WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична думка Русі, України та Московії - Реферат

Політична думка Русі, України та Московії - Реферат

Україна перебувала під владою двох імперій: 80 % її населення - у Росії, решта - в Австро-Угорщині. Українці в кожній з імперій опинилися в політичній системі, що докорінно відрізнялася від устрою, до якого вони звикли.
Серед пам'яток політичної думки початку XIX ст. слід згадати насамперед документи таємних декабристських товариств. Останні своїм програмним завданням вважали повалення самодержавства і встановлення конституційного правління. У Петербурзі діяло Північне товариство, а в Україні - Південне на чолі з Павлом Пестелем.
Під впливом декабристів, польського повстання 1830 р. в Києві у 1845-1846 pp. виникла таємна організація - Кирило-Мефодіївське товариство (братство), яке виробило першу політичну програму для українців. Його засновниками були Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Микола Гулак, Опанас Маркович, Василь Білозерський. До товариства близько стояв Тарас Шевченко, хоча й не був його членом. Члениорганізації підготували програму, статут, яким стала праця М. Костомарова "Книга буття українського народу". Товариством визначалася
кінцева мета - створення слов'янської демократичної федерації на чолі з Україною і столицею в Києві на засадах справедливості, рівності, свободи, братерства. До складу федерації мали ввійти Україна, Росія, Польща, Чехія, Сербія, Болгарія. Вища законодавча влада передавалася двопалатному сейму, виконавча - президентові. Реалізувати свою програму товариство планувало виключно мирним шляхом - здійсненням реформ. Передбачалося скасувати кріпацтво, ліквідувати юридичні відмінності між станами, зробити освіту доступною для всіх громадян, проголосити свободу совісті.
У 40-х роках політична думка України була гідно представлена Тарасом Шевченком (1814-1861). Духовні віяння Західної Європи, радикальні республіканські ідеї Французької революції вплинули на формування політичних ідей Т. Шевченка. У своїх творах він повертає з небуття історичну пам'ять українців.
У другій половині XIX ст. виступили такі видатні теоретики, як М. Драгоманов, І. Франко, Ю. Бачинський, М. Міхновський, М. Групіевський, К. Левицький. Вони сформулювали широку політичну та соціально-економічну програму боротьби за визволення українського народу. Найрадикальніпіими були погляди М. Міхновського, який, відмовляючись від культурно-територіальної автономії (І. Франко), слов'янської федерації (М. Драгоманов) і федерації з Росією (М. Грушевський до 1918 p.), проголосив однозначно - "Україна для українців!"
У середині XIX ст. політичний устрій як у Росії, так і в Австро-Угорщині зазнав удару, що породив сумніви щодо його ефективності та могутності.
Звідси й поширення революційних настроїв і стимуляція нових політичних ідей.
Михайло Драгоманов (1841-1895) висунув ряд цікавих ідей, зокрема щодо еволюції суспільства від роду, племені через сім'ю до держави. Від держави розвиток сягає найвищої політичної організації - всесвітньої федерації.
М. Драгоманов розробив політичну програму для України, в якій пропонувалося самодержавство замінити парламентською владою (ухваленням конституції).
Перебуваючи на федералістських позиціях, М. Драгоманов не виступав за відокремлення України від Російської імперії, але
вважав за потрібне реорганізувати її у вільну конфедерацію автономних регіонів.
Особливе місце в розвитку української політичної думки належить Івану Франку (1856-1916).
Нове соціально справедливе суспільство І. Франко пов'язував з мирною перемогою народної революції. Водночас він не відмовлявся від збройної боротьби.
І. Франко вважав, що в майбутньому суспільстві головне значення матимуть економічно-культурні, а не політичні питання. Культурні народи вступлять до вічної федерації, а всі можливі суперечки вирішуватимуться міжнародним виборним судом.
Проаналізувавши стисло політичні концепції діячів демократичного напряму з Наддніпрянщини і Західної України, зазначимо, що вони сприяли новому розумінню народними масами проблем, пов'язаних із розвитком капіталістичних відносин і необхідністю розв'язання нагальних питань соціально-економічного та етнічно-культурного розвитку.
Початок XX ст. у Росії позначений зростанням політичної боротьби. Через ослаблення Російської імперії навіть українство, яке завжди було предметом особливої уваги з боку царату, відчуло деяке полегшення.
Українська політична думка й далі розвивалась як частина загальносвітових суспільно-політичних ідей.
Одним із видатних українських мислителів першої третини XX ст. був Михайло Грушевський (1866-1934). М. Грушевсь-кий - автор близько двох тисяч друкованих праць - виступив з тезою про необхідність демократичного вирішення національного питання. Він вважав, що Україні має бути забезпечена національно-територіальна автономія у складі демократичної Росії, бо "народність для свого розвитку не потребує обов'язково політичної самостійності".
З розвитком політичних подій погляди М. Групіевського трансформуються. Він дедалі більше (особливо після прийняття IV Універсалу) схиляється до думки про незалежність України, її повний суверенітет.
Володимир Винниченко (1880-1951) став першим головою уряду (Генерального секретаріату УНР) народженої в 1917-1918 pp. Української держави й до кінця життя з милості своїх ідеологічних опонентів носив тавро ворога України.
Його шлях - від прихильника культурно-національної автономії у складі Російської федеративної республіки до ідеолога відродження української державності.
Цікаві думки В. Винниченка щодо взаємозв'язку нації та державності: "Нація без державності є покалічений людський колективний організм. Через те так жагуче всі, так звані "недержавні нації" прагнуть своєї держави..." На запитання про те, що таке державність, він відповідав, що це устрій всього матеріального і психічного буття цілого народу, його національності, економіки, політики, культури.
Праве крило в українській політичній думці представляв Дмитро Донцов (1883-1973), який вважав інтегральний націоналізм філософією виживання нації, поставленої на край могили.
Основна проблема для Д. Донцова - як перетворити націю "свинопасів" у націю володарів своєї ж країни. Він вважав, що цього можна досягти безкомпромісною боротьбою. А це можливо лише тоді, коли її провід очолить справжня національна еліта.
Проте Д. Донцов не мав чіткого уявлення про соціально-економічний тип суспільства, яке мало б з'явитися після здобуття незалежності. Його концепція не йде далі розуміння, що суспільство має бути аграрним і спиратися на
Loading...

 
 

Цікаве