WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Поняття, типологія і стилі політичної діяльності - Реферат

Поняття, типологія і стилі політичної діяльності - Реферат

прогнозування можливої політичної поведінки суб'єктів політики в тактичному та стратегічному сенсі.
Ідеологія пояснює мету політичної діяльності та спрямовує її на реалізацію завдань певного етапу діяльності. Політичні доктрини деталізують зазначені вище цілі політичної діяльності, пропонують засоби їх досягнення. Політичні доктрини, пристосовані до конкретних ситуацій, реалізуються у формі політичних програм.
Зрозуміло, що політична діяльність за сприятливої економічної кон'юнктури і в умовах економічної кризи має певну специфіку. І цей чинник є надзвичайно важливим.
Не менш важливий тиск на центри влади чинять різні соціальні групи населення. Він стимулює політичну діяльність і може набувати форм масових демонстрацій, мітингів, акцій протесту, пікетування, страйків тощо. Досвід показує, що такі форми тиску в загальнонаціональних масштабах приводять до кардинальних змін у розстановці політичних сил (зміна урядів, дострокові вибори парламентів, президентів і т. ін.).
Різним рівням політичної діяльності відповідають різні види суспільної свідомості. Виходячи з видів політичної свідомості (наукової та буденної) можна виокремити теоретичну й практичну політичну діяльність. До теоретичної політичної діяльності можна віднести ідеологічну, законотворчу, соціологічну, науково-організаційну та методичну, а до практичної - депутатську, урядову, роботу в органах місцевого самоврядування, політичних партій, суспільно-політичних рухів, участь у виборах, референдумах, опитуваннях, мітингах, маршах протесту, пікетуваннях і т. ін.
Політична діяльність у сучасному світі виявляється у двох основних формах демократії: представницькій (парламентській, депутатській) і безпосередній. Головним джерелом представницької політичної діяльності є волевиявлення громадян суспільства. Обираючи своїх представників до органів законодавчої, виконавчої, судової влади, громадяни делегують їм політичну владу, що належить їм за конституцією. Безпосередньою політичною діяльністю є діяльність у складі партійно-політичних і суспільних структур. Вона регламентується двома видами норм: правовими (тобто законами, які є спільними для всіх громадян) і статутними (що регулюють права й обов'язки членів суспільних організацій).
Узагалі політична діяльність може здійснюватися на громадських або професійних засадах. До останнього виду політичної діяльності зараховують професійну депутатську діяльність, роботу в апараті суспільно-політичних організацій, рухів, політичних партій.
Досвід політично розвинених суспільств свідчить, що діяльність вищих представницьких органів має бути організована саме на професійних засадах, оскільки питання управління державою надзвичайно важливі й потребують спеціальних знань і навичок у державному будівництві.
З погляду політичної психології існує п'ять основних політичних стилів поведінки: параноїдальний, демонстративний, компульсивний, депресивний і піизоїдний.
Параноїдальний політичний стиль характеризується постійною жадобою влади, керування іншими людьми, підозріливістю та непередбачуваністю. Такий політик цікавиться лише власною думкою, відкидаючи інші. Він намагається створити напруження серед підлеглих, що дає змогу маніпулювати ними у власних інтересах і цілях. Типовими представниками з такою політичною поведінкою можна назвати Івана Грозного (Моско-вія), Й. Сталіна (СРСР), А. Гітлера (Німеччина), Б. Муссоліні (Італія), Б. Єльцина (Росія), М. Тетчер (Великобританія), Дж. Буша (США), Л. Кучму (Україна) і деяких інших.
Демонстративний політичний стиль характеризується постійною потребою загальної уваги, публічного схвалення дій, непослідовністю і некритичністю у ставленні політика до своїх вчинків. Люди, які демонструють таку поведінку, не можуть зосередитися на конкретних деталях і фактах, довести розпочату справу до логічного кінця, після того як "заведуть" і поведуть натовп за собою. Типові представники з такою поведінкою у політиці - О. Керенський, Л. Троцький (Росія), Р. Рейган (США), М. Горбачов (СРСР), Л. Кравчук, (Україна), С. Берлусконі (Італія) та ін.
Компульсивний політичний стиль можна характеризувати як консервативний, дріб'язковий, догматичний. Політичні діячі такого типу не можуть бути гнучкими. їм бракує легкості. Вони не здатні "поступитися принципами", піти на компроміс. Вони можуть бути відносно чесними, принциповими політиками, але ніколи - новаторами, лідерами-реформаторами. Найтиповіпіи-ми представниками з такою політичною поведінкою були колишні радянські лідери Л. Брежнєв, М. Суслов, Є. Лігачов, корейський вождь Кім Ір Сен, екс-президент Польщі Л. Валенса, екс-спікер українського парламенту О. Ткаченко та ін.
Депресивний політичний стиль характеризується песимістичним підходом до всіх питань, відсутністю лідерських якостей, плентанням у хвості подій. Такі діячі намагаються стати помічниками тих, хто здатний "робити політику". Вони приречені на другорядні ролі, їхня політична діяльність не має успіху. Типові представники - російський цар Микола II, колишній лідер КПРС К. Черненко.
Шизоїдний політичний стиль характеризується майже повною відмовою брати участь у конкретних подіях, відсутністю будь-якої ініціативи та відповідальності, небажанням працювати, рухатися вперед. Надовго утриматися на таких позиціях не вдається нікому з тих, хто бажає посісти своє місце в історії. Політика невтручання не може тривати довго, а люди, які її сповідують, або сходять з дистанції, або змінюють під впливом обставин свою політичну поведінку. Саме тому виокремити таких політичних діячів важко.
Зрозуміло, що зазначені стилі поведінки політичних діячів досить умовні, оскільки психологія людини надзвичайно важко вкладається в схему. Проте з урахуванням конкретних соціально-політичних і економічних умов, інтелектуальних даних політика, його реакції, рис характеру та інших чинників певною мірою можна спрогнозувати політичну поведінку людей, які домагаються влади й бажають утримати її в своїх руках.
Список використаної літератури:
1. Рощин С. Западная психология как инструмент идеологии и политики. - М., 1980.
2. Рощин С. Психология толпы: анализ прошлых исследований и проблемы сегодняшнего дня // Психол. журн. - 1990. - Т. 11, № 5.
3. Рубин Дж., Колб Д. Психологический подход к процессам международных переговоров // Психол. журн. - 1990. - Т. 11, № 2.
4. Рудич Ф. М. Много ли власти нужно власти? - К., 1999.
5. Руссо Ж. Ж. О происхождении и основании неравенства между людьми. - М., 1976.
6. Рябов С. Г. Політологічна теорія держави. - К., 1996.
7. Саймон Г. Адміністративна поведінка. - К., 2001.
8. Себайн Дж. Г., Торсон Т. Л. Історія політичної думки. - К., 1997.
9. Сен-Симон А. Избранные произведения. - М.; Л., 1948. - Т. 1-2.
10. Скиба В. И., Горбатпенко В. П., Туренко В. В. Вступ до політології. - К., 1996.
11. Слюсаревський М. До проблеми етногенезу українського народу (політико-психологічний аналіз аспекту) // Актуальные проблемы современной психологии. - X., 1993.
12. Смолій В., Степанков В. Богдан Хмельницький: Соціально-політичний портрет. - К., 1993.
13. Справочник по политическому консультированию / Под ред. Д. Перлматтера. - М., 2002.
Loading...

 
 

Цікаве