Котляревському в Полтаві вся
Loading...

 
 

Цікаве