WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Сучасний стан політичних процесів в Україні та їх особливості - Реферат

Сучасний стан політичних процесів в Україні та їх особливості - Реферат

ідеології реформ, непрозорість діяльності влади для засобів масової комунікації - і, відповідно, для керованого соціуму.
Треба додати, що для того, щоб мати об'єктивну картину стану суспільства - соціального середовища яке політична система намагається структурувати, і/або трансформувати - необхідно паралельно проводити і соціологічні дослідження по визначених параметрах-характеристиках. Відзначимо при цьому, що збір, обробка й аналіз інформації про всі сфери діяльності держави як апарату влади - не самоціль, а тільки інструментарій (тим більше, що основою-змістом цього інструментарію є констатуючий початок). Звідси, відповідно, витікає друга особливість політичного процесу.
Друга особливість полягає в неструктурованості самого політичного процесу, викликаного високим ступенем поєднання і взаємозамінності політичних ролей: депутат - міністр, голова і т. д. Поєднання посад у законодавчій і виконавчій вертикалях (не говорячи вже про особисту участь таких державних мужів у фінансово-промислових групах і/або транснаціональних корпораціях) призводить до того, що:
- по-перше, "роби, як я" замінюється на "роби, як я сказав": ментальність керівних (а для систем перехідного типу не стільки керівних, скільки таких, що розподіляють) кадрів вирішує все;
- по-друге, законотворчі акти створюються не за стратегічною - трансформації-розбудови держави - ознакою, але ситуативно-тактичною.
З середини 80-х років XX століття політичну еліту - влада якої поширювалась на територію України можна (з певним ступенем умовності) - розділити на "три хвилі":
1.Комуністи-перебудовники - від Ю. Андропова до М. Горбачова (УРСР - 1982-1991 рр.) - перша хвиля.
2.Комуністи-постперебудовники - практично всі - від регіональних лідерів до президента - колишні члени апарату управління КПРС, але тільки тепер вони називаються демократами - з моменту денонсації Союзного договору (1991-2001 рр.) - друга хвиля.
3.Нові українці (постмонопартійні нувориші та їхні прісні) - з'явилися в середині-наприкінці 90-х рр. - за прогнозами 2008-2010 рр. - третя хвиля.
Причому і цей розподіл (за належністю до того чи іншого роду і/чи клану), повторимося, досить умовний, тому що певна частина представників кожної з хвиль спершу були в команді чи на гребені хвилі попередньої.
І якщо перша хвиля практично зійшла, то на сьогодні можна констатувати відверте протистояння, яке не припиняється, другої, що відходить, і третьої, що приходить, хвиль за владу, за переділ чи перерозподіл владних повноважень і, як наслідок, сфер впливу, що, у свою чергу, не сприяє структуруванню всіх сфер життєдіяльності суспільства.
При цьому створюються десятки партій і рухів, які фінансуються представниками як другої, так і третьої хвиль, чия здатність виражати інтереси нехай хоч невеликої частини громадянського суспільства дуже і дуже умовна, тому що і перша, і друга, і третя хвилі є дітьми однієї матері - комуністичної ідеології: базис - основні підвалини, менталітет третьої хвилі теж закладався і формувався тоталітарною (в даному випадку і це певною мірою символічно - комуністичною) системою. Звідси - підґрунтя третьої особливості.
Третя особливість політичного процесу України полягає у відсутності - домінуючою технологією узгодження інтересів залишається "телефонне" право - елементарних політичних традицій і політичної культури. Сформувати і прищепити такі традиції і культуру як у нової (найчастіше за назвою, але не за суттю) політичної еліти, так і в суспільній (масовій) свідомості за 8-10 років практично неможливо, тим більше в суспільстві, настільки поляризовано-розрізненому, яким традиційно є суспільство перехідного типу.
Так сталося, що в останні роки державний і олігархічний контроль ототожнюються: власно це витікає із природи нинішньої влади. А так як технології функціонування і управління політичною і економічною системами відрізняються - відрізняються і засоби досягнення відповідних політичних цілей. Така несистемність (цвяхи краще забивати молотком, а ніж праскою) - і призводить до появи нелегітимних або відверто брудних технологій при з`ясуванні інтересів як окремих індивідів так і груп індивідів.
Відповідно, розробка і впровадження у свідомість соціуму відносно єдиного, підтриманого основною частиною населення, напрямку формування і розвитку-розбудови демократичної (а судді хто?) держави стає надзавданням політичної системи.
І події політичного життя останніх трьох років тільки підкреслюють цю неспромогу. Запропоновані діючим режимом політперетворення - від квітневого 2000 року референдуму до триваючих обговорень політичної реформу - і є наслідками відсутності елементарних політичних традицій. Коли президент стверджує про необхідність переходу від президентсько-парламентської - забагато влади - форми правління, до парламентсько-президентської, навіть більш як за три роки так і не імплементував волю народу - з`являється більше питань, ніж відповідей. Про політичну культуру в такому сенсі - годі й говорити - достатньо подивитися будь які парламентські слухання.
Четверта особливість полягає в більш відкритій (прозорій і, як наслідок, зрозумілій і прогнозованій) зовнішній політиці, а ніж внутрішній. Ця особливість викликана таким:
- ментальність лідерів недемократичних держав формувалася в попередніх умовах - умовах монопольного панування однієї - і зовсім не важливо якої саме - ідеології, що і виробило звичку працювати в умовах відносно стабільної соціально-політичної злагоди, коли, з одного боку, думка керованих не відігравала ніякої ролі, а отже, не враховувалося, з іншого боку - так було простіше (з огляду, знову ж таки, ідеологічної зашореності й інтелектуальної обмеженості) керувати.
- перехід (спроба перейти) же до ринкових відносин спричинив різноманітні внутрішні інтереси індивідів і груп, узгодити які, через сформовані стереотипи мислення, політичні лідери просто не в змозі.
У той же час, стабільні, устояні правила-технології гри-поведінки більш (на певному історичному етапі) розвинутих держав більш зрозумілі і доступні мономислячим політичним лідерам.
Такий підхід (визначені права, які є стабільними і більш-менш рівними для всіх суб'єктів міжнародних відносин) дозволяє самостійно ініціювати різні міжнародні проекти - від створення політичних союзів до міжнародних союзів економічних і воєнних.
З цих позицій можна стверджувати, що ця особливість є своєрідною потенційною нішею-ресурсом для пошуку шляхів виходу з тяжкої соціально-політичної кризи будь-якої держави перехідного типу і, як наслідок, форсованого переходу (фундаментальної трансформації як політичної системи, так і Системи в цілому) до держави демократичного типу.
Але це - концептуальні - матричні підходи-погляди. Стосовно існуючого стану та з метою його певної корекції доцільно відзначити наступне:
- по-перше, згідно з результатами репрезентативного соціологічногоопитування, проведеного Інститутом політичного моделювання, 89,7 відсотка опитаних вважають своїм головним ворогом інститути сучасної української державності та їх представників -
Loading...

 
 

Цікаве