WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична комунікація, її функції і засоби. Політична символіка - Реферат

Політична комунікація, її функції і засоби. Політична символіка - Реферат

відображати графічно - у вигляді християнського хреста, герба, прапора, серпа й молота або таких людських постатей, як дядько Сем (США), Джон Булл (Великобританія), Маріанна (Франція).
Символами держави можуть бути меч, військо, поліція, урядові будинки (Білий дім, Кремль, Єлисейський палац) тощо.
Різноманітні символи мають велике значення в житті людей. З допомогою символів вони взаємодіють одне з одним, і в цьому плані символи є певними засобами регулювання соціальної поведінки. Це визначається насамперед тим, що будь-яка інформація, що сприймається суб'єктом, є певною сукупністю візуальних і звукових символів. І кожен суб'єкт розшифровує її зміст у формулах, що мають для нього певний сенс.
Кожен народ опановує власні національно-державні символи, які створюються упродовж тривалого часу та базуються на давніх традиціях. Частина їх формується спонтанно, частина - запроваджується політичною елітою.
Центральне місце в системі політичної символіки, яка є, по суті, субсистемою політичної системи взагалі, посідають прапори, конституції, гімни, свята, грошові знаки, політичні ритуали (наприклад, процес інавгурації новообраного президента в США) тощо. Останні є важливим компонентом "громадянської релігії", характерної для певного суспільства.
Завершеним і сконцентрованим втіленням ідеалів свободи і прав людини стала для американців статуя Свободи, яка є символом "американської мрії", успіхів країни необмежених можливостей.
Виразником національного духу, чинником, що сприяє формуванню національної самосвідомості, та водночас символом країни можуть бути міста. Скажімо, Київ для більшості українців - це насамперед Президент, Верховна Рада, уряд, Києво-Печерська лавра та Софійський собор.
Символічним є також вибір назви національної грошової одиниці України - гривні. У контексті того, що в той час як Україна не мала власної державності, (Московське царство перебрало на себе, власне кажучи, українську назву держави - Русь), введення назви української грошової одиниці, тотожної назві грошової одиниці Київської Русі, є глибоко символічним актом. Він немовби перекидає місток психологічного зв'язку громадян українського суспільства з пращурами, чия держава була однією з наймогутніпіих у тодішній Європі.
Громадська думка формується насамперед під впливом мас-медіа. Зрозуміло, що політична, й особливо правляча, еліта намагається переконати більшість населення у правильності своїх дій і доцільності свого перебування при владі.
У цьому контексті виокремлюють констатуючу (нейтральну) та спонукальну (яка закликає до певних дій) політичну інформацію. Спонукальна інформація, у свою чергу, може бути спрямована на активізацію ("підштовхування" до дій у певному напрямі) і дестабілізацію (руйнування політичних структур, норм і форм поведінки або діяльності).
Якщо подивитися на політичну інформацію з погляду засобів аргументації, то можна виокремити логічне та емоційне переконання.
Логічне переконання орієнтується на раціональну, доказову, наукову аргументацію.
Емоційне переконання покликане впливати на емоційний елемент людської психіки. Мета - змінюючи систему ціннісних орієнтацій особистості, примусити її діяти в заданому пропагандистами напрямі.
Політична інформація, що надходить до її споживача, може сприйматися повністю, частково (після внутрішньої "цензури") або не сприйматися взагалі.
У цьому контексті велику роль відіграє соціокультурна група, до якої належить (якщо належить) споживач інформації.
Напевно, варто назвати особливості впливу соціокультурної групи на сприйняття політичної інформації індивідом:
o особистий погляд споживача інформації перебуває під сильним впливом групи, до якої він належить або прагне належати;
o людина заохочується (або карається) за дотримання (або невиконання) групових стандартів;
o якщо думка "озвучена" в аудиторії, її важче змінити, ніж особистий погляд;
o групові дискусії та рішення сприяють послабленню внутрішнього опору певній думці;
o підтримка навіть однієї людини ослаблює тиск "групового мислення";
o найортодоксальніші прихильники групи найменш готові до сприйняття інформації, яка суперечить її нормам;
o велике значення для успішного засвоєння інформації мають форма й особливості її подання (довіра до інформатора, враження від його об'єктивності та правдивості тощо).
Окрім того, варто звернути особливу увагу на адресність політичної інформації, її "упаковку" відповідно до споживацьких стандартів різних груп населення.
Якщо інформація подається "упакованою" в стандартні кліше (ідеологічні, мовно-культурні та ін.) цієї групи, ви отримаєте значно більше шансів на успішне засвоєння цієї інформації вищезгаданою групою.
Ось тут ми вже наблизилися до формулювання певних узагальнень щодо культури політичної комунікації.
Основні принципи політичної комунікації:
o пріоритетність якостей і цінностей культури (ієрархія);
o рівні права усіх громадян на отримання інформації (демократія);
o наближеність до культури нації, етносу, конфесії, класу тощо (ідентичність);
o урахування морально-етичних норм (мораль).
Характер політичної комунікації в суспільстві, рівень її розвитку визначаються рівнем загальної та політичної культури суспільства, опосередковуються їх цінностями й нормами. Але політична комунікація як засіб існування й передавання політичної культури саме й визначає рівень політичної культури суспільства, особливості функціонування політичної сфери суспільства.
Ви побачили в останній фразі ключове слово функція? Це не випадково.
Настав час назвати основні функції політичної комунікації:
o поширення ідейно-політичних цінностей, знань, політичної інформації;
o формування політичної свідомості;
o поширення норм політичної культури, здійснення політико-культурного обміну, розвиток політичної культури суб'єктів політики (індивідів, груп, політичних структур);
o інтеграція та регулювання політичних відносин;
o підготовка та сприяння громадськості до участі в політичній діяльності.
Насамкінець зазначимо, що політична комунікація має бути засобом координації суспільно-політичних інтересів на основі повного інформування, поваги до прав і свобод особистості, демократичної політичної культури та свободи мас-медіа від владних структур. Це ідеал, якого треба прагнути шляхом постійної та копіткої роботи.
Списоквикористаної літератури
1. Кон И. С. Позитивизм в социологии. - Л., 1964.
2. Консерватизм как течение общественной мысли и фактор общественного развития // ПОЛИС. - 1995. - № 4.
3. Конт О. Курс позитивной философии // Сер. Родоначальники позитивизма. - СПб., 1914. - Вып. 4-5.
4. Почепцов Г. Теорія комунікації. - К., 1996.
5. Почепцов Г. Тоталитарный человек. - К., 1994.
6. Правова держава / За ред. Ю. С. Шемшученка. - К., 1996. - Вип. 7.
7. Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави. - К., 1995.
8. Психологические механизмы регуляции социального поведения // Под ред. М. Бобневой, Е. Шороховой. - М., 1979.
9. Радзиховский С. Великий психолог // Психол. журн. - 1989. - Т. 10, №5.
10. Соловьёв А. И. Политология. Политическая теория. Политические технологии. - М., 2000.
11. Тавадов Г. Т. Политология. М., 2000.
12. Теорія і практика політичного аналізу / За заг. ред. О. Л. Ва-левського і В. А. Ребкала. - К., 2003.
13. Технология и организация выборных кампаний: Зарубежный и отечественный опыт. - М., 1993.
Loading...

 
 

Цікаве