WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична думка Русі, України та Московії - Реферат

Політична думка Русі, України та Московії - Реферат

співпрацю між державою, кооперативами та приватним капіталом. Політична система цієї держави мала ґрунтуватися на владі однієї націоналістичної партії, на чолі якої повинні стояти випробувані "борці" й "кращі люди". На вершині піраміди влади - вождь з необмеженою владою.
Концепцію українського державотворення розробив В'яче-слав Липинський (1882-1931). Він обстоював ідею спадкового гетьманства в Україні як гаранта державності української нації. Водночас В. Липинський люто ненавидів "всіляких соціалістів", які виступали проти цієї ідеї та її реалізатора П. Скоропадського, який у квітні 1918 р. проголосив себе гетьманом усієї України і владу якого вони разом з російськими більшовиками повалили.
Розмірковуючи над шляхами та засобами досягнення соборності України, В. Липинський писав не лише про боротьбу політичних сил, що заважає цьому, а й про суттєві відмінності в культурі різних країв чи регіонів України через складність її географічного положення. Головною хворобою української нації він вважав недержавність, визнаючи, що можна "повчитись у великоросів поважання до своєї влади".
Обґрунтовуючи нову порівняно з попередніми концепцію побудови української держави, В. Липинський сформулював її основні засади: об'єднання з українцями всіх національних меншин на терені України; залучення до процесу створення української держави, окрім інтелігенції, великих промисловців за професійноюознакою, що замінило б політичні партії.
Одним із ідеологів українського націоналізму був Микола Міхновський (1873-1924), котрий розробив програму побудови самостійної української держави, в якій заперечував і капіталістичний, і соціалістичний шлях розвитку України .
Проблемами української державності та формування української раси опікувався Юрій Липа (1900-1944). Основним завданням міцної держави, на його думку, має бути турбота кожного громадянина про примноження її багатства. У протилежному разі це анархія, занепад держави як недоцільної. Устрій у державі має бути федеративний, бо державність - "це федерація територіальних груп, що зв'язані з центром своїм виборним уповноваженим, що його тільки затверджує центр".
Відмінні від радянської точки зору погляди на проблеми української державності, нації, мови, культури мали Микола Хвильовий (Фітильов) і Олександр Шумський.
М. Хвильовий закликав до створення єдиного національного фронту в боротьбі з "московським великодержавним шовінізмом". "Геть від Москви!" - ці слова М. Хвильового стали гаслом у такій боротьбі.
Післяреволюційна доба в Україні є періодом не лише боротьби за утвердження самостійності України, а й пошуків шляхів духовного відродження нації. Це знайшло відображення в політичних поглядах О. Шумського - народного комісара освіти України. Він виступав проти принципу централізму в управлінні Радянським Союзом, підготував 1926 р. лист до Сталіна, де наголошувалося на поглибленні процесів українського національного відродження та на доцільності контролю за ними саме українських комуністів, а не представників єврейсько-більшовицьких кіл (Л. Кагановича та ін.).
Хвилю українізації, що сприяла розвитку політичної думки, на початку 30-х років було припинено сталінським керівництвом. Унаслідок "чистки" у партійному та державному апараті тодішню політичну еліту України поставили на коліна. Це негативно позначилося на стані суспільствознавства.
Наприкінці 50-х років інтелектуальна еліта України скористалася хрущовською політикою десталінізації й порушила питання про реабілітацію своїх репресованих колег. Цих буди-телів нової політичної думки стали називати "шістдесятниками".
Перші прояви дисидентства спостерігалися в Києві й Західній Україні - було організовано кілька невеличких груп. Одна з них - "група юристів". її члени закликали до реалізації законного права України на вихід із СРСР. Згодом такі групи було розкрито, а їх членів засуджено до тривалих термінів ув'язнення.
За часів перебування України у складі СРСР говорити про існування якоїсь окремої української політологічної школи не доводиться, оскільки політологія як така вважалася в Радянському Союзі "псевдонаукою", а єдино правильним ученням був марксизм-ленінізм у формі наукового комунізму та марксистської філософії.
Лише після проголошення незалежності України 1991 p., підтвердженої на всеукраїнському референдумі, розпочався сучасний етап у становленні української політології.
Попри те, що в більшості вузів України на першому етапі на політологів оперативно перетворилися колишні фахівці з марксизму-ленінізму, все-таки незаангажована політична думка дістала потужний імпульс для свого розвитку. У перші ж роки незалежності була заснована Українська асоціація політологів (1993). Першими серед нових незалежних держав, які утворилися на теренах колишнього СРСР, українські вчені створили Асоціацію політичних психологів України (1995).
Надзвичайно велике значення у процесах становлення та розвитку політології мало заснування журналів "Політологічні читання" (1992) і "Політична думка" (1993). Політична тематика з'явилася на сторінках таких журналів, як "Віче", "Політика і час", "Персонал" та ін.
Велике значення для розвитку політології як самостійної науки мало створення наукових рад із захисту докторських дисертацій в Інституті держави і права ім. В. Корецького, Інституті політології та національних відносин НАН України, Львівському університеті ім. І. Франка, Міжрегіональній Академії управління персоналом.
Вийшли друком і відповідні підручники, словники та монографії, про які можна дізнатися зі списку літератури, наведеного наприкінці пропонованої монографії.
Список використаної літератури:
1. Гуго Гроций де Гроот. О праве войны и мира. - М., 1956. - Т. 1-3.
2. Гурне Б. Державне управління. - К., 1993.
3. ВинниченкоВ. Відродження нації. - К., 1991. - Т. 1-3.
4. Згуровский М. 3., Доброногов А. В., Померанцев Т. Н. Исследование социальных процессов на основе методологии системного анализа. - К., 1997.
5. Драгоманов М. Вибране. - К., 1991.
6. Липа Ю. Призначення України. - Л., 1992.
7. Липинсъкий В. Листи до братів-хліборобів. - Відень, 1926.
8. Міхновський М. Самостійна Україна. - К.; Л., 1991.
9. Огієнко І. Українська культура. - К., 1918
10. Основи політичної науки / За ред. Б. Кухти. - Ч. I-III. - Л., 1997.
11. Потулъницъкий В. Історія української політології. - К., 1992.
12. Потулъницъкий В. Теорія української політології. - К., 1993.
Loading...

 
 

Цікаве