WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → 1.Теологічний напрямок політичної думки періоду Середньовіччя. 2. Конституційний процес в Україні. 3. Характеристика політичних партій і блоків в суча - Реферат

1.Теологічний напрямок політичної думки періоду Середньовіччя. 2. Конституційний процес в Україні. 3. Характеристика політичних партій і блоків в суча - Реферат


КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з політології
1) Теологічний напрямок політичної думки періоду Середньовіччя
Політична думка середньовіччя розвивалася в руслі теологічного світогляду, тобто оцінка владних відносин давалися в категоріях релігійної доктрини. Велике значення в цей період належить науковим поглядам Аврелія Августина.
Аврелій Августин (354-430 рр.) один із видних ідеологів християнської церкви. Його правові і політичні погляди викладені у праці "Про град Божий", "Про вільну волю" та інших.
В розвинутій Августином християнській концепції історії людства, всі соціальні, державні і правові заклади і установи є наслідком гріховності людини. Сама гріховність визначена замислом бога-творця. Саме він наділив людину можливістю жити по-своєму, по-людськи, а не по-божому. "Не тим людина стала схожа на диявола, - пояснює Августин, - що має плоть, якої диявол не має, а тим, що живе сама по собі, тобто по людському... Таким чином, коли людина живе по-людському, а не по-Божому, він схожий на диявола". При цьому само побажання людини жити не "по-людськи" а "по-Богу" породжується тільки божою благодаттю, яка низпосилається тільки "вибраним".
Виходячи з того, Августин розділяє існування людського роду на два розряди. Одні люди живуть по-людськи, а інші по-божому. Умовно Августин називає їх "два гради". Люди в яких живуть по плоті і по духу. Громадян земного граду породжує оторочена гріхом природа, а громадян граду небесного породжує благодать, яка вивільняє природу від гріха.
Погляди Августина на людську природу і людську історію відрізняються новизною, в його трактуванні відносин людини і християнського бога. Людина, на його думку, істота немічна і не в змозі своїми силами втекти від гріха, ні створити на землі будь-яке удосконалене суспільство. Добро і справедливість повинні перемогти дякуючи вічному порядку і авторитету божественності. Божественний порядок (в тому числі і на Землі) за Августином є найвищим благом і абсолютною нормою того, що повинно бути.
В процесі обґрунтування і проповіді своїх теологічних міркувань Августин звертається до правових питань. При цьому головну роль в його підході до права займають роздуми про вічний і непорушний закон який іде від Бога і діє в галузі людських відносин.
Вчення Августина користувалось великим впливом уже в стародавні часи. Римсько-католицька церква широко використовувала його вчення для обґрунтування своїх теократичних уявлень і претензій на владу. За заслуги перед церквою Августин був названий Блаженним.
Починаючи з часу Відродження розвиток наукового суспільствознавства потребував розчищення шляху від схоластики в політології. Початок цьому процесу поклали італійські вчені і політичні діячі. Виступаючи проти теологічних теорій держави і права вони готувала новий фундамент нового політика-правового світогляду, який пізніше буде названий юридичним. Згідно цього світогляду відносини створені державою і ґрунтуються на праві. Обов'язковим є ідея рівності всіх перед законом, природне право та договірне походження держави.
2) Конституційний процес в Україні
Витоки українського конституційного процесу мають давні історичні традиції. Ще в період Київської Русі на віче укладалися договори між князем і народом, князем і його дружиною, що відображено в різних редакціях "Руської правди".
У новий час особливу роль у формуванні конституційних ідей в Україні відіграла Конституція Пилипа Орлика 1710 р., яка, хоч і не розглядала Україну як цілком самостійну державу, водночас установлювала низку демократичних для тієї доби державних Інститутів. У подальшому в Україні розроблялися такі конституційні проекти, як "Начерки конституції республіки" одного з членів Кирило-Мефодіївського братства Георгія Андрузького (1827-?) та більш докладний проект Конституції України під назвою "Вольный союз (Вільна спілка)". Його розробив 1884 р. український вчений і політичний діяч Михайло Драгоманов (1841-1895).
Значно радикальніший проект Конституції України було опубліковано у вересні 1905 р. в першому числі часопису Української народної партії "Самостійна Україна" під назвою "Основний закон "Самостійної України" спілки народу українського". Цей проект передбачав повну самостійність України, територія якої мала складатися з дев'яти земель.
Початок реального конституційного процесу в Україні слід пов'язувати з поваленням самодержавства та організацією у березні 1917р. Української Центральної Ради. І Універсал Центральної Ради започаткував становлення української державності й розглядався як "статут автономії України".
Віхою в розвитку конституційного процесу стало прийняття 3 липня 1917 р. II Універсалу Української Центральної Ради, що його можна розглядати як договір про порозуміння між Центральною Радою і Тимчасовим урядом у Петрограді. У II Універсалі проголошувався намір підготувати проекти законів про автономний устрій України.
Падіння Директорії на початку 1919 р. і створення українського радянського уряду ознаменувало початок нового етапу в розвиткові конституційного процесу в Україні. Радянська Конституція України, прийнята ВУЦВК у березні 1919 р., здебільшого лише повторювала Конституцію Російської Федерації 1918 р., а також положення про основи державного устрою, проголошені в Маніфесті Тимчасового робітничо-селянського уряду України на початку січня 1919 р.
Створення 1922 р. Союзу радянських соціалістичних республік і прийняття 1924 р. Конституції СРСР зумовило необхідність внести в Конституцію УСРР 1919 р. відповідні зміни, пов'язані головним чином з розподілом компетенції між союзною і республіканською владою. У грудні 1936 р., тобто в розпал сталінських репресій, було прийнято нову Конституцію СРСР, проголошену "найдемократичнішою у світі". Конституція Української РСР, прийнята 1937 р. на основі "сталінської Конституції", повністю повторювала її основні положення. Засудження "культу особи" Сталіна, певне розширення повноважень союзних республік наприкінці 50-х рр. декларування того, що Радянський Союз із держави "диктатури пролетаріату" перетворився на загальнонародну державу, деякі кроки в бік поширення демократичних інститутів, виникнення у країні відверто опозиційних рухів - усе це вимагало принаймні косметичних конституційних змін. За таких умов почався новий етап розвитку конституційного процесу в Україні. Його повністю було зорієнтовано на норми й положення Конституції СРСР 1977 р. Загалом Конституція України 1978 р. не внесла принципових змін у державне й громадське життя України.
Після розпаду СРСР і здобуття нашою країною незалежності розпочався новий етап у розвиткові конституційного процесу в Україні. Його вихідним пунктом стало проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990р. Важливе конституційне значення мав Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., який дістав всенародну підтримку на референдумі 1 грудня 1991 р., та деякі інші правові акти.
Декларацію було покладено в основу новоїКонституції, низки прийнятих законів України; вона визначає позиції республіки під час укладення міжнародних договорів.
Аналіз перебігу подій сучасного конституційного процесу дає підстави твердити, що при ухваленні Конституції було досягнуто високого ступеня політичної легітимності, певного ступеня суспільної легітимності, але достатньо низької правової легітимності.
Таким чином, сучасний конституційний стан характеризується пріоритетом політики над правом. Лише за умов домінанти права над політикою можемо сподіватися, що Конституція з політико-ідеологічного документа
Loading...

 
 

Цікаве