WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичні ідеї мислителів стародавнього Сходу. Політичні вчення античності - Реферат

Політичні ідеї мислителів стародавнього Сходу. Політичні вчення античності - Реферат

певністю, що лише за допомогою жорстоких законів народ можна тримати в покорі. Ідеал "законницької" держави заперечує законодавче встановлення будь-яких прав підданих і сприймає закон лише як засіб державного управління в інтересах правителів.
В цілому на початок II ст. до н. є. офіційна державна ідеологія у Стародавньому Китаї поєднувала в собі властивості як легізму, так і конфуціанства, що відіграло значну роль у подальшому розвитку держави і права в цій країні.
2. Політичні вчення античності
Вагомий внесок у політичну теорію належить давньогрецьким мислителям. Категорія "політика" з часу її появи у Давній Греції використовувалася на означення форм життя вільних і повноправних індивідів, а поняття "право", "закон" - як виразники свободи, регулятори взаємин у суспільстві вільних людей, як норми політичної справедливості. Ця політична ідеологія пройшла шість головних етапів, кожен з яких характеризує окремий напрям політичного мислення.
1. Етап античних, міфічних уявлень. Представлений аристократичною (гомерівською), демократичною (гесіодівською) та "холопською" (орфічною) думками. Загальна їх риса - спроба змалювати виникнення Всесвіту, людини, суспільства, держави з позицій релігійно-міфологічного світогляду.
2. Етап формування філософських поглядів на політичні процеси. Започаткований творчістю "семи мудреців" (кін. VII - поч. VI ст. до н. е.). Вироблені ними формули "чеснотам - свій, пророкам - чужий", "силою не роби нічого" (Клеобул); "дотримуйся доброчесності", "закон - це поєднання права і сили", "навчившись підпорядкуванню, навчишся керуванню" (Солон); "не погрожуй вільним, нема на те права", "не бажай неможливого", "пізнай самого себе", "слухайся законів більше, ніж ораторів", "підкоряйся законам" (Хілон); "не красуйся зовнішністю, а будь прекрасний справами", "вчи і вчись кращого" (Фалес); "не роби того, що не подобається іншому", "закон - втілення найвищої могутності", "володій своїм" (Піттак); "бери переконанням, а не силою", "говори доречно" (Біант); "демократія краще тиранії", "не карай злочинця, а поперджай злочин", "люби закони старі, а їжу свіжу" (Періандр) та ін. - покликані були стати моральною нормою співжиття.
Солон (640-559 до н. е.) завдяки рішучим реформам в економічному і державному будівництві ввійшов в історію як "батько" політичних революцій і родоначальник давньогрецької демократії. Приватна власність за його доби набула не лише легітимного характеру, а й стала вирішальною ознакою при визначенні політичних прав громадян, обсяг яких залежав від майнового цензу, а не від походження.
На розвиток політичної ідеології особливо вплинуло вчення Демокріта (470-366 до н.е.). Про справедливість у політиці як відповідність природі, про суспільство, державу і закони як штучні утворення людей внаслідок природного процесу, про політичний конформізм і моральну солідарність вільних громадян як необхідний компонент "хорошої" держави. Демокріт доводив земне, а не божественне походження людини (з землі і води), суспільне, а не небесне походження права. У контексті тих ідей фігурували вчення Піфагора (580-500 до н. е.), Геракліта (630-470 до н. е.) та деяких інших давньогрецьких мислителів.
3. Етап появи раціоналістичних інтерпретацій політичного розвитку. Творцями їх виступили софісти, найяскравішими представниками яких були Протагор (481-411 до н. е.), Горгій (483-375 до н. е.), Гіппій (460-400 до а. е.), Антіфонт (V ст. до н. е.), Фрасімах (V ст. до н. е.) та ін. Їх творчість збіглася з третьою політичною революцією в Афінах.
Заслуга софістів в олюдненні суспільно-політичних явищ, започаткуванні світської теорії політики, держави і права, переміщенні людини з "периферійних позицій" у центр політичного життя, ставленні до неї як до "міри всіх речей", природної рівності людей, у тому числі й рабів, у розвитку демократичних поглядів.
4. Етап логіко-понятійного аналізу політичних інститутів і політичних процесів. Він пов'язаний з іменами Сократа (469-309 до н. e.) i Платона (427-347 до н. е.).
Сократ (469-399 рр. до н. є.) не залишив по собі писемних творів; свої погляди він викладав в усних бесідах, письмово зафіксованих його учнями.
З ученням Сократа пов'язане створення політичної етики. Він вів пошуки раціонального, логічно-понятійного обгрунтування об'єктивного характеру етичних норм, моральної природи держави і права, поклавши тим самим початок власне теоретичних політичних досліджень.
Збіг законного і справедливого є бажаним станом справ, а не повсюдною реальністю. Для такого збігу слід неухильно дотримуватися законів. Дотримання полісних законів Сократ пов'язував з однодумством громадян, під яким розумів не уніфікацію думок і поглядів, а відданість і підпорядкування законам.
Форми правління за Сократом
царство - влада, засновану на волі народу й державних законах
тиранія заснована на свавіллі правителя і спрямована проти народу
аристократія - правління тих, хто дотримується законів
плутократія - правління найбагатших
демократія - правління всіх
Аналізуючи проблеми державного життя, громадянських обов'язків, справедливості, права, Сократ вважав "мірою всіх речей" не людину, а Бога, що не завадило йому створити світську концепцію "об'єктивної сутності моралі, моральної політики, морального права". Справедливість, як і правда, мудрість, мужність, розсудливість, благочестя тощо - це одна з чеснот, а будь-яка чеснота - це знання, це морально-прекрасне. Добро і зло в політичній діяльності - наслідки наявності чи відсутності знання. Моральна політика неможлива без права, яке тотожне справедливості: "що законно, те й справедливо". Божественне, природне право і позитивне законодавство не протистоять, а, ґрунтуючись на критерії справедливості, доповнюють одне одного. Вітчизна і закони - понад усе. Державу й громадян пов'язують договірні стосунки. Політична свобода - це панування справедливих законів.
Платон (427-347 рр. до н. є.) своє політичне вчення виклав головним чином у трактатах -діалогах "Держава", "Політик" і "Закони".
Він розрізняв світ ідей і світ речей (явищ). Істинним буттям, на його думку, є лише світ ідей, які осягаються розумом, а сприйняті відчуттями явища не є істинними. Світ явищ не абсолютно відокремлений від світу ідей, а є його спотвореною копією, слабкою тінню. Відповідно, наявні форми держави є лише спотвореними відображеннями деякої ідеальної справедливої держави.
Таблиця: людська душа - начала держави - суспільні стани
Ідеальну державу Платон будує за аналогією з людською душею. Трьом началам людської душі (розумному, вольовому й чуттєвому) в державі аналогічні три схожих начала - дорадче, захисне й ділове, їм відповідають три суспільних стани - правителів,воїнів і виробників. Визначальним началом душі є розумне, а тому філософи, які його втілюють своєю здатністю міркувати, покликані правити в державі. Вольове начало душі й захисне начало в державі втілюється у воїнах, які повинні підкорятися філософам. Нарешті, розумне й вольове начала управляють началом чуттєвим (ремісниками, землеробами), яке за своєю природою прагне багатства.
Ідеальна держава Платона - це справедливе, засноване на законах, правління кращих. Таке правління може бути
Loading...

 
 

Цікаве