WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Основні етапи розвитку політичної думки - Контрольна робота

Основні етапи розвитку політичної думки - Контрольна робота


КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з політології
Основні етапи розвитку політичної думки
ПЛАН
Вступ
1. Політичні погляди Платона і Арістотеля
2. Політичний прагматизм Н.Макіавеллі
3. Значення ідеї Ш.Монтеск'є про розподіл влади
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Проблема зародження й еволюції політичних знань охоплює різноманітні форми теоретичного пізнання природи, суспільства, сутності влади, держави, політичної системи, явищ політичного процесу. Складність і мінливість сучасного політичного буття потребує вдумливого застосування виробленого й осмисленого людством сукупного досвіду, всієї духовної культури, створеної багатьма поколіннями мислителів. Ці політичні знання належать не тільки минулому, вони є надбанням сучасних і майбутніх політичних процесів, політичних ідей, політичної культури. Без політологічного концептуального доробку наших пращурів, з якого постійно живилась і живиться політична наука кінця II і початку III тисячоліття, неможливе глибоке усвідомлення особливостей сучасного політичного розвитку.
1. Політичні погляди Платона і Арістотеля
Платона (427-347 до н.е) відносять до діячів, які працювали в таку добу розвитку політології як логіко-понятійного аналізу політичних інститутів і політичних процесів.
Найголовніші ідеї Платона сформульовані в його працях "Держава", "Крітій", "Політик", "Закони" та ін. Він заклав основу політичної філософії, розробив концепції ідеальної справедливої держави, політичної солідарності, колективізму і рівності, аристократії, тімократії, олігархії, тиранії, монархії, демократії та "істинного правління". Дав філософське обґрунтування понять політики, політичних знань, політичного мистецтва, політичної ідеології, державного устрою, форми державного управління, політичної свободи, справедливого закону тощо.
Він передбачав розмежування влад, обґрунтування освіченого абсолютизму, геополітичного чинника, можливості рівності (егалітаризму, зрівняльного комунізму), розподілу праці, усуспільнення майна, скасування приватної власності, а також практичні пропозиції щодо системи державних органів, ієрархії державних службовців з визначенням компетенції кожного органу і посадових осіб, подальше осмислення природно-правової доктрини та причин появи держави, сутності людини, принципів консолідації суспільства, політико-етичних явищ тощо [8, c.32].
Ідеальна держава, за Платоном, є посередником між космосом і людською душею і виконує три функції (радницьку, захисну і ділову), які покладаються на три відповідні стани (правителів, воїнів і виробників). Вона дотримується принципу розподілу праці, зрівнює у правах жінок і чоловіків, встановлює для правителів і воїнів спільність майна, дружин і дітей, долає розкол на бідних і багатих, виводить на верхівку державного правління наймудріших і найблагородніших аристократів-філософів. Згодом він розглядав чотири стани громадян, рівних у межах кожного стану ("нерівна рівність"). До громадян не зараховував рабів та іноземців.
Платон виділяв 8 форм державного правління:
" істинне правління;
" законна монархія (царська влада);
" незаконна монархія (тиранія);
" законна влада небагатьох (аристократія);
" незаконна влада небагатьох (олігархія);
" законна демократія (на основі законів);
" незаконна демократія (за відсутності законів);
" тімократія (ненависний Платону тип владування).
Демократія - лад "приємний і різноманітний", але вона урівнює рівних і нерівних від природи людей, а тому переростає в тиранію - "панування найгіршого обранця народу, оточеного натовпом негідників". Справедливість у тому, щоб кожний стан займався своїм і не втручався в чужі справи ("кожному - своє").
Політика - "царське мистецтво", засноване на знаннях і таланті правити людьми. Політичне мистецтво - це мистецтво плести політичну тканину, яка поєднувала б мужніх, щасливих, виважених і дружніх однодумців. Закони встановлюють для загального блага, і вони не можуть мати корпоративного характеру. Вони повинні обмежувати правлячих, свободу підпорядкованих, бути суворими, регламентувати публічне й приватне життя людей. Наука про закони - найважливіша наука вдосконалення людини [10, c.46].
Етап започаткування емпірико-теоретичного підходу до вивчення політичних проблем і оформлення давньої політичної науки як специфічної галузі знань пов'язаний з творчістю одного з найвидатніших мислителів - Арістотеля (384-322 до н. е.), який розглядав людину як об'єктивне начало всіх політичних явищ. Тому держава є організацією не всіх людей, а лише тих, хто може брати участь у законотворчій, судовій і військовій діяльності. Отже, держава, що виникла природним шляхом як найвища форма спілкування, - це "самодостатня для існування сукупність громадян". Нове розуміння категорії "громадянин" передбачало відповідне розуміння держави. За Арістотелем, це - політична система, втілена у верховній владі і залежна від кількості правлячих: один - монархія або тиранія; декілька - аристократія чи олігархія, більшість - політія або демократія.
Кращими формами державного управління є ті, де правителі турбуються про загальне благо (монархія, аристократія, політія); гірші - де вони переслідують особисті інтереси. Ідеальна форма - політія - своєрідне переплетіння демократії та олігархії, де багаті змішуються з бідними завдяки формуванню середньої верстви населення, панує закон, всі громадяни дотримуються принципу рівності й мають багато рабів. Ремісники, торговці та "натовп матросів" громадянських прав не мають. Для запобігання політичних переворотів принцип рівності за гідністю правителі доповнюють принципом політичної справедливості - відносною кількісною рівністю. Звідси два види справедливості: розподільча (нерівна за гідністю) та зрівняльна, арифметична, яка застосовується у сфері цивільно-правових відносин.
Політична справедливість можлива лише у стосунках між вільними, рівними людьми і втілюється у політичній формі владування. Справедливо й те, що "одні люди за своєю природою - вільні, інші - раби", але відносини між паном і рабом, як і сімейні стосунки, перебувають поза політичною сферою. Критерій справедливості - право як норма політичного спілкування індивідів, як відносна рівність: "рівним - рівне, нерівним - нерівне" [7, c.50].
Право - політичний інститут, неполітичного права не існує. Воно складається з природного права, адекватного політичній сутності людини, й умовного права, встановленого людьми (позитивне право). Останнє Арістотель поділяє на писане (закони держави) і неписане (звичаєве право). Насильство суперечить ідеї права. Законодавство - це політична діяльність, невід'ємна частина політичного процесу, а політичне правління - правління законів, а не людей. Якщо закон - явище політичне, то будь-які політичні інституції повинні мати
Loading...

 
 

Цікаве