WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Основні етапи розвитку політичної думки - Контрольна робота

Основні етапи розвитку політичної думки - Контрольна робота

("дух її законів") справляє клімат. У південних широтах спекота знесилює людей, робить боязливими, лінивими, схильними до неволі, до невідповідного природним правам і здоровому глузду рабства, до сприйняття деспотичної влади, втрати власної свободи і незалежності. Тому тут необхідні суворізакони, які б змушували людей до продуктивної праці під страхом покарання. Крім того, сприятливе землеробство за теплого й вологого клімату, родючого ґрунту паралізує волю громадян, які занурюються в індивідуальні справи, не прагнуть до більшої свободи. Народи, які мешкають у суворих північних умовах, як правило, загартовані в битвах за життя, у холоді й голоді, тяжкій праці. Вони войовничі, сміливі, роботящі, не схильні до рабства, наполегливо відстоюють свою державну незалежність, особисті права й свободи.
Окрім географічного середовища, на "дух законів" впливає густота населення, економічний рівень країни, віросповідання. Скажімо, мусульманство тяжіє до деспотії, християнство - до монархізму, католицтво - до необмеженої монархії, протестантство - до демократії. Ще відчутніше визначає "дух законів" форма політичного правління в державі ("природа уряду"). Монтеск'є при цьому виокремлює три справедливі (правильні) форми держави - демократію, аристократію і монархію та одну несправедливу (неправильну) - деспотію. Прихильно він ставиться до Демократії, якій властиве тяжіння суспільства до чеснот і загального блага. Головним для аристократії мислитель вважає помірність (невибагливість), а монархії - честь. Всім їм притаманні відповідні правові системи: для демократії важливо законодавче закріпити рівність прав дітей при успадкуванні, заборонити накопичення багатств в одних руках; для аристократії - обмежити пишноти, щоб не викликати заздрощів у бідних; для монархії - зберегти власність, підтримати багате дворянство як силу і велич держави. Деспотія ж тримається на страху, свавіллі, закони їй не потрібні, бо деспот руйнує суспільство і спотворює природні права людини. Форма держави визначає не лише "дух законів", а й характер зовнішньої політики: для республіки - мир і поміркованість, для монархії - войовничість. Неабияке значення для держави має розмір її території: малій республіці загрожують завойовники; велика монархія здатна протистояти їм, але схильна до загнивання зсередини, до деспотизму. Тому невеликим державам доцільно об'єднуватись у федеративні утворення, де можна буде використати переваги малих і великих країн [7, c.92].
Висновки
Отже, з вищесказаного можна зробити наступні висновки:
Найголовніші ідеї Платона сформульовані в його працях "Держава", "Крітій", "Політик", "Закони" та ін. Він заклав основу політичної філософії, розробив концепції ідеальної справедливої держави, політичної солідарності, колективізму і рівності, аристократії, тімократії, олігархії, тиранії, монархії, демократії та "істинного правління". Ідеальна держава, за Платоном, є посередником між космосом і людською душею і виконує три функції (радницьку, захисну і ділову), які покладаються на три відповідні стани (правителів, воїнів і виробників). Вона дотримується принципу розподілу праці, зрівнює у правах жінок і чоловіків, встановлює для правителів і воїнів спільність майна, дружин і дітей, долає розкол на бідних і багатих, виводить на верхівку державного правління наймудріших і найблагородніших аристократів-філософів. Етап започаткування емпірико-теоретичного підходу до вивчення політичних проблем і оформлення давньої політичної науки як специфічної галузі знань пов'язаний з творчістю одного з найвидатніших мислителів - Арістотеля (384-322 до н. е.), який розглядав людину як об'єктивне начало всіх політичних явищ. Тому держава є організацією не всіх людей, а лише тих, хто може брати участь у законотворчій, судовій і військовій діяльності. Отже, держава, що виникла природним шляхом як найвища форма спілкування, - це "самодостатня для існування сукупність громадян". Своїм ученням Арістотель увінчує процес оформлення політичної теорії як "науки наук", започатковує розвиток політичної етики, політичної юриспруденції, вимальовує обриси майбутнього класичного конституціоналізму, обґрунтовує право народу на законодавчу владу, політичну сутність людини, співвідношення матерії і форми у політичних стосунках, місце і роль держави, права, всіх верств населення в політичному житті; закладає концептуальні засади теорій правової держави, розподілу влад, збагачує природно-правові доктрини, формує методологію дослідження політичних процесів.
Найвагоміший внесок у політичну думку доби Відродження зробив італієць Нікколо Макіавеллі (1469-1527), який у трактатах "Государ", "Міркування на І декаду Тіта Лівія" протиставив теологічному розумінню державної влади юридичний світогляд. Вважаючи силу основою права, визначаючи поняття "держава" як загальний політичний стан суспільства, Макіавеллі стверджував, що людина втілює в собі злобність, агресивність, властолюбство, жадобу, брехливість, боязливість, малодушність, невдячність, зрадництво, лицемірство, ненависть, нестриманість тощо. Вагомий внесок у розвиток політичної думки зробив французький правознавець, просвітник, один із засновників новітньої політичної науки Шарль Луї Монтеск'є (1689-1755). У своїх працях - "Персидські листи", "Роздуми про причини величі римлян і їх занепаду", "Про дух законів" - він наголошує, що головне завдання держави - забезпечити людині політичні свободи (можливість робити все, дозволене законами, і не робити того, що законами заборонено, бо тоді такої свободи не буде ні для кого), і громадянські свободи (спокій духу, відчуття громадянської безпеки, запобігання необгрунтованим приватним і публічним звинуваченням індивіда, гуманне кримінальне законодавство, неухильне дотримання правил судочинства, недопущення деспотизму і зловживань з боку посадових осіб, суворе дотримання законів і непорушний режим законності).
Список використаної літератури
1. Брегеда А. Ю. Політологія : Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. - К., 1999.
2. Гелей С., Рутар С. Основи політології. - Львів, 1996.
3. Гелей С.Д., Рутар С.М. Основи політології. Навч. посібник. - К., 1999.
4. Муляр B.I. Політологія. Курс лекцій. - Житомир, 1999.
5. Основи політології: Підручник / За ред. Ф.М.Кирилюка. - К., 1995.
6. Основи політології / Кирилюк Ф.М., Корж М.0" Федірко І.П. та ін.;За ред. Ф.М. Кирилюка. - К., 2000.
7. Основи політичної науки: Курс лекцій (у 4 ч.) / За ред. Б. Кухти. - Львів, 1997.
8. Піча В. М. Соціологія. Загальний курс. - К., 2000.
9. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Конспект лекцій. -К., 1999.
10. Політологія: Історія та методологія / Андрющенко В.П., Антоненко В. Г., Ануфріїв Л.О. та ін. / За ред. Ф.Д. Кирилюка. - К., 2000.
11. Себайн Дж., Торсон Т. Історія політичної думки. - К., 1996.
Loading...

 
 

Цікаве