WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Націоналізм в історії - Реферат

Націоналізм в історії - Реферат


Реферат з політології
Націоналізм в історії
Почуття націоналізму живе в кожному повноцінному народі, воно властиве кожній нормально вихованій і розвиненій людині. Ідея українського націоналізму визріла з самого буття української нації, її історії. Вона згуртувала українців розумінням єдності живих, мертвих і ненароджених поколінь, зв'язаних спільністю походження, мови, історії, культури, території і, головне, "тою містичною силою, котра зветься волею до життя, волею творити окрему одиницю між расами",- як каже визначний ідеолог націоналізму Дмитро Донцов.
Націоналістичний рух завжди виходить з потреб Нації, він скерований на захист її природних інтересів, на гідне утвердження Національної Ідеї в світі. Бо кожен народ на землі зумів зберегти себе, захистити тільки завдяки почуттю націоналізму, що завжди робило його сильним, здатним створити і розбудувати свою національну державу як гарант стабільності і міцності народу.
Ідея української Нації зродилася в давні віки Київської Русі. Тоді українцями була створена величезна і могутня держава на Сході Європи, яка підкорила собі багато інших народів. Її лицарський дух, висока культура, християнські ідеї, що в той час поширюються на нашій землі, витворили той незнищенний, колосальний фундамент духовності нашої нації, який формував її обличчя, боронив перед чужинцями протягом віків. Хозари і печеніги, половці і татари, тисячні орди жорстоких кочівників переходили через нашу землю, палили і нищили її, але не змогли змінити національної вдачі українця, не змогли викорінити з його душі найсвятішого: вірності роду, Національній Ідеї.
Ця перша українська держава постала на грані двох світів: Європи і Азії, християнського світу і поганського, мусульманського. Відтоді Україна виконує свою місію: стояти на межі європейської цивілізації і хрестом і мечем боронити її, заступати дорогу силам дикої Азії. Це - призначення України.
Заволодівши величезними територіями, Київська Русь була тоді найбільшою державою в Європі, українські князі не зуміли виробити чіткої системи престолонаслідування і державоуправління. Тому невдовзі в країні почалися міжусобні війни, запанували розбрат і розлад, або, як каже літописець, "крамоли і котори" заповнили руську землю. Окремі князівські династії почали вести політику відокремлення на своїх віддалених від Києва землях. Так простір поглинув державницькі спроби київських князів. Вже тоді намітилися ті нові центри, навколо яких згуртувалися землі майбутніх нових країн. Полоцьке князівство стало осереддям Білорусі, Новгород - купецької республіки на Півночі, Суздаль і Володимир - пізнішої Московщини, найбільшого і найзатятішого ворога Української Держави. Так самі українські князі і ті переселенці, що йшли на Північний Схід колонізувати дикі землі, породили найлютішого противника України. Змішуючись з місцевим угро-фінським населенням (черемса, мурома, чудь, меря, весь) і поступово втрачаючи органічну культурну і політичну єдність зі своєю далекою Батьківщиною, вони ставали чужими їй. На жаль, цей колонізаційний прорив у глибини Азії не був настільки єфективним, щоб перемінити духовність її народів і утвердити там ідею Христа. Культура і дух українців розчинилися в безмежно рабській і тупо-жорстокій психології угро-фінських племен. І незабаром, особливо після татарського панування, у час Золотої Орди сформувалася на тих землях чисто азійська держава, перейнята впертою ненавистю до Європи, її культури,- Московщина, потім Російська імперія.
Як відомо, могутню князівську династію у Києві, що згуртувала Русь, створили варяги, відважні лицарі зі Скандинавії. Саме з втратою духу войовничості і дисципліни варягів-вікінгів пов'язують послаблення давньої української держави. Великий український поет-націоналіст ХХ ст. Євген Маланюк, оглядаючи роз дрібненість і слабість України в трагічний час Батия, писав:
Коли ж чорною хмарою сунула Азія,
Табунами і гарбами рушила татарва -
Не єдиний варязький стяг, а численнії стязі
Димний вітер жорстокого бою хитав і рвав.
Найчорнішою сторінкою в давній українській історії стала ця татарська навала середини ХIII ст. Українська земля спливла кров'ю. Та страшна руїна, що прийшла з глибин поганської Азії, по суті, катастрофічно визначила всю нашу подальшу історію, спрямувавши її на манівці рабства і покори. Тоді було підірвано самі основи існування Нації: під корінь знищено систему молодої української держави, майже повністю вигублено головних носіїв державної і національної гідності - князів і бояр, їх переслідували і вбивали з навмисною жорстокістю, розуміючи, що саме вони творять хребет Нації, її культуру. Тоді ж, внаслідок небачених знущань і принижень, в українському народі, серед значної його частини було підтято почуття національної гордості, честі і мужності. У ті часи вперше на нашій землі з'явилася така категорія людей, яка вважала за можливе зректися національних традицій, лиш би мати змогу тихо собі орати і сіяти під чужим мечем і владою. З'явилися оті "татарські люди", як називає їх літописець, яким байдужими були воля і честь, слава і сила далеких предків. Лиш би спокійно і сито жити і дітей плодити, таких же рабів, як і їх поганьблені історією батьки...
Ця немічність характеру супроводжує нас віками. Всі ті "бродники" і "болоховці" в Литовську добу, підпанки-перевертні - за Польщі, те "варшавське сміття", "грязь Москви", "німії, подлії раби",- як називав їх великий Т. Шевченко,- запоганили всю нашу історію своїм плазунством і лакейством пред чужинцями. "Малороси" - таке завершене визначення одержали в Московську добу ті, хто зрікається всього рідного, хто назавжди втратив дух лицарства, почуття особистої і національної гідності, хто встидається навіть своєї мови. "Татарські люди"...
Якою жорстокою та нищівною не була татарська руїна, все ж вона не зуміла заламати до кінця національного характеру українців. Виснажене героїчним опором українського народу, несчисленне татарське військо не змогло перемогти нас остаточно, не змогло й продовжувати свою війну проти Європи. На Заході України, в Галичині і Волині, поступово зміцнюється на уламках колишньої Київської Русі Галицько-Волинська князівська, потім королівська, держава. Вона проіснувала ще 100 років, до 1340 р., коли помер останній галицький князь, бездітний Юрій-Болеслав. Скориставшись з цього, його родич - польський король Казимир III Великий ввів свої війська в Галичину. Якийсь час боярство ще пробувало організувати боротьбу проти нього, але внутрішній розлад і деморалізація не дозволили йому повести її успішно. Так перестала існувати остання українська держава княжої доби.
На більшій території України, на Волині, Поліссі, Київщині, Поділлі і Сіверщині залишки князів і бояр ще
Loading...

 
 

Цікаве