WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Націоналізм після комунізму: Росія, Україна, Білорусь та Польща - Реферат

Націоналізм після комунізму: Росія, Україна, Білорусь та Польща - Реферат

некапіталістичної модернізації, почали трактувати як модернізований варіант імперій XIX ст., навіть більше - Радянський Союз подавався як імперія колоніальна. Марк Р. Бессінджер нагадує нам, що "наприкінці двадцятого століття імперії стали прикладом антитези нормам новітнього державного устрою... являючи собою об'єкт докорів та зневаги з боку тих, хто претендував на статус націй з власними державними кордонами. Найпоширенішою формою націоналізму, що розвинувся на більшості територій Радянського Союзу, став анти колоніалізм. Те, що зазвичай розглядалося як єдина держава, раптом повсюдно стали зневажливо трактувати як імперію". У цьому хорі антиімперських та антиколоніальних національних рухів не останню роль відігравали росіяни. Саме Росія очолила "парад суверенітетів" - цю лавину декларацій про незалежність, яка привела до Біловезької угоди. Навіть ще в радянській пресі напередодні 1991 р. можна було знайти статті з такими назвами, як "Росія проти Москви" чи "Росія виходить із СРСР". Як вважає Ніколаї Н. Петру, "успіх російської ідеї у формуванні альтернативної концепції російської національної свідомості, крім іншого, дозволяє нам зрозуміти той несподіваний брак народної підтримки запізнілих спроб КПРС демократизуватися після 1989 р.". Якщо відмова росіян від імперського спадку на користь російського національного самовизначення була новим явищем, то ставлення до СРСР як прямого спадкоємця царської імперії мало в Східній Європі тривалішу історію. Отже, щоб краще зрозуміти виникнення цього дивного російського антиімперського феномену кінця 80-х - початку 90-х років та зміст інших подій того часу, ми й звернемося до цієї історії. Такий підхід сповідував і Ґеллнер, звертаючи увагу на ту обставину, що колишні радянські республіки відходять від комунізму, перебуваючи в різному становищі і на різних ступенях розвитку. "Цілком зрозумілим та очевидним є те, - писав він, - що сценарій [переходу] буде різний у різних екс-комуністичних країнах... Це неважко помітити, якщо поглянути на відмінності між східнослов'янськими державами, мусульманським світом Середньої Азії та кавказьким регіоном".
Без знання докомуністичної історії Росії, України та Білорусі неможливо ані зрозуміти їхнє сучасне становище, ані міркувати над їхнім майбутнім. Як справедливо зауважив Ентоні Д. Сміт, "для розуміння сучасних націй та націоналізмів ми мусимо досліджувати не лише сучасні процеси та потреби, а й генеалогію націй". Сміт не заперечує того, що ґеллнерівська "модерністська теорія пояснює нам спосіб існування модерної нації в модерну, індустріальну епоху". Проте ця теорія не "дає пояснень щодо того, де і які нації можуть виникати, і чому виникають саме ці нації, а не якісь інші". Справедливість зауваження Сміта щодо "спроможності теорії пояснювати" певні явища ми можемо довести на прикладі однієї з недавніх подій, а саме - розпаду СРСР. Я не розпочинатиму розмови щодо причин падіння комунізму - це потребує широкої міждисциплінарної дискусії, - зосередимося краще на тому, як саме і чому саме так виникли деякі нації, які згодом утворили СРСР. Хочу ще раз наголосити на тому, що я не стверджую, нібито саме націоналізм був причиною колапсу комунізму; мене цікавить інше - як падіння комунізму (з якої чи з яких причин - байдуже) спричинило розпад однієї держави і виникнення нових, зокрема Росії, України та Білорусі.
Від традиційних культур до націоналізму та націй
Хоч колосальні події 1991 р. стали несподіванкою як для багатьох інших, так і для істориків, саме до останніх ми звертаємося із запитаннями "чому?" і "як?", - сподіваючись на те, що їхня поінформованість щодо "генеалогії націй" стане шляхом до розуміння долі цих націй у сучасну епоху. Почнемо з історії російського націоналізму, російської нації та Російської імперії в епоху націоналізму, а також звернімося до такої теми, як взаємини марксизму й комунізму до і після 1917 р.
У багатьох своїх працях Річард Пайпс стверджував, що Росія стала імперією до того, як сформувалася російська нація. Можна додати, що Російська імперія сформувалася також і до виникнення модерного російського націоналізму. Історики вважають, що зародки російського націоналізму з'явилися у XVIII ст., а модерні нації, за винятком історично першої серед них - англійської, формувалися у змаганні з тими, хто сформувався як модерна нація раніше. Лія Ґрінфелд пише: "З поступовим розширенням сфери впливу основних західних суспільств (які вже визначили себе як нації) решта суспільств, що вже належала до позастанової системи (центром якої був Захід) чи намагалася увійти до неї, не мала іншого виходу, як перетворитися на нації... Захід був інтегральною, невід'ємною частиною російської національної свідомості. Без наявності Заходу існування нації втрачало сенс". Отже, російський націоналізм та модерна національна свідомість активно формувалися тоді, коли Захід безпосередньо впливав на російську суспільну свідомість і державну політику - спочатку під час царювання Петра І, а згодом - в епоху Катерини II. Нова інтелігенція намагалася узгодити взаємини між нацією, що народжувалася, та домодерною автократичною державою. Правління Катерини II та Олександра І були періодом, коли держава очолила процес модернізації та формування нації - і саме це забезпечило їй підтримку новонародженої інтелігенції. Лише згодом нова російська інтелігенція розпочала боротьбу за обмеження самодержавства, проте царизм відмовлявся трансформуватися у конституційну монархію. Єдиною "поступкою" вимогам часу стало проголошення гасла "Православ'я, самодержавство, народність". Самодержавство з цього часу трактувалося не лише як освячена небесами система, але і як визначальна риса російської національної ідентичності. Наслідком стало те, що Ніколас В. Рязановський визначив як "розходження шляхів" - саме так називалася його книга, в якій досліджувався розкол освіченої та модернізованої Росії на два ворожих табори. З огляду на гостроту конфлікту можна стверджувати, що відбувалося формування двох російських націй. Одна зберігала відданість самодержавству та офіційній політиці, інша - виступала прибічником конституційного ладу, а згодом і революції.
Цей внутрішньоросійський розкол, відомий кожному дослідникові історії імперії XIX ст., значно ускладнився внаслідок історичної експансії Московії, а згодом Росії на Захід. Перша хвиля цієї експансії (в другій половині XVII ст.) спричинила, за висловом Ніколая Трубецького (1890-1938) "українізацію" Московії. Після 1654 р. місцевий московський, чи то великороський, елемент розчинився в новій, єдиній імперській культурі та ідентичності, створеній у Санкт-Петербурзі й Москвісилами "руського Заходу", тобто тих спільнот, які ми зараз називаємо Україною та Білоруссю. Трубецькой вважав, що на початку XVIII ст. "відбулася українізація інтелектуально-духовної культури Великороси. Відмінності між західноруським та московським варіантами руської культури зникли за рахунок розпаду другого ця культура з часом втратила специфічні великороські чи українські ознаки і перетворилася на загальноросійську. Її подальший розвиток чималою мірою був зумовлений цією трансформацією від локальної, обмеженої самоідентифікації до загальної, чи, якщо можна так висловитися, загальнонаціональної. Західноруський варіант руської культури сформувався тоді, коли Україна була провінцією Польщу, а остання, в свою пергу, була віддаленою культурною провінцією
Loading...

 
 

Цікаве