WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → 1. Політичні ідеї періоду Київської Русі. 2. Концепції демократії - Контрольна робота

1. Політичні ідеї періоду Київської Русі. 2. Концепції демократії - Контрольна робота

нормами і принципами.
Крім моральних настанов, "Повчання" містить практичні вказівки щодо керівництва державою, управління підданими, правил поведінки з ними в деяких типових ситуаціях, зокрема під час війни.
За політичними традиціями слов'янства князь був також верховним суддею, тому Мономах звертає особливу увагу на дотримання закону та принципів справедливості й милосердя. При цьому князь не лише сам має бути справедливим і милостивим, а й вимагати цього від підлеглих.
"Слово о полку Ігоревім" (1187)
По смерті Володимира Мономаха посилився процес роздрібненості, князівські династії утверджуються в окремих землях, для яких Київ залишався лише духовним центром, авторитет якого поступово занепадає. Удільні князі, воюючи один з одним, частіше почали залучати до внутрішніх чвар озброєні загони сусідів - поляків, литовців, угорців, а найбільш небезпечними були набіги половців, яких ставили під загрозу саме існування держави.
Розповідаючи про похід новгород-сіверського князя Ігоря 1185 р. в половецький степ і його воєнну поразку, автор у поетичній формі робить спробу сформулювати ряд узагальнюючих висновків. Головну причину тяжкого становища Русі він убачає в міжусобній боротьбі руських князів (так зване золоте слово великого київського князя Святослава). Він говорить, що головна провина Ігоря та причина його поразки полягає в тому, що той пішов на половців "собі слави шукати", а не захищати інтереси всієї держави. Те саме чинять й інші князі, дбаючи лише про свої уділи, а не про державу в цілому. Для князя недостатньо бути вправним воєначальником, потрібно ще й уміти побачити загальнодержавний інтерес і підпорядкувати йому особистий.
Хід розвитку Київської феодальної держави був порушений татаро-монгольським нашестям, яке значною мірою зруйнувало традиційні політичні інститути. На підвладних територіях татаро-монголи вводили систему жорсткого адміністрування, базовану на принципах колективної відповідальності та безумовного підкорення. Місцева адміністрація виступала представником влади окупантів. Залишки державності Київської Русі продовжували зберігатися у важкодоступних районах українського Полісся та у Галицько-Волинському князівстві.
Серед ідей слід назвати насамперед універсалізм в погляді на історію людського суспільства, що знайшло вияв:
" в ідеї "богоданості" князівської влади, що осмислюється як об'єднуюче начало держави; в прагненні включити ідеологію князівства в єдину історію землі руської, віддається пріоритет не однодержавності, а братерству, співпраці між князями;
" в уявленні про русичів як представників єдиної спільності слов'ян;
" включення слов'ян до загальної історії християнського світу, яка ототожнюється з історією людства.
Тривалий час панувала ідея договірної основи виникнення держави (мова тут ішла між слов'янським населенням і пришлим князем. Звідси виводилось право князівського роду на спадковість володіння землею). У системі історично-політичних поглядів важливе місце належить ідеї причинності історичних подій.
Переважаючою тенденцією є те, що розвиток іде в руслі провіденціоналізму, тобто що весь рух історичного процесу визначається зовнішніми силами - провидінням (божественним), Богом. Серед мислителів і книжників Київської Русі були і відступи від ідеї провіденціоналізму. Вони ввели поняття самовладдя, свободи волі людини, тому що від моменту хрещення до людської душі приставлено два ангели - від бога і від сатани, і який нею буде керувати, залежить від самої людини.
2. Концепції демократії
Термін "демократія", як відомо, має грецькі корені й у дослівному перекладі означає "народовладдя". Відповідно до цього, демократія і визначається, насамперед, як державний лад, що ґрунтується на владі народу і гарантує залучення громадян до процесу прийняття політичних рішень. Найбільш лаконічно сутність такого розуміння демократії сформулював А. Лінкольн, окресливши її у відомій формулі "влада народу, влада для народу, влада за участю самого народу". Однак, таке, суто етимологічне тлумачення демократії сьогодні багатьом видається занадто спрощеним. На їхню думку, воно відображає лише початкову стадію розвитку демократії - демократії античної або афінської, яка поширювалася на невеликі за розміром і чисельністю населення міста-поліси і була формою безпосередньої участі всіх громадян у політиці.
Сьогодні ж ми маємо справу із зовсім іншою демократією, яка поширюється на великі плюралістичні суспільства, що характеризуються складною структурою, постійно змінюваною системою внутрішніх і зовнішніх взаємодій. Це вимагає кардинальної перебудови політичної системи й інститутів влади та управління, а отже - вияву нових сутнісних характеристик і визначень демократії, більшість з яких, тим не менше, так чи інакше пов'язує її з конкретними формами та ступенем участі мас в управлінні державою. Саме на цій основі й формується переважна частина сучасних концепцій демократії.
Серед них привертає увагу так звана "концепція участі", яка набула особливої популярності в 60 - 70-ті роки ХХ століття. В її основу покладено ідею про здатність простої людини бути керманичем політичного процесу, творцем політичних рішень. Прихильники цієї концепції відстоюють якнайширше застосування принципів прямої демократії, що передбачає безпосередню участь у підготовці, прийнятті та впровадженні в життя політичних рішень найширших верств населення. Ця концепція демократії спрямована на подолання політичної відчуженості громадян, піднесення їхньої політичної активності та забезпечення дієвого громадського контролю за політичними інституціями та посадовцями.
Проте, зазначена концепція піддавалась і піддається доволі гострій критиці - насамперед стосовно того, що прийняття важливих рішень широкими колами ніким не контрольованих непрофесіоналів, які не несуть персональної відповідальності, може мати трагічні наслідки. До того ж, інституційна відповідальність посадових осіб має схильність до зниження, водночас із зростаючою небезпекою популістського авторитаризму. Нарешті, всезагальна, а отже обов'язкова, участь громадян у політиці є прямим порушенням свободи особистості.
Протилежною до вищезгаданої концепції є елітарна концепція демократії. Її прихильники стверджують, що реальна влада повинна належати компетентній еліті, яка відстоювала б демократичні цінності, стримувала ідеологічний ірраціоналізм та політичний радикалізм мас. Народу ж належить лише право електорального контролю за діяльністю еліти шляхом створення механізмів, що забезпечували б відкритість еліти та стимулювали її здатність до оновлення. Слабкість цієї концепції у небезпеці посилення авторитарних тенденцій внаслідок відривуеліти від соціального ґрунту та бюрократизації влади.
Певного роду компромісом між учасницькою та елітарною теоріями демократії є концепція плюралістичної демократії, основні положення якої були розроблені в працях західних вчених - Р. Даля, М. Вебера, Г. Елмонда, Й. Шумпетера та інших. Вони довели, що народ не може виступати єдиним суб'єктом політичної дії, носієм "спільної волі", оскільки основними генераторами політики є конфліктуючі між собою економічні, соціальні, етнічні, мовні та інші групи інтересів, і саме демократія має забезпечити баланс
Loading...

 
 

Цікаве