WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Націоналізм в історії - Реферат

Націоналізм в історії - Реферат

однобічно: лише як творчість одного класу, і то найпригнобленішого - селянства. Звідси і пішли всі подальші біди нашого національного руху, його стагнація і мілководність.
Духовний світ селянства - це в домінуючій частині духовний світ вічно пригнічених, пасивних землеробів - "феллахів", "паріїв", як їх, синтезуючи, називав ще Д. Донцов. Це ті, що тихо і покірно працюють на своїх хазяїв, дуже рідко розрізняючи, чи ті хазяї свої, чи чужі. Такий світогляд не міг зродити справжніх героїв і подвижників національної боротьби, волячі ідеї вічно тихих і покірних не поривали за собою найактивнішого елементу, що народжувався на українському ґрунті. Бунт в селянському середовищі - це завжди виняток, а не закономірність. Все це призвело до того, що переважна частина української молоді не йшла до української справи, а ставала "російськими революціонерами". Практично так було аж до національної революції 1917-20 рр., коли тільки якийсь глибокийінстинкт національного самозахисту зумів зірвати ширші маси до завзятої боротьби.
Позначилося таке "оселянювання" і на українській культурі, яку сприймали і розвивали лише як культуру селянську: примітивну, простацьку, етнографічну. Д. Донцов, осмислюючи цю фатальну проблему в нашій національній ідеології, писав: "Культура, яка протиставляла св. Софії народні дерев'яні церкви, козацькому барокко - селянські хати, гетьманським килимам - народні, старій князівській чи полковницькій ноші - народну селянську ношу, під назвою "національного костюму", героїчній літературі Прокоповичів і "Слова о полку Ігоровом" - ідилії селянські або утопії Квітки ... така культура вела б тільки до обниження загального рівня нашого культурного життя. Це було в літературі, в мистецтві, в театрі пристосування до тісного духовного одягу і смаку нижчої верстви, на яку орієнтувалася демократична інтелігенція, орієнтація на хохла... Старій нашій культурі, історії, письменству протиставляв той хохол свою "етнографію, фольклор і народне мистецтво", забуваючи, що вся та народна культура існувала і триста чи вісімсот літ тому і в нас, і в інших народів, тільки що нікому і в голову не приходило ставити це все над культурою національною або протиставляти їй ("Дух нашої давнини").
Безперечно, і український фольклор, і українська художня література на селянську тему, яка, до речі, не має собі рівних серед літератур світу за глибиною і масштабністю охоплення і аналізу селянської проблематики, психології, становлять собою неоціненний скарб. Але таке зауваження на психології та ідеях лише одного класу надзвичайно збіднювало, послаблювало національний рух, національну ідеологію.
Великим промахом українського дворянства і його послідовників - ліберальної інтелігенції - було й те, що вони добровільно відмовилися від спадщини Київської Русі, розуміючи її як виключно російську. Власне тут і полягав весь той глибинний конфлікт між москалями і Україною, який робив нас непримиренними ворогами. Ідеєю Москви було вкрасти в нас велику і славну історію давнини, привласнити її собі. Що й було зроблено після того, як Москва утвердилася на Україні: переписували історію, палили архіви, вбивали всіх, хто не погоджувався. Остаточно процес "перебирання" собі нашої історії завершили у ХVIII ст. У знаменитій "Истории государства Российского" H. Карамзіна навіть галицькі князі називаються вже "російськими" князями. Таким чином, Москва пограбувала не тільки багатства нашої землі, не тільки користала з матеріальних продуктів, вироблених нашим народом, вона прагла виїсти саму душу народу, позбавити його пам'яті, історії.
У відмові від давньої історії держави, від ідеї самостійності, у лакейських проханнях дозволити лише "співати" і "танцювати" в національних костюмах і проявилося оте "малоросійство", відвічна хвороба рабів Росії. Своєму відвічному ворогові протиставляли наші "дворяни" не безоглядну, фанатичну боротьбу, зі своєю Національною Правдою, з нестримним бажанням перемогти, утвердити свою Ідею і Свободу у всій повноті і величі, а компроміси, випрошування, задоволення малим.
І тому, коли до них, малих, прийшов Шевченко, вони злякалися його. Їм, як згадували потім Квітка і Костомаров, волосся ставало сторчма, страх проймав усю душу, коли чули його натхненні, пристрасні вірші. Вірші, що двигтіли почуттями і духом біблійних пророків, які в ім'я Божої Правди протиставлялися грізним силам світового Зла. Ці вірші будили таку ж силу духу, поривали до такої ж фанатичної боротьби з царством Сатани. Але такого духу не було в наших лібералів ХIХ ст. Вони не готові були випростатися, сприйняти ту ідею безоглядної боротьби з позицій Національної Правди, де Москва розумілася як найлютіший ворог, якого треба було знищити до кінця.
Тарас Шевченко вийшов із самих низів, з селян-кріпаків. Це був наче відрух відчаю тієї верстви українського народу, яку найбільше нівечили, але яка зберігала ще ту життєдайну енергію для всієї Hації. З'явившись, Т. Шевченко духом своїм враз обійняв всю духовну природу й історію своєї Hації. Враз пізнав всю силу і слабкість її. Заглянув-бо в такі глибини, яких до нього не сягав ніхто. І підняв в один момент свою Hацію до вершин інших великих народів. І ніщо не могло йому перешкодити зробити це, бо, як каже визначний ідеолог українського націоналізму ХХ століття Юрій Липа, "мав свою власну гордість, гордість своєї крові...". А гордість, твердить Ю. Липа, "найважніше почування для сили раси". І продовжує: "За ніщо в світі він не признає нищості своєї крові в порівнянні хоч би з найбільшим аристократом. Пізнавши шляхту Києва, Варшави і Петербурга, він уважає кров шляхти за нижчу"...
Тарас Шевченко прийшов до свого народу як Месія. Прийшов з новою Правдою, щоб нею збудити той хирлявий і збайдужілий в загалові народ. Як Месія - творець нової епохи, нової моралі,- він раптом поділив всіх на відступникив і праведників, що їх ще можна було воскресити до нового життя. "Лиш по "правді-мсті",- каже Ю. Липа,- мала розцвісти його раса". Бо прийшов, щоб карати, і приніс разом зі словами любові і єднання і меч, "свячені ножі". І відтоді він назавжди заволодів душею Hації саме як Месія, що дав їй новий закон моральний, новий заповіт. "Хто хоче бути українцем і втекти від нього - не втече. Хто хоче бути сильним в Україні без нього - не буде. Він кермує Україною як король" - резюмує Юрій Липа.
Т. Шевченком були сформульовані в поетичній формі всі принципи і постулати українського націоналізму. І тому саме від його творчості розпочинається цілісний розвиток ідеології націоналізму. Всі ідеї Hації, що з'явилися перед Т. Шевченком, були лише будівельним матеріалом, творили ніби основу для його синтезуючого світогляду.
Це Т. Шевченко доглибинно збагнув всю велич і вартість козацького войовничого
Loading...

 
 

Цікаве