WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Поняття, об'єкт, предмет і функції політології - Реферат

Поняття, об'єкт, предмет і функції політології - Реферат

К. Мангай, Е. Фромм, Т. Адорно, які згодом стали гордістю американської науки.
Аналогічні процеси відбувались і в комуністичній Російській імперії, з якої були вислані або витіснені такі вчені, як М. Бердяев, М. Лоський, Є. Франк, П. Струве, І. Ільїн, П. Сорокін та багато інших. Чимало дослідників було за цей час репресовано сталінським режимом.
Отже, у тоталітарних країнах Європи дослідження в галузі політичнихнаук або повністю припинилися або спрямовувалися на забезпечення ідеологічних і політико-пропагандистських потреб правлячих політичних режимів.
Водночас завдяки вагомому інтелектуальному підживленню американської політологічної школи остання перетворилася на "законодавця мод" у галузі соціальних і гуманітарних наук. Саме у США розгорнулася біхевіористська революція, були запроваджені системний та структурно-функціональний методи аналізу політичних інститутів і процесів, порівняльна політологія, політико-культурний підхід.
Завдяки цьому не виглядає алогічним факт значного впливу американських політологів на розвиток світової політологічної науки, зокрема на створення 1949 р. у рамках ЮНЕСКО Міжнародної асоціації політичних наук (МАПН).
Наслідки цієї активності не забарилися. Так, у Франції відразу після цього були створені Національна адміністративна школа, Інститут політичних досліджень при Паризькому університеті, Національний фонд політичних наук. Разом з останнім Національна асоціація політичних наук починає з 1951 р. видавати "Французький журнал політичної науки". З 1956 р. запроваджується вчений ступінь доктора політичних наук, а в університетах - курс "Конституційне право і політичні інститути".
Найбільших успіхів французька школа політології досягла в галузі дослідження проблем конституціоналізму, держави та влади, політичних систем в особі таких учених, як М. Дюверже, Б. де Жувенель, Ж. Бюрдо, Ж. Ведель, М. Прело, П. Фавр.
Британська політична школа, маючи нахили до позитивістської методології, зберегла історико-філософську спрямованість. Під впливом МАПН тут було створено Асоціацію політичних досліджень Об'єднаного Королівства, серед фундаторів якої - Г. Ласкі, Д. Броген, Ч. Уїльсон, М. Окшот.
Нині у Великобританії наукова та викладацька діяльність у галузі політології здійснюється в чотирьох десятках університетів країни. Видаються журнали "Політичні дослідження" (орган згаданої Асоціації політичних досліджень), "Британський журнал політичної науки", "Уряд і опозиція", "Політичний щоквартальник" та ін.
Порівнюючи тенденції розвитку політології у США та на Європейському континенті, слід зазначити, що американські дослідники головну увагу зосереджували на соціальних основах держави, а європейські - на проблемах вивчення та аналізу державного права й державно-політичних інститутів.
Якщо у США політологія розвивалась переважно у формі прикладних емпіричних досліджень, то в континентальній Європі органічно поєднувались історико-правові, політико-філо-софські та державознавчі традиції.
XX століття характеризується розмаїттям політичних концепцій, серед яких можна виокремити неопозитивізм, неолібералізм, неоконсерватизм, соціал-демократію, тоталітаризм: комунізм, фашизм, сіонізм і тісно пов'язаний з останнім глобалізм.
За винятком першої концепції, з іншими ми вже ознайомлені. Тепер же нас цікавить неопозитивізм не як ідеологічна течія, а як теоретико-методологічна основа політологічних досліджень XX ст.
Розвиток науково-технічного прогресу, політичні, соціально-економічні катаклізми призвели до кризи позитивізму. З початку 20-х років XX ст. формується неопозитивізм (одночасно в Англії, Австрії, Польщі). Його теоретико-методологічними засадами стали науково-суспільний скептицизм, математична логіка, "структуралістське" розуміння мови, розвиток емпіричної соціології, що все разом дало першу форму неопозитивізму - логічний позитивізм. З початку 40-х років розвивається нова форма неопозитивізму - філософія аналізу, такі принципи, як сцієнтизм, біхевіоризм, верифікація, кількісний об'єктивізм. Економічними засадами неолібералізму стали концепції Дж. Кейнса (1883-1946), Дж. Гелбрейта та Ф. Хайєка (1899-1992).
Особливої популярності в середині XX ст. набула концепція технократії, найхарактернішим представником якої є Дж. Гелб-рейт.
На думку прихильників цієї теорії, потрібно встановити політичну владу технократів, які керуватимуть суспільством не на догоду інтересам окремих класів, а на базі наукових знань і в інтересах усього суспільства.
Аналізуючи інститут влади, Дж. Гелбрейт розрізняв три типи влади: заслужену, компенсуючу і регулюючу. На його думку, вони відповідно використовують такі форми впливу, як сила, нагорода й переконання, а джерелами влади є відповідно особистість, власність і організація [292].
Політична філософія мае за предмет аналізу онтологію влади, субстанціональні засади владних відношень, типи й форми влади, а також політичну гносеологію, що розглядає владу як реалізацію вольової діяльності політичного суб'єкта (індивіда, групи, класу, партії, суспільно-політичного руху, держави, політичної еліти, лідера та ін.).
Ця так звана академічна політична філософія у XX ст. здобула чимало опонентів.
Скажімо, неомарксист Н. Пулантзас (1936-1980), який критично ставився як до капіталізму, так і до "реального соціалізму", працював над модернізацією марксизму з урахуванням соціальних змін, що відбулися в XX ст., а також відповідно до положень політичної соціології М. Вебера і Р. Міхельса.
Ж.Фрейнд, А. Коен-Танюжі і вже згаданий вище Н. Пулантзас активно розробляли такі проблеми, як організація-самоорганізація, діяльність-самодіяльність, етатизація- деетатизація, одержавлення-роздержавлення, співпраця-протистояння центрів влади, формалізоване-неформалізоване життя суспільства та ін.
Філософські проблеми політики аналізував і Ж. Еллюль [276; 277], який запропонував поняття "соціологічна пропаганда". Під останньою він розумів вплив на свідомість людей не лише засобами слова, а всім способом життя. На його думку, усі соціальні революції лише зміцнюють державу і дедалі більше закріпачують особистість.
А. Грамші (1891-1937), досліджуючи теоретичні питання політичної сфери, багато уваги приділяв природі політики, переходу від економіки корпоративної фази до фази політичної гегемонії. У центрі його уваги були методи політичного керівництва, вчення про партію, її ставлення до держави та особистості.
Політологія розпочала з вивчення й аналізу інститутів влади (парламенту, виконавчої влади, Верховного Суду) та боротьби з "академічною" політичною філософією.
Але з 20-х років XX ст. політологи перейшли від досліджень управлінських і загальнотеоретичних питань до вивчення відносин суспільства з державним механізмом,
Loading...

 
 

Цікаве