WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Сутність влади та механізм її здійснення - Реферат

Сутність влади та механізм її здійснення - Реферат

постійно існуючої в суспільстві еліти. Правда, деякі західні дослідники критикують цю терію за те, що вона не враховує існування "середнього класу", який становить більшість населення розвинутих суспільств, нівелюючи їхню соціальну поляризованість та елітність.
Суб'єктивно-психологічна концепція. Вона пояснює владу як вроджений інстинктивний потяг людини до влади, панування аж до агресії. Серед доктрин - біхеві-ористська теорія влади. Вона орієнтує на дослідження індивідуальної поведінки людей у сфері владних відносин, а прагнення до влади проголошує домінуючою рисою людської поведінки і свідомості. Владу тлумачить і як мету, і як засіб. Згідно з поглядами американського політолога Г. Лассуела, будь-який вплив на політику прирівнюється до прагнення влади. У політиці все є владою, а будь-яка влада є політикою. До суб'єктивно-психологічного напряму примикає іструменталістський підхід до розуміння влади - зведення її до використання певних засобів, зокрема насильства і примусу тощо.
Індивідуалістично-соціологічна концепція. Її прихильники розглядають владу як гру інтересів - особистих суперечностей між свободою одних та її обмеженнями щодо інших. Цю "гру" забезпечують угоди, переговори. Її успіх залежить від здібностей, волі, гнучкості суб'єктів, правил "політичної гри" тощо.
Марксистська концепція влади. Беручи за основу передусім економічні інтереси, що визначають зміст і форму реалізації класових інтересів, вона тлумачить політичну владу як панування певного класу. За Марксом, той клас, який володіє засобами виробництва, а отже, й більшою частиною національного багатства, диктує свою волю в суспільстві. У його руках державна влада, що захищає його ж інтереси.
Нині популярною є реляціоністська теорія влади (П. Блау, Дж. Картрайт та ін.), яка тлумачить владу як міжособові стосунки, що дають змогу здійснювати вольовий вплив на індивіда і змінювати його поведінку. Тому американський соціолог П. Блау визначає владу як здатність одного індивіда (чи групи) нав'язувати свою волю іншим, не нехтуючи такими засобами, як страх, покарання тощо.
3. Форми та механізм політичної влади
Основними формами політичної влади є:
" панування;
" політичне керівництво;
" управління.
Панування - це абсолютне чи відносне підкорення одних людей (соціальних груп) іншим.
Політичне керівництво й управління реалізуються через прийняття стратегічних і тактичних рішень до об'єктів влади, через організацію, регулювання та контроль їх розвитку. Але практика владарювання свідчить про існування некоректних, а подекуди й аморальних форм та засобів: підкуп, обман, обіцянки, шантаж, штучні перешкоди, популізм тощо. Усе це завдає шкоди істинній демократії, підриває престиж влади, викликає до неї недовіру народу, загрожує соціальними конфліктами.
Форми політичної влади розрізняють і за критерієм головного суб'єкта правління. До них належать:
" монархія - єдиновладне (абсолютне чи з конституційним обмеженням) спадкоємне правління однієї особи (монарха);
" тиранія - одноосібне деспотичне правління внаслідок насильницького захоплення влади;
" аристократія - влада кращих, тобто верхівкової, знатної, привілейованої групи;
" олігархія - влада небагатьох багатих;
" тимократія - особлива форма олігархії, за якою державна влада належить привілейованій більшості, яка володіє високим майновим цензом, часто - військовою силою;
" теократія - влада церкви;
" охлократія - влада натовпу, що спирається не на закони, а на миттєві настрої та примхи юрби, яка часто піддається впливові демагогів, стає деспотичною і діє тиранічне;
" демократія - влада народу на основі закону та забезпечення прав і свобод громадян.
Сучасні дослідники виокремлюють ще владу партократії (партійної верхівки, номенклатури), бюрократії (панування вищого державного чиновництва, засилля надцентралізованості й заформалізованості в державі), технократії (вирішальний вплив у суспільстві здійснює науково-технічна еліта; панування технологічного мислення).
Політична влада втілюється через механізм владних відносин. Польський політолог Єжи Вятр запропонував таку його структуру:
" наявність у владних відносинах не менше двох партнерів;
" волевиявлення володаря здійснюється у вигляді певного акту, який передбачає санкції за непідкорення його волі;
" обов'язкове підкорення тому, хто здійснює владу;
" соціальні норми, що закріплюють право одних видавати акти, інших - їм підкорятися (правове забезпечення).
Такий механізм владних відносин, чітко працюючи, забезпечує оперативність і дієвість взаємозв'язку суб'єкта і об'єкта, реалізацію функцій. Такими функціями є:
1. Інтегративна (полягає в об'єднанні соціально-політичних сил суспільства);
2. Регулятивна (спрямовує політичну волю мас на регулювання життєдіяльності суспільства, правотворчість);
3. Мотиваційна (формування мотивів політичної діяльності, передусім загальнозначущих);
4. Стабілізуюча (націленість на стійкий розвиток політичної системи, громадянського суспільства).
Вдосконалення і демократизація політичного управління передбачає пошук нових способів реалізації влади і певні вимоги до неї. З огляду на це російський політичний мислитель Іван Ільїн (1882-1954) сформулював шість аксіом державної влади:
1. Державна влада не може належати нікому, крім тих, хто має правове повноваження. Правосвідомість вимагає, щоб влада сприймалась не як сила, яка породжує право, а як правочинне повноваження. Право наро-джується не від сили, а тільки відправа і завжди від природного права. Влада, яка не має правової санкції, не має й правового виміру.
2. Державна влада в межах кожного політичного союзу повинна бути одна. Вона - єдине організоване волевиявлення, яке випливає з єдності права. В кожному політичному союзі державна влада, незважаючи на принцип її поділу, за своєю суттю і метою єдина. Наявність двох державних влад свідчить про існування двох політичних союзів.
3. Влада має здійснюватися людьми, які відповідають високому етичному й політичному цензу. Влада без авторитету гірша, ніж явне безвладдя. Народ, який принципово заперечує правління кращих, є ганебним натовпом, а демагоги - його провідниками.
4. Політична програма володарюючих може передбачати лише заходи, які мають загальний інтерес. Адже державна влада покликана утверджувати природне право, а воно збігається із загальними інтересами народу і кожного громадянина.
5. Політична програма влади має охоплювати заходи і реформи, які реально можна втілити в життя. Неприпустимо вдаватися до утопічних, нездійсненних програмних накреслень.
6. Державна влада принципово пов'язана розподільчою справедливістю. Однак влада має право і зобов'язана відступати від неї тоді, коли цього вимагає національно-духовне буття народу.
Практика політичного життя засвідчує, що ігнорування цих аксіом призводить до кризи державної влади, дестабілізації суспільства, конфліктних ситуацій, які можуть переростати навіть у громадянську війну.
Список використаної літератури:
1. Бодуен Ж. Вступ до політології. - К., 1995.
2. Брегеда А. Ю. Політологія : Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. - К., 1999.
3. Базар І. M. Політична етнологія як наука : історія, теорія, методологія, праксеологія.- К., 1994.
4. Муляр B.I. Політологія. Курс лекцій. - Житомир, 1999.
5. Наукові студії з політичної психології. - К., 1995.
6. Ніконенко В. M. Політологія. Курс лекцій. -Тернопіль, 1992.
7. Основи політології: Підручник / За ред. Ф.М.Кирилюка. - К., 1995.
8. Основи політології / Кирилюк Ф.М., Корж М.0" Федірко І.П. та ін.;За ред. Ф.М. Кирилюка. - К., 2000.
9. Основи політичної науки: Курс лекцій (у 4 ч.) / За ред. Б. Кухти. - Львів, 1997.
10. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Конспект лекцій. -К., 1999.
11. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти I-IV рівнів акредитації, 2-е видання, виправлене і доповнене. - К., Львів, 2001.
12. Політологія: Підручник / І.С. Дзюбко, K.M. Левківський, В.П. Андрющенко та ін. - К., 1998.
13. Скиба В.Й. Політологія. Теорія і методика навчального курсу. - К., 1992.
14. Скиба В.Й., Горбатенко В.П., Туренко В.В. Вступ до політології. - К., 1996.
Loading...

 
 

Цікаве