WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Поняття і структура політичної культури - Реферат

Поняття і структура політичної культури - Реферат

референдумів, плебісцитів, опитувань населення тощо.
Структурно-функціональний аналіз поняття політичної культури уможливлює виокремити матеріальні (політичні інститути, нормативно-правові акти, що регулюють суспільні відносини) та духовні компоненти (політичну свідомість,морально-етичні норми, соціальні настанови, політичні знання, волю, досвід тощо) політичної культури суспільства. Ці компоненти реалізуються у процесі політичної діяльності окремих особистостей, соціальних груп, органів влади і т. ін.
Підсумовуючи, зазначимо, що аналіз політичної культури потребує інтегрального підходу з позицій:
o характеру, рівня розвитку та співвідношення сталих правових, соціальних і психічних норм, що регулюють суспільні відносини;
o когнітивних (інформаційних, емоційно-комунікативних і практичних, тобто діяльнісних) компонентів формування суспільної свідомості та засвоєння їх окремими особистостями.
Виокремимо функції політичної культури:
1) ідентифікації, яка полягає в тлумаченні потреб людини з огляду на її групову (соціальну, етнічну, конфесійну) приналежність та участь в обстоюванні інтересів цієї спільноти;
2) орієнтації, що характеризує прагнення людини до змістовного відображення політичних подій і явищ при реалізації прав і свобод у конкретній системі;
3) адаптації, яка допомагає людині пристосуватися до умов політичного середовища, - здійснення її прав і владних повно-ва^кень;
4) соціалізації, що сприяє засвоєнню норм-регуляторів суспільно-політичного (правових, соціальних, психічних) життя;
5) інтеграції (дезінтеграції), яка забезпечує можливість співіснування різних груп у межах політичної системи, збереження цілісності держави та відносин останньої з громадянським суспільством;
6) комунікації, що створює інформаційні умови для взаємодії всіх суб'єктів та об'єктів політики.
Формування політичних культур - справа не одного покоління і тисячоліття. Навіть кардинальна перебудова політичних структур не може часто-густо радикально змінити цінності попередньої культури.
Скажімо, в Індії, яка успадкувала з колоніального минулого досить розвинену партійну систему та парламентські інститути, і нині домінують архетипи східної ментальності.
Водночас підвищений інтерес на Заході до релігій та способу життя Сходу не здатний змінити параметри політичної культури США чи Європи.
Проте технологічний прорив Японії до елітної групи світових лідерів сприяв укоріненню ліберальних цінностей і зразків політичної поведінки. Отже, все дуже індивідуально.
Демократична політична культура*
Сучасна демократія втрачає ореол зразковості. Як розвинені держави, так і перехідні суспільства демонструють загальну тенденцію перетворення демократії на технологію, де демократичні процедури працюють проти самої демократії. І не так важливо, проти чого спрямовані такі дії - проти тероризму чи власного народу.
Питання про те, що саме робить демократію демократією, є одвічно актуальним. Г. Алмонд і С. Верба спробували визначити якість демократії, використовуючи "набір змінних", який дає можливість виділити політичну культуру, найпридатніпіу для демократичної політичної системи [247, с 26]. Оскільки демократична культура виявлялася змішаною й охоплювала і культуру участі в політичних процесах, і громадську культуру (як історично сформовані орієнтації), доцільно припустити, що розв'язати поставлену задачу методологічно можна лише з урахуванням таких моментів:
1) наявного і потенційного рівня політичної дійсності;
2) цілеспрямованості процесу трансформації, тобто ідеальної моделі зміни.
Взаємодія потенційного рівня політичної системи, що трансформується, та ідеального цільового вектора є двома головними різноспрямованими процесами, що підпорядковуються певним законам системної організації. Отже, базисна культура в цих
процесах виступає визначальною основою і здійснює критичну функцію добору й адаптації, використовуючи критерій відповідності попереднього досвіду новим цінностям.
Зазначимо, що взаємодія може проявлятися за якісно різними сценаріями, проте незалежно від наслідків культурна інтеракція є необхідним джерелом розвитку. Зіткнення культур відбувається у кілька етапів: криза ідентичності, девальвація традиційних цінностей, культурний вакуум, подальший Ренесанс або заміна культури. Якщо політична система зазнає впливу формуючих чинників, культурне середовище реагує згортанням критичної функції, що виявляється у "витягуванні" на поверхню культурних орієнтацій нижчого порядку.
Практичні зміни, які відображають рівень розвитку суспільства й просторово-часову еволюцію взаємин людини, суспільства і влади, неминуче призведуть до зміни ідеалів. Взаємодія демократичних ідеалів і практики їхнього втілення визначає багатомірність поняття "демократія", його складність як у структурному, так і в функціональному відношеннях.
Якщо простежити за розвитком демократії, то можна помітити, що еволюція підкоряється головному прагненню - пошуку гармонії у відносинах між індивідом і суспільством. Античність зводила в ранг найважливішої цінності рівність обов'язків (те, що рішення народу повинні мати силу для всіх, визначало свободу через рівність статусів), залишаючи світ індивідуальності поза політикою.
Прийнято вважати, що Новий час змінив акцент у взаєминах людини й влади і розвиток демократії відбувався завдяки розширенню простору свободи ("відректися від свободи - значить, відректися від своєї людської гідності, навіть від своїх обов'язків"), де рівність виступає природним бар'єром демократії, а держава - засобом підтримки гармонії. Проте ще Н. Макіавеллі, розглядаючи вигоди й витрати балансування держави між сферами фактичних інтересів і компетенції, визнавав необхідність миритися з елементами демократії, щоб уникнути невдоволення.
Акцент на одній зі складових цього балансування (індивіду чи суспільстві) сприяє формуванню двох "підривних" тенденцій демократичного правління: централізації й атомізації. Перша характеризується відсутністю індивідуального вибору й контролю над владою, а також є наслідком принципу загальної рівності й зворотним боком свободи. Інша відображає ситуацію, в якій індивідуальна життєва позиція стає головною ознакою демократії. Панування особистих інтересів несе в собі загрозу апатії, виступаючи одночасно і гарантією свободи громадян, і підставою для обмеження цієї свободи ("тиранії більшості").
Подальший розвиток уявлень про демократію визначається пріоритетом індивідуалізації політичного процесу. Наприклад, ревізіоністська теорія демократії (Дж. Шумпетер) виходить із того, що загальна свобода не формується, а створюється, тобто народ не керує, а
Loading...

 
 

Цікаве