WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Поняття, типологія і стилі політичної діяльності - Реферат

Поняття, типологія і стилі політичної діяльності - Реферат


Реферат на тему:
Поняття, типологія і стилі політичної діяльності
Оскільки існує політичне життя суспільства, політика як така і є люди, які нею займаються, якнайшвидше потрібно розглянути питання, пов'язані з власне політичною діяльністю в різних суспільних умовах.
Політична діяльність суб'єктів політики як досить складний вид суспільної діяльності потребує широких спеціальних знань у галузі політології, права, економіки, соціології та психології, наукового розуміння політичних процесів, прогнозування політичного розвитку суспільства в разі прийняття (неприйняття) тих чи інших політичних рішень.
На характер політичної діяльності впливають об'єктивні та суб'єктивні детермінанти, які змінюються під впливом політичних дій та процесів, що відбуваються у суспільстві.
До об'єктивних детермінант належать суспільні потреби, інтереси певних соціальних груп, інституцій, угруповань тощо. До суб'єктивних детермінант - політична свідомість, правова, політична, психологічна культура тощо. Зрозуміло, що об'єктивні та суб'єктивні детермінанти політичної діяльності перебувають у діалектичному взаємозв'язку, що визначає структуру, спрямованість і результативність політичної діяльності.
Французький політолог Ж. Бодуен розглядав три основні концепції політичної діяльності: елітарну, плюралізму еліти і моделей майбутнього державного управління.
В елітарній концепції, аналізуючи політичну діяльність, вивчають проблему переважної участі в ній еліти суспільства.
Теорії захоплення влади верхівкою (В. Парето, Г. Моска та Р. Міхельса), занепаду демократії (Р. Міллса) та самовідновлен-ня панівного класу (П. Бірнбаума), що складають елітарну модель, доволі песимістично розглядають реалізацію демократичних процедур ухвалення політичних рішень.
Певною мірою зазначену ваду усуває концепція плюралізму еліти (Р. Дал, Р. Арон), яка вживає поняття еліти у множині, заперечуючи однорідність панівного прошарку.
У цьому контексті вельми логічним є розгляд політичної діяльності, зокрема у площині узгодження політичних і суспільних відносин, не лише по вертикалі, а й по горизонталі.
Однак існує і підхід, який передбачає, що в майбутньому навряд чи буде якась єдина модель державного або соціального менеджменту (М. Крозьє з його "індивідом і суспільством", П. Греміон з його "периферичною владою", П. Мюллер і Б. Жобер з їхньою "державою в дії").
Якщо ж відштовхуватися від цих концепцій політичної діяльності, то, користуючись методом системного аналізу, варто було б зазначити, що політичну діяльність слід розглядати як таку, що спрямована на багатовимірне, матричне, інтегральне узгодження політичних інтересів "різновагових" суб'єктів політичної діяльності - від індивіда до великих суспільних груп.
Отже, доходимо висновку, що сутність політичної діяльності полягає не стільки у боротьбі за владу, скільки в регулюванні політичних відносин у суспільстві, досягненні злагоди та взаєморозуміння громадян, їхніх спільнот і влади як по вертикалі, так і по горизонталі.
Політична діяльність є специфічним видом людської діяльності, що має регулювати, збалансовувати, узгоджувати інтереси та відносини між суб'єктами політики, сприяти досягненню в суспільстві громадянського миру та взаєморозуміння. її результативність залежить від кількох чинників:
o володіння інформацією про політичні відносини по горизонталі (між суспільними групами, націями, станами тощо), яка дає змогу своєчасно розробляти й впроваджувати запобіжні заходи щодо небажаного розвитку подій;
o володіння інформацією про політичні відносини по вертикалі (між центральними та місцевими органами влади й населенням), що уможливлює оцінку рівня довіри до влади, прийняття рішень щодо зняття соціальної напруженості в межах цієї площини відносин (це може бути проведення виборів, референдумів, інші політичні рішення);
o обраних цілей і засобів їх реалізації (мається на увазі основна мета діяльності: задоволення особистих чи корпоративних або суспільних інтересів, спрямованих на досягнення консенсусу й злагоди);
o прийняття політичних рішень, їх прогностичного потенціалу, передбачення можливих наслідків, позитивної або
негативної реакції різних груп населення, політичних партій, суспільних організацій, рухів і т. ін.;
o розроблення політичної технології досягнення результатів політичної діяльності.
Політична діяльність у складі різних політичних суб'єктів (парламенту, уряду, органів місцевого самоврядування, партійно-політичних і суспільних структур) має бути спрямована:
o на реалізацію загальносуспільних завдань (досягнення стабільності суспільно-політичної системи, її розвитку і т. ін.);
o на виконання цілей і завдань їх політичних суб'єктів (написання законів - у парламенті, їх виконання - в уряді і т. ін.);
o на досягнення власних неегоїстичних цілей (просування по службі, професійне зростання, підвищення рівня індивідуальної політичної культури і т. ін.).
Гармонійне поєднання загальних, колективних та індивідуальних цілей якнайкраще сприяє успішній політичній діяльності, її суспільній користі та ефективності, створює умови для стабільності функціонування політичної сфери суспільства як макросоціальної системи, що самоврегульовуеться у процесі своєї життєдіяльності.
Розглядаючи проблеми функціонування політичної та правлячої еліти, ми вже мали змогу ознайомитися з елітарною, плюралістичною та іншими концепціями політичної діяльності. Але попри всі розбіжності між ними всі вони стверджують, що політична діяльність все-таки є заняттям людей, які повинні мати відповідний рівень знань і практичних навичок.
Зрозуміло, що на певних (нетривалих) етапах головну роль можуть відігравати маси й навіть юрба (за умов кризових явищ). Проте в стабільній ситуації на політичну діяльність еліти в її конкретних аспектах здебільшого впливають організовані групи тиску, соціально або професійно зацікавлені в розв'язанні тих чи інших проблем.
Наприклад, учителі можуть вимагати реформування освітніх програм або підвищення заробітної плати, лікарі - страхової медицини, аграрії - захисту національного виробника сільськогосподарської продукції і т. ін.
Водночас, зважаючи на такий політичний чи економічний тиск, еліта суспільства все-таки не повинна забувати про стратегічні цілі суспільного розвитку, оскільки, йдучи на поводі у певних політичних сил, можна гармонізувати політичні та інші відносини, а можна й зруйнувати суспільну систему взагалі. У такому разі, зрозуміло, багато хто з політичної та правлячої еліти може позбутися свого панівного становища в суспільстві, що позначиться не лише на її позиціях, а й на ситуації взагалі.
Інакше кажучи, ігнорування в політичній діяльності проблем, що стосуються великих суспільних груп людей, може стати каталізатором ланцюгової реакції соціальних вибухів і протестів.
Отже, політична діяльність може розцінюватись як поле зіткнення й узгодження інтересів різних прошарків і верствсуспільства, а відтак і регулятором політичних відносин за допомогою правових, соціальних і психологічних чинників. Останні ж проявляються у вигляді продукування відповідних правових актів, використанні силових акцій, проведенні переговорних процесів
Loading...

 
 

Цікаве