WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Націоналізм в історії - Реферат

Націоналізм в історії - Реферат

на Схід було підсилюване незмінним прагненням стерти з лиця землі, перемінити чужу, українську культуру, українську національну особливість. Цю величезну загрозу для свого майбутнього існування відразу відчули всі верстви українського суспільства: князі, духовенство, шляхта, міщани. І тому всі разом взялися за організацію національної оборони. У багатьох містах: Львів, Остріг, Луцьк, Перемишль, Брест, Люблін, Дрогобич, потім Київ (1615 р.), створюються церковні братства. Братствазаймаються культурно-освітньою діяльністю, при них діють друкарні, школи, влаштовані за тогочасними європейськими зразками. Так плекається нова інтелігенція - носій і творець національних ідеалів та вартостей. Все це надзвичайно зміцнює почуття національної самосвідомості серед українців. Підкріплений козацькою військовою силою, український національний рух набрав незабаром гігантських масштабів і, врешті, перевернув співвідношення політичних сил у всій Східній Європі.
Козацька доба - це потоки крові, пролиті за волю, це надлюдські потуги виснажливої боротьби. Д. Донцов з захопленням так говорить про неї: "Різнорідні постаті зродила та доба - позитивні і негативні. Але який в тім усім був,- кажуть французи,- грандер, яка велич, який шляхетний стиль життя! Все там було великого формату - і почування, і характери. Нічого дріб'язкового, простацького, нічого з дрібноміщанського ідеалу особистого добробуту. Все - іспит, все - проба, все - небезпека, і все - боротьба. Великі проблеми, великі завдання і - люди тієї ж міри, щоб їх розв'язувати. Скільки тоді розбурханий сухий наш степовий океан виплеснув на поверхню пристрастної любові, безоглядної ненависти! Скільки завзяття! Яке високе почуття чести! Яке благородство духа і кріпость душі! ("Правда прадідів великих").
Повстання Косинського і Наливайка, Павлюка і Гуні, Тараса Трясила і Остряниці відчутно і страшно струснули найбільшою тоді в Європі державою - Річчю Посполитою. Крок за кроком, переступаючи через гори трупів, залишаючи їх чорніти страшними людськими "опудалами", настромленими на палі на шляхах коло Солониці і під Кумейками, йшов український народ, його відважні лицарі-провідники до такої жаданої свободи.
Водночас продовжувалася боротьба на Півдні з мусульманським світом. Це українські козаки на своїх бистрохідних чайках примушували панікувати такий могутній турецький галерний флот. Це в розмахові їхньої лютості горіли Синоп і Трапезунд. Це в пориві їхньої ненависті зотліла на головешку грізна столиця работоргівлі на Чорному морі - Кафа.
Шляхетська верства видала тоді з-поміж себе і великого державного діяча свого часу - гетьмана війська Запорозького Петра Конашевича-Сагайдачного. Йому ми завдячуєм тим, що Україна, з відновленим духовним і культурним центром - Києвом, отримала надійний фундамент в багатьох ділянках суспільного життя, її народ наблизився до своєї великої перемоги доби Хмельницького.
Час Б. Хмельницького, сама його постать стали в нашій історії переломово-значущими. Це був злет великої сили духу народу, вияв таланту його провідників і разом з тим час глибоко драматичний і нестійкий. Перші звитяжні успіхи під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, коли перелякана Польща була відкинута аж на Віслу, невдовзі змінилися вичікуванням, нерішучістю, врешті зрадами союзників-татар. Невдала битва в червні 1651 р. під Берестечком, назва цього містечка і до сьогодні відлунює в серці кожного українця щемким почуттям історичного болю, стала найтрагічнішим моментом великої війни. Т. Шевченко, ще раз переживаючи її трагізм і осмислюючи всю фатальність в бутті Нації, писав:
"Ой чого ти почорніло,
Зеленеє поле?"
"Почорніло я од крові
За вольную волю.
Круг містечка Берестечка
На чотири милі
Мене славні запорожці
Своїм трупом вкрили.
Та ще мене гайворони
Укрили з півночі...
Клюють очі козацькії,
А трупу не хочуть.
Почорніло я, зелене,
Та за вашу волю...
Я знов буду зеленіти,
А ви вже ніколи
Не вернетеся на волю,
Будете орати
Мене стиха та, орючи,
Долю проклинати".
Надалі, не зважаючи на великий талант Б. Хмельницького як державного мужа, на геніальні зусилля його гнучкого, дипломатичного розуму, коли він, некоронований, простий український шляхтич говорив нарівні з королями, перекидав політичні прямування сусідніх країн, творив і розривав цілі коаліції держав Європи і Азії,- події загалом розвивалися для України фатально.
Наче ще одним знаменням цієї фатальності стала смерть старшого сина Б. Хмельницького - Тимоша. Втілюючи міжнародну стратегію свого батька, він героїчно загинув в Молдові, під Сучавою. Цей безстрашний і надзвичайно енергійний молодий козацький ватажок обіцяв перерости у визначного полководця і державного діяча. Це була надія Хмельницького і України. Його смерть - це заламання цієї надії. Його смерть - це безвольний Юрась Хмельниченко, молодший син гетьмана, на чолі української держави. Його смерть - це смути і внутрішня боротьба на Україні протягом десятиліть - в часи Руїни.
Ще не вмер великий гетьман - Б. Хмельницький - як з-під його владної руки вилізла гадина національної зради. Дух раба ще жив, ще не витравився з душі українського народу. Дух "татарських людей", вічних холуїв і лакуз. Полтавський полковник - Мартин Пушкар підняв повстання проти свого Гетьмана, проти України, коли довідався, що Б. Хмельницький веде незалежну політику від Москви і вже підписав союз зі Швецією, іншими країнами проти Москви і Польщі. Акт Переяславської ради був для нього, виявляється, лише маневром у тій складній, підводній міжнародній стратегії, яку він так спритно провадив. Побачивши в Москві тільки відвічного азійського ворога, він годен був перетрощити її на жорнових каменях своєї нової політичної тактики, підготувавши для цього величезну коаліцію держав. (Швеція, Бранденбург, Молдова, Трансільванія, Волощина, Литва, Персія). Але фатум не відпускав України. Передчасна смерть Богдана Хмельницького зупинила цей новий виток національної боротьби, зруйнувала мудрий план.
І хоча бунт Пушкаря був придушений, а сам він убитий, підступний і пораженський дух зради і внутрішньої руїни почав поширюватися по Україні. Та частина українського народу, яку більше вабило чуже стійло, ніж власна держава і свобода, підняла голову і вже до кінця козацьких війн не припиняла своєї чорної роботи на підрив і нищення Нації.
Переможець Пушкаря - Іван Виговський, талановитий і розумний політик, не зважаючи на всі свої зусилля, (чого лиш варта блискуча перемога над Москвою під Конотопом 28 червня 1659 р.!) не зумів приборкати остаточно зрадливої природи свого народу. Відтоді "малоросійство" - ця ганебна хвороба українського характеру переслідує нас, мстить нам.
Loading...

 
 

Цікаве