WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичне прогнозування, політичні рішення та їх ефективність - Реферат

Політичне прогнозування, політичні рішення та їх ефективність - Реферат

прогнозується з використанням теорії ігор, ймовірностей;
o метод аналогії, який використовує методологію порівняльної політології;
o методи імітаційного моделювання, коли вибудовується імітаційна математична модель політичного об'єкта (системи міжнародних відносин, політичної системи держави і т. ін.), яка досліджується за допомогою ЕОМ з використанням альтернатив, зміни параметрів досліджувальної системи і т. ін.
Оскільки політична сфера суспільства є надзвичайно складним об'єктом для дослідження, політичне прогнозування розробляється, як правило, у вигляді альтернатив розвитку, що мають вірогідний характер.
Алгоритм політичного прогнозування передбачає етапи:
o предпрогнозний (розробка програми дослідження);
o побудова базової моделі (методом системного аналізу);
o збирання даних прогнозного фону (тенденції соціально-економічного розвитку, соціальна, міжнародна, міжнаціональна обстановка, громадська думка);
o побудова пошукових прогностичних моделей;
o побудова нормативних (реальних) моделей;
o оцінка достовірності і точності прогнозу;
o вироблення рекомендацій для політичного рішення;
o критичний аналіз прогнозу.
Сутність і метоли ухвалення політичних рішень
Будь-яка політична система має спеціалізовані організації або коло осіб, які уповноважені правовим шляхом чи санкціоновані неформально ухвалювати політичні рішення. В останньому разі їх виокремити доволі важко, оскільки ці суб'єкти політики перебувають у тіні.
Зазначені особи (персонально або у складі цих організацій) є елітою певної політичної системи. А еліта, у свою чергу, є суб'єктом влади та впливу. Політична практика має чимало прикладів, коли офіційні урядові інституції, які, на перший погляд, повинні нести відповідальність за процес ухвалення рішень, реально є маріонетками.
Найхарактерніший приклад - органи державної та місцевої влади в колишньому СРСР, які де-юре вважалися повновладними, а де-факто виконували рішення партійних комітетів КПРС. Отже, на поверхні висновок - відповідь на запитання щодо того, хто конкретно приймає ухвали, не може робитися лише на основі розгляду конституційних норм. Особливо слід зважати на це, аналізуючи авторитарні й тоталітарні політичні системи, де більшість норм, що регулюють суспільно-політичні відносини, не є правовими. Як приклад можна навести "архітектора китайських реформ" Ден Сяопіна, який, не обіймаючи офіційних посад у державі або правлячій у Китаї компартії, тривалий час у 80-90-х роках визначав стратегічний курс розвитку своєї країни.
Західна політологія у другій половині XX ст. активно розробляла проблеми ухвалення політичних рішень. З'явився навіть термін - теорія ухвалення політичних рішень, в розвиток якої найбільший внесок зробили Г. Саймон і Р. Дал.
Г. Саймон вважав, що теорія ухвалення політичних рішень визначає не тільки політичну поведінку, а й детермінує організаційну структуру суспільства, а Р. Дал визначив фактори, від яких залежать політичні рішення.
У будь-якому разі політологи єдині в тому, що, власне, процес прийняття ухвал визначається як послідовність таких операцій:
o постановка проблеми;
o збір інформації;
o виокремлення можливих альтернатив;
o добір конкретної альтернативи розв'язання проблеми.
Як правило, процесу прийняття ухвал передує аналіз проблемної ситуації. Кожна політична система виробляє певні процедури їх прийняття. Скажімо, в авторитарних або тоталітарних суспільствах джерело влади - харизма лідера й засоби забезпечення підкорення підлеглих часто-густо ототожнюються з процедурами прийняття ухвал. Хоча такий підхід абсолютно не означає, що в цих суспільствах не використовується раціональна техніка прийняття ухвал.
Навпаки, у чітко побудованій ієрархічній системі навіть легше формалізувати процес прийняття ухвал, принаймні на етапах постановки проблем і виокремлення альтернатив. Наприклад, підхід до складання п'ятирічних планів у колишніх соціалістичних країнах є якраз спробою формалізації процесів управління суспільним розвитком. Інша річ, що здебільшого цей підхід доводився до абсурду, коли суто місцеві, локальні проблеми можна було розв'язувати лише за санкцією центральної влади. Найяскравіший приклад: будівництво в Києві Палацу культури "Україна" треба було "пробивати" у московських лабіринтах влади, а тодішній лідер республіки за самовільне будівництво був навіть покараний по партійній лінії за те, що не "узгодив" свого рішення з Політбюро ЦК КПРС.
Існує три типи рішень: фундаментальні, або стратегічні, законодавчі та адміністративні.
Фундаментальні рішення ухвалюються конституційним або насильницьким, революційним шляхом. Вони стосуються статусу правлячих осіб, органів (президента, парламенту, уряду, судових і прокурорських органів та ін.), моделей ухвалення політичних рішень.
Законодавчі рішення ухвалюються вже в межах конституційного поля або так званої революційної законності, декларованої як конституційної. Ці рішення торкаються статусу й прав більшості членів суспільства (інколи і всіх громадян), прийомів і процедур ухвалення рішень у співавторстві. До такого типу рішень належать закони, укази президента, постанови парламенту та уряду.
Адміністративні рішення стосуються невеликої кількості людей і можуть видаватись у вигляді розпоряджень, інструкцій, наказів тощо.
До осіб, які ухвалюють рішення, належать індивідууми, котрі несуть державну або юридичну відповідальність за певні політичні рішення. Отже, це люди, які становлять собою правлячу еліту суспільства: парламентарії, урядовці, адміністративні керівники всіх рівнів державності та всіх гілок влади.
Правила ухвалення рішень полягають у дотриманні формальних і неформальних критеріїв, що встановлюють процедури перетворення альтернативного проекту в ухвалене рішення, обов'язкове для виконання. Це може бути конституційна більшість (двома третинами), голосування простою більшістю (50 %+1), рейтингове голосування (ухвалюється проект, який набрав найбільше голосів, але не набрав 50 %), нарешті, рішення, що ухвалюються лише за умови згоди всіх осіб, які мають право голосу (консенсусне рішення).
Під час аналізу ухвалених політичних рішень дуже важливо знати ситуацію, в якій вони ухвалювалися, сприйняття суспільством цих рішень та їх результативність. Це дасть змогу об'єктивно оцінити всі аспекти проблем, що аналізуються.
Наприклад, різні політичні сили Переяславську угоду 1654 p., що її підписав Б. Хмельницький з московським царем, тлумачать абсолютно по-різному. Одні підтримують її, інші вважають зрадою інтересів українського народу. Але кожне рішення ухвалюється в певних політичних і соціально-психологічних умовах. Скажімо, не всі знають, що той самий Б. Хмельницький пізніше збирався розірвати договір з Московією за порушення нею багатьох статей угоди.
Виокремлюють три основних методиухвалення рішень: раціональний; послідовних порівнянь (або "метод гілок"); змішано-скануючий.
Раціональний метод спрямований на ухвалення раціонального рішення, що базується на розумінні цінностей та цілей і на
Loading...

 
 

Цікаве