WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичне прогнозування, політичні рішення та їх ефективність - Реферат

Політичне прогнозування, політичні рішення та їх ефективність - Реферат

чітких процедурах. Згідно з цією теорією виконавець або законодавець повинен чітко дотримуватися розроблених процедур на кожному етапі ухвалення рішень, що забезпечить найкраще використання наявних ресурсів у досягненні поставленої мети.
Цей метод передбачає, що особи або організації, які ухвалюють рішення, мають об'єктивну інформацію, а також є об'єктивними й незацікавленими у прийнятті того чи іншого варіанта рішення. Крім того, мається на увазі існування достатнього резерву часу для ухвалення рішень.
Однак життя набагато складніше, а проблеми дуже важко адекватно формалізувати, не кажучи про об'єктивність і неупередженість тих, хто ухвалює рішення.
Спробою подолати ці недоліки було запровадження методу послідовних порівнянь. Він полягає в ухваленні послідовних маленьких кроків для досягнення цілей з подальшим зіставленням їх, порівняння їх з реальними потребами, настановами певних політичних сил, суспільних груп і т. ін. Цей метод використовують з огляду на те, що політика ніколи не робиться "раз і назавжди", а безперервно перероблюється після ланцюжка коротких порівнянь і "маленьких" рішень. Кожний серйозний політик розуміє, що будь-яка стратегія сприяє реалізації лише частини поставлених цілей, що в цьому процесі можуть поставати й постійно постають певні непередбачувані проблеми і перешкоди. Як наслідок постає потреба постійно коригувати політичний курс, ураховувати нові умови ухвалення політичних рішень.
Недоліками методу послідовних порівнянь є певна фрагментарність і непослідовність, коли окремі "маленькі" рішення можуть не "вписуватись" у загальну стратегію, ухвалюються, можливо, зручні, проте не оптимальні з огляду на ефективність функціонування політичної системи рішення.
Змішано-скануючий метод покликаний поєднати фундаментальний процес ухвалення політичних рішень з подальшою їх розробкою.
Такий метод уможливлює раціональний аналіз найважливіших, ключових елементів проблеми і менш детальне дослідження другорядних аспектів. Він сприяє адаптації політичної системи до швидкоплинної ситуації в поєднанні з необхідною гнучкістю процесу ухвалення рішень відповідно до конкретних умов.
Отже, методи ухвалення рішень сприяють цілісному й динамічному аналізу політичних подій і явищ (використовуючи системний або історичний варіант методу), дають змогу об'єднати інші методи, спираючись на аналіз раніше ухвалених рішень.
Зазначена група методів використовує такі поняття:
o центр ухвалення рішень (президент, уряд, парламент та ін.), що розглядається як суб'єкт політичної діяльності;
o процес (технологія) ухвалення рішень;
o політичне рішення або вибір способу політичної дії;
o реалізація обраної послідовності практичних дій з використанням відповідних засобів досягнення політичних цілей.
Від методів ухвалення рішень багато в чому залежить ефективність соціального управління, а відтак стабільність суспільної системи як цілого.
Розрізняють формальний, змагальний і колегіальний методи ухвалення рішень, особливості реалізації яких розглянемо далі.
З огляду на предмет практичної політології, її методологічний інструментарій, маємо визначити й основні сфери застосування цієї галузі науки про політику: політичний маркетинг і менеджмент, які й є об'єктом окремого дослідження.
На завершення ознайомимось з методами ухвалення рішень, які використовують прихильники теорії груп.
Методи теорії груп
Основні ідеї теорії груп (А. Бентлі, С. Фрейд, А. Джордж, І. Джейніс, А. Семмел, Д. Мініх) полягають у розгляданні як об'єкта політичного аналізу не індивіда, а сукупностей індивідів, а також впливу їх один на одного. Поняття "група" використовується тут як певна кількість громадян, котрі беруть участь у масовій діяльності, яка, втім, не заважає їм займатися іншими видами групової діяльності. Кожна група має свої інтереси, які вона прагне реалізувати.
Методологія теорії груп полягає в аналізі політики через призму зіткнення груп тиску в процесі прийняття політичних рішень. Проте це лише одна з форм групової діяльності. Крім неї досліджують проблеми політичного лідерства, неорганізованої суспільної думки, формальних інститутів, політичних партій і рухів, законодавства і т. ін.
Прихильники теорії груп оперують термінами "потенційні групи", "приховані (неорганізовані) інтереси", "мажоритарні групи (електорат)", "офіційні групи (особи, які виконують формальні функції)" та ін.
Вплив груп на політичну діяльність і процеси в різних країнах може вивчатися в розрізі:
o загальнонаціонального або регіонального характеру груп;
o універсальності та специфічності останніх;
o характеру структури й членства;
o існуючих лідерів і ресурсів;
o використовування методів мобілізації громадської думки;
o ступеня й характеру взаємодії з партіями та іншими суспільними організаціями;
o рівня та ступеня автономії й характеру внутрішньої організації.
Загалом, використовуючи численні емпіричні дослідження, прихильники теорії груп істотно вплинули на розвиток політичних досліджень, особливо в межах політичного біхевіоризму [285; 293; 303; 338; 351].
Отже, варто зазначити певну невизначеність і неузгодженість у політологічних рядах щодо методологічної та методичної бази політологи. Але будьмо оптимістами. Можливо, читачам вдасться примирити сучасних класиків і запропонувати власну унікальну парадигму цієї дуже корисної и цікавої науки.
Наостанку зазначимо, що при ухваленні політичних рішень надзвичайно важливе значення має інформаційно-аналітична база їх підтримки.
Ця технологія потребує:
o оцінок рівня інформування учасників ухвалення політичних рішень та їх впливу на можливі рішення;
o політичний моніторинг і раннє передбачення небажаних сценаріїв розвитку ситуації;
o політичний контекст - аналіз позицій прихильників і противників цього рішення;
o прогнозування можливої долі цього політичного рішення тощо.
Список використаної літератури
1. Кон И. С. Позитивизм в социологии. - Л., 1964.
2. Консерватизм как течение общественной мысли и фактор общественного развития // ПОЛИС. - 1995. - № 4.
3. Конт О. Курс позитивной философии // Сер. Родоначальники позитивизма. - СПб., 1914. - Вып. 4-5.
4. Почепцов Г. Теорія комунікації. - К., 1996.
5. Почепцов Г. Тоталитарный человек. - К., 1994.
6. Правова держава / За ред. Ю. С. Шемшученка. - К., 1996. - Вип. 7.
7. Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави. - К., 1995.
8. Психологические механизмы регуляции социального поведения // Под ред. М. Бобневой, Е. Шороховой. - М., 1979.
9. Радзиховский С. Великий психолог // Психол. журн. - 1989. - Т. 10, №5.
10. Соловьёв А. И. Политология.Политическая теория. Политические технологии. - М., 2000.
11. Тавадов Г. Т. Политология. М., 2000.
12. Теорія і практика політичного аналізу / За заг. ред. О. Л. Ва-левського і В. А. Ребкала. - К., 2003.
13. Технология и организация выборных кампаний: Зарубежный и отечественный опыт. - М., 1993.
Loading...

 
 

Цікаве