WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична думка Стародавнього Заходу - Реферат

Політична думка Стародавнього Заходу - Реферат


Реферат на тему:
Політична думка Стародавнього Заходу
У розвиток політичної думки Заходу найвизначніший внесок зробила Стародавня Греція. Мислителі античної Еллади досить швидко подолали шлях від міфу до теорії.
Та це й не дивно, оскільки форми правління тут швидко змінювалися: монархія - аристократизм - рабовласницька демократія. Бурхливе й мінливе політичне життя сприяло розвитку теоретичної думки та постійним пошукам досконалішої політичної системи.
Для мислителів Сходу постановка цього питання виглядала крамольною, оскільки вони виходили з раз і назавжди заведеного устрою життя. І "крок вправо - крок вліво" від усталеної схеми політичної поведінки сприймався, говорячи сучасною мовою, як неприпустимий ревізіонізм.
Немає жодного сумніву, що такий розвиток політичної думки не міг не бути пов'язаний з формами політичної організації суспільства. На Сході - це величезні й могутні імперії (деспотії), на Заході (читай - у Греції) - невеличкі держави-міста, які мали спільну мову, релігію та культуру, проте постійно воювали між собою, так само як із зовнішніми ворогами.
Політична географія пояснює давньогрецьку нездатність до міцного єднання здебільшого природними умовами Еллади, де невеличкі долини перерізаються горами, що перешкоджають політичним та економічним зв'язкам.
Зауважимо, що словосполучення "місто-держава" давньогрецькою звучить як "поліс", звідки й походить поширений нині термін "політика".
Але про це - пізніше. Тепер лише зауважимо, що розміри полісів були невеликими. За найкращих часів навіть Афіни мали не більш як 35-40 тисяч жителів. (До речі міста Трипільської цивілізації, що стала колискою української державності, мали приблизно таку ж чисельність населення і систему соціальної організації).
Невисока населеність полісів не сприяла формуванню бюрократії та регулярної армії, а це, зрештою, спричинювало політичну нестабільність і постійні зміни політичних форм.
У сучасному розумінні поліс є політично організованим суспільством, і це поняття, безперечно, є ширшим за поняття держави.
Життя людини в полісі жорстко регламентувалося правом або звичаєм, і в цьому контексті поліс був тоталітарним відносно особистості.
Аналізуючи політичне життя Еллади, слід також зазначити, що антична цивілізація була заснована на рабстві, яке давало змогу заможним громадянам віддаватись роздумам про життя-буття, політику чи мистецтво.
Пік розвитку давньогрецької цивілізації припадає на VI-V ст. до н. е., коли афінська демократія перемогла у війні з Перською імперією.
Але минуло не більш як 50 років, і Греція знов поринула у внутрішні війни. Поступово занепадали Афіни - оплот демократії, яка не змогла виробити дієвих механізмів контролю за діяльністю влади. Чого варте, скажімо, жеребкування під час розподілу урядових посад або роздача грошей бідним, що породжувало безвідповідальність і утриманство!
Крах політичної системи Еллади мав і позитивні аспекти. Цей масштабний експеримент дав надзвичайно цінний емпіричний матеріал для політичного аналізу, який здійснили грецькі мислителі, насамперед Платон і Арістотель.
Отже, ознайомимося з політико-філософськими системами цих мислителів докладніше.
"КОМУНІЗМ" ПЛАТОНА. АКАДЕМІЯ
Платон (427-347 pp. до н. є.) був . афінянином. Після смерті свого вчителя Сократа, якого "демократично" примусили випити отруту, покинув батьківщину і намагався переконати правителів Сіракуз провести реформи в дусі своїх уявлень про ідеальну державу.
У 387 р. до н. є. він купив невелику ділянку землі в афінському передмісті, названому на честь грецького героя Академа, і заснував там свою філософську школу - Академію, яку очолював рівно 40 років. Академія проіснувала набагато більше - аж до 529 р. н. є. (усього 916 років), коли була закрита за розпорядженням візантійського імператора Юстиніана.
Платон небезпідставно вважається автором філософської системи об'єктивного ідеалізму. Він одним із перших окреслив предметне коло політики, створив картину ідеального суспільства, що знайшло відображення в його праці-діалогах "Держава", "Політик", "Закони" [162].
Платон - прихильник жорсткої соціальної ієрархії. На його думку, все суспільство має поділятися на правителів (філософів), воїнів і виробників (ремісників і землеробів).
Як і в індійських варнах, приналежність до станів визначається не особистими якостями, а походженням людей. Як виняток, він "дозволяв" переходити з першого стану до другого, і навпаки. Але простолюдинам - зась, мовляв, це може призвести до загибелі держави.
Отже, зводився нездоланний бар'єр перед "кухарками", які не повинні керувати суспільством.
У чому ж тоді полягає "комунізм" Платона? Він усерйоз вважав, що треба ліквідувати приватну власність серед правителів і стражів. Останнім заборонялося мати сім'ю. Жінки й діти, на його думку, мають бути спільними, а останніх мусить виховувати держава.
Ці обмеження не поширювалися на виробників. Проте за певну свободу приватного життя й економічної діяльності вони мали платити громадянським безправ'ям - не брати участі в управлінні державою.
Платон регламентує всі сторони людського життя: економічні та соціальні відносини, матеріальні умови, дітонародження, виховання, культуру, думки людей.
Йому замало, що філософи правлять. Він пропонує знищувати всіх, хто претендуватиме не лише на владу, а й на філософію, виступає за заборону творів мистецтва, які піддають сумніву доцільність його політичної моделі.
Привертає увагу й типологія форм держави, яку він запозичив у Геродота (табл. 1).
Таблиця 1
Форма правління Засади
Звід законів Беззаконня
Монархія
Влада небагатьох
Влада народу Царська влада
Аристократія
Демократія,
що додержує законів Тиранія
Олігархія
Демократія,
що нехтує законами
Серед законних форм держави Платон найгіршою вважає демократію. Проте вона, на його думку, все-таки краща за олігархію та тиранію.
Під кінець життя Платон відступає від свого станово-комуністичного проекту (незакінчена книга "Закони"). Усім громадянам його ідеальної держави вже дозволяється мати сім'ї, будинки та земельні наділи. Земля та нерухомість розподіляються жеребкуванням, а наділ є загальнонародною власністю, що успадковується лише одним із дітей. Станів-каст уже немає. Є лише чотири класи залежно від матеріального стану. Перехід з класу до класу дозволяється в разі зміни майнового статусу людини. А ось із політичними правами та обов'язками справи дещо інші. На народні збори перші два класи ходити зобов'язані, а громадяни третього та четвертого класів можуть робити це добровільно.
Політичне безправ'я рабів та іноземців компенсується їхнім рівним майновим становищем з громадянами полісу.
Форма правління характеризується поєднанням принципів монархії та демократії. На чолі держави - 37 правителів віком від 50 до 70 років. Вони обираються не більш як на 20 років шляхом багатоступеневих виборів.З їхнього числа виокремлюється "нічна рада", до якої входять 10 наймудріших осіб. Формується й виборна рада з 360 членів (по 90 від кожного класу). Усі посадові особи обираються після попередньої перевірки, а право голосу на виборах мають ті, хто носить зброю або вже брав участь у війнах.
Як і в "Державі", у "Законах" зберігається жорстка регламентація приватного життя, виховується почуття єдності й колективізму, суворе покарання за порушення законів та інакомислення. Останнє, до речі, дало підстави для звинувачень Платона як ідейної предтечі тоталітаризму.
Підсумовуючи творчу спадщину Платона, слід наголосити на таких цінних політичних думках:
o ідеї загального блага та спільного інтересу як основи політичного об'єднання;
o приватній власності як основи соціальних суперечностей та конфліктів;
o чіткому визначенні форм держави й закономірностей їх змінювання;
o визначенні законності як найважливішого атрибута політичної організації.
Однак не варто забувати й про негативи:
o ідеалізацію кастовості та аристократичного правління;
o зневагу до прав особистості;
o виправдання соціальної нерівності;
o жорсткий контроль і регламентацію всього життя.
"ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД" АРІСТОТЕЛЯ. ЛІКЕИ
Давньогрецького мислителя Арістотеля (384-322 pp. до н. є.) не без підстав вважають засновником політичної науки [15].
Попри те, що Арістотель протягом 20 років перебував - як учень, а далі
Loading...

 
 

Цікаве