WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Локальний конфлікт: Ізраїль і Палестина - Реферат

Локальний конфлікт: Ізраїль і Палестина - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Локальний конфлікт:
Ізраїль і Палестина
1. Історія зародження конфлікту
Для розуміння питання дуже важливо знати, що предки як євреїв (ізраїльсько-юдейська група), так і арабів (і одні, і другі є семітами), не були автохтонним населенням Палестини, Сирії, Загросу, Ливану, Месопотамії" . "Первинною областю проживання юдейсько-ізраїльської групи були, судячи з усього, аравійські степи... Присутність же цих племен в Палестині документується лише з 13 ст. до н.е." .
Назва Палестина з'явилася пізніше, а перед тим ця територія називалася Ханаан, Кнаан або Кінаххи . В широкому значенні Ханааном називали східне узбережжя Середземного моря, яке включало Палестину (землю пелазгів), Фінікію і частину Сирії (древня назва - Сурія, або Арам). Про давню Сурію відомо, що це "історична область, що включала в себе, крім сучасної Сирії, ще Ливан, Ізраїль та Йорданію" . Таким чином, топоніми Ханаан і Сурія позначали приблизно ту ж саму територію. Її замешкували етнічно близькі народи, які розмовляли різними діалектами фактично однієї мови. В основному це були індоєвропейці (можливо, з наявністю семітських домішок), які живилася постійними міграціями з українського етнотворчого казана. Вони створили оригінальну, технологічно і культурно розвинену землеробську цивілізацію.
"У перший період свого розселення на території Палестини ізраїльтяни стояли нижче ханаанеїв за своїм культурним розвитком. Тому загальний характер ханаанейської культури був сприйнятий ними". В результаті через певний час "культура Ізраїлю мала багато подібного з ханаанейською".
"Тероризм знизу" розвивався в найрозмаїтіших формах, набуваючи характеру чи то релігійних рухів, чи то політичних бунтів і соціальних повстань. Одне з найдавніших відомих історії терористичних угруповань складали сикарії, прекрасно організована секта, яка діяла в Палестині в 66-73 роках н.е. Джерела нечисленні і суперечливі, однак, якщо вірити Йосипу Флавію, сикарії застосовували незвичайну тактику: вони атакували супротивника в денний час, особливо по святах, коли Єрусалим бував загачений юрбами людей. Улюбленою зброєю сикаріїв був кинджал чи короткий меч (сика), який вони ховали під одягом. Як відзначено в есеї англійського письменника Де Квінсі "Убивство як красне мистецтво", сикарії, слушно гадаючи, що юрба сама по собі є чимось подібним до темряви (завдяки своїй щільності, тисняві і неможливості побачити збоку, хто саме завдав фатального удару), були присутні там, де була товкотнеча, і коли люди намагалися зрозуміти, хто убивця і де він, відповіддю залишалося: "невідомо!" Сикарії знищили будинок первосвященика Ананії, а також палаци представників династії Іродів, вони спалили публічний архів, щоб знищити розписки боржників. У Тацита згадується, що сикарії спалювали зерносховища і виводили з ладу системи водопостачання в Єрусалимі. Вони були екстремістськи й антиримськи налаштованими націоналістами, але водночас вбачали своїх ворогів у середовищі поміркованої єгипетської і палестинської діаспори, у євреях, котрі стояли за спілку з Римом. З деяких джерел випливає, що в сикаріїв була ретельно розроблена доктрина, так звана "четверта філософія", щось на кшталт юдейського протестантизму. Вони корилися одному лише Богу, не визнавали над собою ніякої земної влади, відмовлялися бачити у священослужителях посередників між Всевишнім і простими смертними. Інші автори наголошують на тому, що сикарії очолювали рух соціального протесту, налаштовуючи низи проти багатих верхів. Йосип Флавій, однак, не схильний бачити в них утілення шляхетности. Він переконаний, що це були звичайнісінькі корисливі розбійники, керовані іноземними силами, які використовували заклики до справедливости для прикриття своїх непорядних цілей. Але навіть Йосип Флавій визнає, що деякі з них виявляли релігійний фанатизм: вони бачили в мучеництві щось таке, що дарує радість, думали, що після скинення ненависного режиму Господь з'явиться своєму народові і порятує їх від мук і страждань. Утім, так міркували аж ніяк не рядові сикарії.
2. Сучасні етапи конфлікту
Що ми маємо ближче до наших часів?
Із часу проголошення Держави Ізраїль 14 травня 1948 року немає, мабуть, важливішого завдання для країн регіону, ніж вирішення територіальних суперечок. Нездоланні протиріччя на цьому ґрунті призвели до війн 1948, 1956, 1967, 1973 і 1982 років. Очевидно, що в такій ситуації країни Близького Сходу, безпосередньо втягнуті у військовий конфлікт, змушені витрачати на свою оборону великі кошти. За даними лондонського Міжнародного інституту стратегічних досліджень, Ізраїль витрачає на оборону приблизно 12% свого ВНП і утримує регулярну армію чисельністю близько 180 тисяч чоловік; Саудівська Аравія - 12,5% ВНП, Йорданія та Сирія приблизно по 6%, Ліван - 5%, Єгипет - 4%.
У квітні 1993 року, під тиском США, Ізраїль розпочав серію переговорів з ОВП. У результаті було досягнуто домовленості про передачу Ізраїлем частини територій на Західному березі ріки Йордан і встановлення там Палестинської автономії. Таким чином, Ізраїль утратив контроль над територією площею 6000 кв. км і над історично й стратегічно важливими Іудеєю та Самарією.
Однак проблема передачі Голанських висот і територій на Західному березі, а також надання палестинцям автономії - камінь спотикання не лише у відносинах між Ізраїлем та арабським світом. Це - ключове питання для всіх євреїв: своєрідний вододіл, що поділяє єврейський народ на тих, хто "за" переговори і домовленості з арабами про повернення земель, і на тих, хто "проти" них. Думки сторін зводяться ось до чого: прибічники діалогу з арабами стверджують, що вихід із глухого кута їм бачиться в продовженні політики "мир в обмін на землі". Їхні опоненти переконані, що передача Голанських висот Сирії, відведення ізраїльських частин із південного Лівану, створення Палестинської держави і переговори про статус Єрусалима не лише не гарантують миру, а й створюють реальну загрозу самому існуванню Держави Ізраїль.
Парадокс полягає в тому, що вагомі аргументи на користь своїх тверджень має і та, й друга сторони. Проводячи
Loading...

 
 

Цікаве