WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Тоталітарні доктрини. Комунізм. Фашизм. Сіонізм. Анархізм - Реферат

Тоталітарні доктрини. Комунізм. Фашизм. Сіонізм. Анархізм - Реферат

між-
народні рабинські (релігійні) організації трьох основних дено-мінацій іудаїзму (ортодоксальної, реформованої і консервативної).
Основна ідея сіонізму полягала в утверджені єврейської держави в Палестині, хоча розглядалися на перших етапах уган-дійський (Африка), аргентинський (Латинська Америка), кримський (Україна) та інші проекти.
На досягнення цієї мети була спрямована не тільки пропагандистська діяльність та фінансова допомога переселенцям, а й збройна боротьба проти арабського населення Палестини.
Саме терористична діяльність сіоністів проти палестинців, підтримана міжнародними сіоністськими та підконтрольними їм масонськими організаціями, і спричинила невиконання резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1947 р. про створення на території британської підмандатної території - Палестини двох незалежних держав: арабської і єврейської з виведенням Єрусалима під міжнародну протекцію.
Окрім державного або політичного сіонізму, заснованого Т. Герцлем, виокремлюють практичний, релігійний, соціалістичний, ревізіоністський, загальний, власне сіоністський і духовний сіонізм.
Наприклад, практичний сіонізм, який уособлював Хаїм Вейцман, вважав, що заселення Палестини євреями має відбуватися ще до створення єврейської держави. Практичний сіонізм і державний сіонізм утворили об'єднаний сіонізм.
Духовний сіонізм - політична течія, яка пов'язує національне відродження євреїв зі створенням духовного центру в Ізраїлі, що має підтримувати євреїв діаспори від загрози асиміляції. Засновником духовного сіонізму є Ахад Гуам (справжнє ім'я - Амер Гінзберг (1856-1927) з м. Сквира Київської області).
Ця течія з'явилася на підґрунті хасидизму - релігійно-містичної течії іудаїзму (яка на початку була опозиційною до офіційного іудаїзму - рабинату, але згодом наблизилася до нього), і ультраортодоксальної законспірованої секти хасидизму - Хабада, побудованої за клановим принципом. Очолюється Ха-бад Любавичським Ребе (від м. Любавичі - колишня територія України, а нині Смоленська область Росії). Нині Хабад має по-
тужні політичні і фінансові ресурси, мета якого - всесвітня експансія.
Сучасний сіонізм, який відповідно до провідної тези іудаїзму спрямовує своїх послідовників на глобальне панування світом насправді є формою єврейського нацизму і расизму.
Анархізм
Критиками політичних доктрин лібералізму (окрім соціалістів і комуністів) були й представники політичних концепцій анархізму, з-поміж яких найпомітнішими є постаті М. Штірнера, П. Прудона, М. Бакуніна і Ж. Сореля.
Макс Штірнер (справжнє ім'я Шмідт Каспар) (1806-1856) виступав з крайніх ідеалістичних та егоїстичних позицій. Він називав себе "смертельним ворогом держави", в якої є лише альтернатива: "вона або я". Власність для нього лише те, що в його владі. Отже, основне кредо М. Штірнера: "Для мене немає нічого вищого за Мене".
П'ер Жозеф Прудон (1809-1865), депутат Національних зборів Франції, заперечував будь-яку державність як основне суспільне зло, не схвалював ідею класової боротьби, а найважливішою умовою свободи особи вважав дрібну власність. Його ідеал - суспільна асоціація дрібних власників, які б мали рівну за розмірами власність. П. Прудон заперечував комуністичне і капіталістичне суспільство, обстоюючи "третю форму суспільства" як синтез спільності й власності. Цей ідеальний стан він і називав анархією.
На думку П. Прудона, треба повалити буржуазну державу, ліквідувати центризм і загальнонаціональну владу, замінивши їх федерацією самостійних територіальних одиниць на основі угод між ними. Такі територіальні одиниці можуть утворювати будь-які групи населення: раси, національності, міста тощо.
Організація суспільства на принципах комунального устрою повинна мати "аполітичний" характер і не передбачати поділу на володарів і підлеглих. А замість політики має з'явитися наукова організація суспільства, де законодавча влада повинна належати розуму, а виконавча - народу як охоронцеві закону. Саме тому П. Прудон писав про "науковий соціалізм", який має
перемогти ненасильницьким шляхом за умови становлення робітничого класу як рушійної сили прогресу.
Російський теоретик анархізму Михайло Бакунін (1814-1876) закликав до повного знищення держави, церкви та приватної власності, встановлення "колективної й невидимої диктатури", створення комітетів громадського порятунку. Основні положення його концепції викладено в творі "Державність і анархія" (1873). Намагався втілити свої ідеї в життя, беручи участь у кількох збройних повстаннях, а на схилі віку переконався в утопічності своїх ідей.
Французький анархіст Жорж Сорель (1847-1922), захопившись марксизмом, поступово перейшов до його критики. Сформулював політичну доктрину синдикалізму (від фр. syndicat - профспілка) і став визнаним лідером та ідеологом однойменного руху, співпрацюючи із Всезагальною конфедерацією праці, заснованою 1895 р.
Він заперечував демократію, парламентаризм, соціалізм - усе, що мало відбиток державності, вважав, що після смерті К. Маркса і Ф. Енгельса та утвердження ліберальної демократії марксизм перебуває в кризовому стані, а наступники К. Маркса та Ф. Енгельса спотворили їхнє вчення. Головним методом революційної боротьби вважав насильство, засобом перманентної мобілізації мас - загальний страйк, чинником об'єднання їх - революційні міфи, ентузіазм, нову революційну мораль. Однак результати Жовтневої революції в Росії зробили його песимістом. А в історію Ж. Сорель увійшов як засновник доктрини анархо-синдикалізму, з якою, безперечно, треба ознайомитись, аби мати уявлення про повний спектр та еволюцію політичної думки світу.
Наостанку зазначимо, що анархізм є сукупністю доволі різнобарвних політичних течій, настроїв та орієнтацій, які суттєво впливають на політичні процеси, особливо в переломні моменти історії. Анархічні течії та пов'язана з ними практика ґрунтуються на культі індивідуалістичного бунтарства.
Проте анархізм загалом нездатний до масштабних політичних дій, не кажучи вже про тривале здійснення влади у суспільстві.
Основними принциповими і суттєвиминедоліками анархізму є такі: розмитість уявлень майбутнього суспільства, до якого за-кликають анархісти; невміння організовувати свої дії та управляти ними відпо-відно до умов, що динамічно змінюються; наявність гострих суперечностей усередині анархічних течій, що знекровлює їх і робить нереальним досягнення їхніх політичних цілей. Проте соціальна й політична нерівність, бюрократизм, об-меження соціальної поведінки постійно створюють ґрунт для бажання перерозподілу майна та туги за індивідуальною свободою.
Список використаної літератури:
1. Горбатенко В. Стратегія модернізації суспільства. Україна і світ на зламі тисячоліть. - К., 1999.
2. Горфункель А. X. Гуманизм и натурфилософия итальянского возрождения. - М., 1977.
3. Грамши А. Искусство и политика. - М., 1991.
4. Грушевський М. На порозі нової України. - К., 1918.
5. Грушевский М. Освобождение России и украинский вопрос: Статьи и заметки. - СПб., 1907.
6. Гуго Гроций де Гроот. О праве войны и мира. - М., 1956. - Т. 1-3.
7. Гурне Б. Державне управління. - К., 1993.
8. Гунчак Т. Україна. Перша половина XX століття: нариси політичної історії. - К., 1993.
9. Давид Р. Основные правовые системы современности. - М., 1988.
10. Дай Т. Р. Демократия для элиты. - М., 1984.
11. Даниленко В. И. Современный политологический словарь. - М., 2000.
12. Дашкевич Я. Національна самосвідомість українців на зламі 16-17 ст.: Підсумки, джерела, методи дослідження // Сучасність. - 1992. - № 3.
13. Дегтярев А. А. Методы политологических исследований // Вестн. МГУ. Сер. Политические науки. - 1996. - № 6.
14. Демидов А. И., Малько А. В. Политология в вопросах и ответах. - М., 1998.
15. Желев Ж. Фашизм: Тоталитарное государство. - М., 1991.
Loading...

 
 

Цікаве