WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політологія міжнародних відносин - Реферат

Політологія міжнародних відносин - Реферат

Серцевинної землі (хартленда);
o модель "хартленд - римленд";
o модель "континентального блоку";
o модель "світового уніполя" та ін.
Основні фундаментальні поняття, якими оперує геополітика - геополітичні поля, геопростір і контроль над останнім, інтереси (національні, державні, міждержавні), геополітичні коди (набори політико-географічних передбачень, які лежать в основі зовнішньої політики), експансія (політична, військова, інформаційна, культурна, економічна, етнорелігійна тощо).
Історичним ядром геополітики є географія, яка досліджує прямі та зворотні зв'язки між властивостями простору Землі і балансом (суперництвом або співпрацею) світових силових полів.
У чому ж тоді різниця між політичною географією і геополітикою?
На думку російських дослідників В. Колосова і М. Миронен-ка [102], політична географія - це країнознавча наука, яка вивчає закономірності територіально-політичної організації суспільства на рівні держави та її районів.
А геополітика - наука, яка вивчає географічні, історичні, політичні та інші взаємопов'язані чинники, що впливають на стратегічний потенціал держави.
Отже, вимальовується така схема: геополітика - це політична географія, яка має справи з глобальним масштабом досліджень.
Академічна геополітика вивчає такі проблеми:
o залежність стійкості геополітичних структур від функціональних особливостей поверхні землі;
o залежність геополітичного балансу сил від характеру взаємодії силових полів великих держав;
o залежність геополітичної структури світу від рівня розвитку і культури транспортних засобів;
o причини виникнення і падіння великих держав;
o циклічність геополітичних процесів і т. ін. Практична геополітика є більш ідеологізована, досліджує вже
згадані геополітичні коди держав, державні пріоритети та інтереси, ієрархію цих кодів (сильні держави нав'язують свої ідеї слабшим і т. ін.).
Серед найбільш відомих учених, які досліджували проблему геополітики, насамперед слід назвати німецького географа Фрід-ріха Ратцеля (1844-1904) та його праці: "Закони просторового зростання держав" (1896), "Політична географія" (1897), "Море як джерело могутності народів" (1900).
Власне, термін геополітика запровадив швед Рудольф Челен (1864-1922), серед основних праць якого: "Великі держави: нариси з галузі великої політики" (1914), "Держава як форма життя" (1916), "Основи системи політики" (1920).
Далі ці проблеми розвивали німці Й. Парч, Ф. Науманн, В. Шенк, які обґрунтовували німецьку експансію і прагнення до світового лідерства.
Згодом до цього підключилися американець Альфред Тайєр Мехен (1840-1914), який писав про переваги морських держав над континентальними, а також "латинської раси над слов'янською", британець Хелфорд Маккіндер (1861-1947), який дослідив світову історію як конфронтацію між континентальними і океанічними державами. Його теорія полягає в такому:
o хто керує Східною Європою, керує хартлендом;
o хто керує хартлендом, керує Світовим островом;
o хто керує Світовим островом, керує усім світом.
Серед німецьких геополітиків виокремлюють Карла Хаус-хофера (1869-1946), який висунув свій варіант "Євразійства" (гіпотеза континентального блоку Німеччина - Японія), що й було реалізовано в діяльності нацистського режиму.
К. Хаусхофер був засновником і редактором журналу "Zeit-schrift fur Geopolitik" (виходив протягом 1924-1941 pp.), дотримувався ідей соціал-дарвінізму, а геополітику вважав розумом держави. Ключовими поняттями для нього були "життєвий простір" (за Ф. Ратцелем) і "простір як чинник сили".
Наприкінці XX ст. геополітика стала досить "модною" наукою, до якої долучилися, насамперед, американці - Саул Коен, Айр Страус, Дж. Кеннан, 3. Бжезінський, Є. Хантінгтон, скандинав Йоганн Галтунг, бельгієць Жан Тіріар (проект "Європи до Владивостока" - на противагу США) і т. ін.
У принципі можна говорити про те, що відмінність національних шкіл геополітики полягає, перш за все, в обґрунтуванні права на експансію тих чи інших держав, які претендують на світове чи регіональне лідерство.
Тут варто згадати (окрім німецької) японську науково-практичну школу геополітики, в якій виокремлюють:
o паназізм (С. Комакі - автор книги "Маніфест японської геополітики" (1907), Іккі Кіта - автор "Плану реконструкції Японії" (1923), Танака Гіїті - автор таємного "меморандуму Танака" (1927) про необхідність розширення життєвого простору Японії в Азії та світове панування цієї країни (після розгрому США) і т. ін.
o японське євразійство (принц Коноє Фумімаро (1891-1945), екс-прем'єр-міністр), який свою практичну політику реалізовував протягом трьох термінів перебування на посаді глави кабінету міністрів - відповідно до своєї праці "Новий порядок у Східній Азії". Суть японської версії євразійства полягає у протистоянні атлантизму, цебто США і Великобританії.
Ця концепція була покладена в основу японської зовнішньої політики, яка привела до підписання пакту Німеччини, Італії і Японії.
Проблеми Європейського континенту досліджували П. Ви-даль де ла Блаш (1845-1918) з концепцією, яка нині реалізувалася в ідеї "Європа регіонів", Жак Апсель (1882-1943) - з рівністю націй (на противагу германській експансії), Альберт Деманжон (1872-1940) вважав, що занепад Європи можна подолати кооперацією європейських держав. Жан Готтманн, уродженець Харкова, який розпочав свою кар'єру у Франції і закінчив у США (1915-1994), критикував Ратцеля, Хаусхофера, Мак-кіндера, оскільки вважав, що їх розуміння геополітики є наукою про війну.
Його концепція іконографії полягає в тому, що картина навколишнього середовища самоорганізованого простору складається під впливом релігійної, національної, культурної і соціальної історії даного простору. Сюди ж він відносив твори мистецтва, архітектури, міфи, символи і т. ін.
Взагалі, державу Ж. Готтманн розглядав насамперед з погляду комунікаційних потоків (руху людей, армій, капіталів, ідей тощо), а також відмінності морських (більш демократичних) і континентальних (більш абсолютистських) держав.
Після Другої світової війни найбільш активно розвивалася американська геополітичнадумка.
Ісайя Боумен (1878-1950) з ідеєю відмови від концепції американського ізоляціонізму, Ніколас Спікмен (1893-1944) - з моделлю "хартленд - римленд" (хто контролює рим-ленд - контролює Євразію, хто контролює Європу - контролює світ), Саул Коен - з моделлю поліцентричності та ієрархіч-ності, Айр Страус - з концепцією глобально уніполярного світу (з трьома силовими центрами: США, ЄЄ і Японія) та інші намагалися дивитися на світ з погляду нових політичних реалій планети.
Далі можна назвати таких політиків і дипломатів, як Дж. Кен-нан (стримування СРСР шляхом інтеграції), Г. Кіссінджер (прагматична практика силової політики), 3. Бжезінський та ін., які змінювали геополітичні коди США, а відповідно і науково-геополітичне обґрунтування практичної політики, що є предметом окремої розмови.
Замість резюме, до окресленого вище екскурсу в історію становлення геополітики як науки, можемо констатувати: вона відбулася і в сучасній політології зайняла свою унікальну нішу. Зафіксуємо цю тезу і підемо далі...
Глобальні процеси розвитку сучасної цивілізації
Сучасна геополітична структура світу почала формуватися майже п'ятсот років тому.
Історія дипломатії фіксує перший розподіл світу 1494
Loading...

 
 

Цікаве