WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Конституційні засади закріплення, організації, здійснення державної влади в Україні - Дипломна робота

Конституційні засади закріплення, організації, здійснення державної влади в Україні - Дипломна робота

відокремлена частина єдиної системи органів державної влади, побудованої за конституційним принципом розподілу влади, який створюється у певному, визначеному законом порядку і здійснює завдання та функції на підставі державно-владних повноважень, власної компетенції; його особовий склад об'єднується правовими зв'язками в одне ціле (якщо це не одноособовий орган) і діє на певній території за допомогою визначених форм організації та методів діяльності.
З розвалом СРСР зруйнувалася і система його державних органів. Перед колишніми радянськими республіками, у тому числі Українською, які стали незалежними, об'єктивно постало питання про вибір оптимальної моделі системи органів держави на підставі світового досвіду.
Система державних органів у різних країнах залежить від географічних факторів, національного складу населення, державного устрою, державного режиму країни. Важливе значення відіграють ідеологія, політична доктрина та конституційно-правова компетенція.
Із врахуванням цих факторів і розрізняють три сучасні моделі систем державних органів: централізовано-сегментну, моноцефальну і моно теократичну.
Централізовано-сегментна система виходить з принципу розподілу влади, відповідного комплексу стримань і противаг та постулату, згідно з яким органами державної влади є лише головні центральні органи, які діють в масштабі всієї країни (глава держави, парламент, уряд), а також їхні представники на місцях (голови місцевих державних адміністрацій). Представницькі ж органи на місцях розглядаються лише як органи місцевого самоврядування. Враховуються при цьому також такі принципи, як демократизм держави, верховенства права тощо.
Згадана система складається з кількох видів органів, які формуються специфічними засобами, мають власну компетенцію і особливості формування. Принцип розподілу влад визначає сегментність даної системи, проте це не розрізнений набір елементів. Органи держави об'єднані загальними завданнями, метою управління суспільством, методами управління, які мають загальні принципи. Тільки у своїй сукупності вони складають цілісну систему, що зумовлює її централістську сутність.
Органи цієї моделі звичайно класифікуються по трьох видах, кожний з яких є, у свою чергу, певною системою. Це органи законодавчої, виконавчої і судової влади. У багатьох державах формується й четвертий вид влади - контрольний. Михайло Грушевський, наприклад, у своїх Конституційних ідеях пропонував поділ влади не лише за класичною горизонтальною схемою (законодавча, виконавча, судова), а й по вертикалі (у регіонах вся повнота влади належить обраним шляхом всезагального, прямого безпосереднього і таємного голосування національно територіальним сеймом). Централізовано-сегментна система може існувати в умовах громадських режимів. Тому вона особливо ефективна в умовах політичної стабільності, міцного політичного плюралізму.
На інших принципах базується моноцентральна система державних органів. Основним з них є принцип єдності державної влади зверху донизу - принцип єдиновладдя. Очолює цю систему один орган чи посадова особа, наділені всією повнотою влади, які, у свою чергу, наділяють певними повноваженнями всі інші органи.
"Вертикальна" підпорядкованість - характерна риса цієї системи. При цьому згадана модель пов'язана, звичайно, з однопартійністю, з відмовою від політичного плюралізму, гіпертрофуванням ролі держави, яка "зверху" наділяє громадян правами і свободами. Основними засобами формування органів цієї системи є призначення, а компетенція, як правило, визначається єдиноначально, що пояснюється персоніфікаваністю системи, на чолі якої стоїть одна особа, авторитет якої вважається незаперечним.
Ця система протягом багатьох років існувала в колишніх соціалістичних країнах завдаяки макрсистсько-ленінській ідеї повновладдя представницьких органів типу рад, які від вищих органів до низової ланки розглядалися як єдині органи державної влади, а не місцевого самоврядування. Всі інші органи держави одержували свої повноваження безпосередньо або опосередковано від останніх. Це, зокрема, стосувалося й колегіальних органів (Президія Верховної Ради України, наприклад), які виконували функції колегіальної глави держави, уряду, а також, в ряді випадків, судів, які, як правило, обиралися місцевими радами.
Система державних органів при цій моделі складалася з органів державної влади, державного управління, суду, прокуратури, системи народного контролю.
Представницькі органи практично грали лише декоративну роль, оскільки всі важелі управління державою були в руках партійно-державної номенклатури, яка очолювалась лідером, що був водночас вищим партійним і державним керівником.
Винятковим централізмом відзначалась моноцефальна система в умовах фашизму, військових режимів та ін. Ці системи виникали, звичайно, в умовах нестабільності політичної, у революційні періоди, завдяки військовим переворотам тощо. При таких системах політичне життя суспільства у своїй основі повинне мати єдиний політичний орієнтир. Такий політичний монізм характерне явище для всіх політичних систем, що прагнуть заради тієї чи іншої мети до повного тотального контролю на життя суспільства в цілому і кожної людини зокрема. У сучасному світовому суспільно-політичному розвитку такому явищу як політичний монізм протистоїть політичний плюралізм. Він є неперехідною істиною демократичного розвитку, яка ґрунтується на принципі, щолюдське суспільство занадто різноманітне для політичної єдності моністичного типу.
Нарешті, моно теократична система органів держави існує в державах, де іслам проголошений офіційною ідеологією. Основою духовно-державного єдиновладдя тут є поєднання у одній особі глави держави та вищої духовної особи країни.
Викладені головні моделі система державних органів, звичайно, не охоплюють усіх інших її різновидів. Крім того, кожна система, або окремі її елементи можуть змінюватись, взаємно переплітатися тощо.
Конституційно-правова концепція України виходила з необхідності впровадження централізовано-сегментної системи державних органів як найбільш прогресивної. Тому види центральних та місцевих органів держави визначаються на підставі принципів, закладених у згаданій системі. Згідно з ними, у сукупності державні органи України становлять єдину систему центральних органів, склад якої об'єктивно випливає з принципу єдності державної влади в Україні.
Центральні органи державної влади - це ті органи держави, повноваження і діяльність яких поширюються на всю територію держави; а також на тих її громадян, які перебувають за межами країни.
Єдність системи цих органів базується на принципах цілісності України, розмежуванні предметів відання між органами державної влади і водночас на їх взаємозв'язку один з одним, взаємодії та взаємозалежності, тобто між ними існує щільний організаційно-правовий зв'язок.
Будучи побудованою за принципом розподілу влади єдина система органів державної влади складається передусім із органів трьох видів. Згідно із ст.6 Конституції України, розрізняють органи законодавчої, виконавчої і судової влади. Кожний з цих видів є підсистемою єдиної системи державних органів України.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Він є
Loading...

 
 

Цікаве