WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична влада: природа, ресурси, легітимність - Реферат

Політична влада: природа, ресурси, легітимність - Реферат

забезпечувати інтеграцію суспільства.
6. Реляціоністський підхід (від лат. relatio - донесення) розглядає владу як стосунки між особами, що дають змогу одному суб'єкту (індивіду або групі) змінювати поведінку іншого. Тут наголошується на рольових відносинах, асиметрії владних відносин між суб'єктом і об'єктом влади.
У межах цього підходу виокремлюють такі теорії:
o опору (Д. Картпрайт [38], Дж. Френч, Б. Рейвен [284]), яка аналізує форми та ступені опору в системі владних відносин;
o обміну ресурсами (П.Блау, Д.Хіксон, Б. Рейвен), яка за основу владних відносин бере нерівний розподіл ресурсів між володарем і підвладним, тобто влада розглядається як функція залежності індивіда від розподілу ресурсів;
o розподілу зон впливу (Д. Ронг), яка стверджує, що особи в системі владних відносин постійно обмінюються ролями володаря влади та її об'єкта.
Дослідивши різні концепції політичної влади, перейдемо до поняття структури влади (рис. 5).
Загалом слід зазначити, що марксистська концепція влади тлумачить останню з погляду масових явищ і боротьби станів, залишаючи осторонь людину з її спрямованістю, волею, діяльністю.
Ліберальні та інші близькі до них концепції, навпаки, йдучи від особистості, екстраполюють внутрішні психічні особливості останньої на діяльність політичних інститутів і структур, забуваючи про системний ефект, що виникає під час взаємодії індивідів у процесі спільної діяльності у сфері політики.
На нашу думку, аналізуючи суспільні явища, бажано використовувати всі методологічні підходи з урахуванням конкретної специфіки суспільства, що вивчається, його політичної культури та ментальності.
Ступінь і сила політичного та суспільного впливу, форми діяльності та структури великою мірою визначаються суспільно-економічними чинниками. Вони впливають на зміст і форми реалізації політики центрами влади (президентом, парламентом, урядом) переважно опосередковано, хоча за певних умов можуть виходити на перший план.
Рис. 5. Структура влади
Засоби політичної діяльності (зокрема, примус, оволодіння комунікаціями) пов'язані із суттєвими матеріальними витрата-ми. Зрозуміло, що за таких умов суспільні групи, які можуть фінансувати політику, утримувати організаційну структуру, транспорт, зброю, засоби масової інформації, монополізують або принаймні максимізують свій політичний вплив у суспільстві.
Водночас влада має певну автономію, яка обмежується ще й такими чинниками:
- об'єктивними довготерміновими інтересами панівного стану;
- вимогами суспільної рівноваги, єдності суспільства, еконо-мічної та політичної систем і т. ін.;
- масштабом і силою суспільної підтримки, рівнем опору владі, кількістю суспільних витрат, необхідних для форсування ухвалення певних рішень і т. ін.
Отже, завдання безпосередніх суб'єктів влади такі:
o забезпечити панування правлячої еліти через оптимізацію форм управління та підвищення його ефективності;
o гарантувати суспільну рівновагу та інтеграцію як наслідок погодження інтересів привілейованих суспільних груп з усім загалом громадян;
o прогнозувати та розробити напрями, форми й методи дій.
Коли ці вимоги виконуються, гарантується еволюційний розвиток суспільства зі стабільним функціонуванням політичної, економічної, соціокультурної та інпіих сфер суспільства.
Ресурси влади
Термін "ресурси влади" використовують як у широкому, так і у вузькому розумінні.
У широкому розумінні ресурси влади є всім, що суб'єкт (індивід, група) може використати для впливу на ін.
У вузькому розумінні - це засоби, використання яких забезпечує вплив суб'єкта на об'єкт влади.
Ресурси влади можуть застосовуватися для примусу, заохочення або переконання. Відповідно до цих способів досягнення політичних цілей можна виокремити й такі антропологічні ресурси влади, як страх, інтерес, переконання.
Згідно з характером і сферою впливу розрізняють нормативні, примусові та утилітарні ресурси (А. Етціоні).
Нормативні ресурси - засоби впливу на внутрішній світ, ціннісні орієнтації та норми поведінки людини.
Примусові ресурси - заходи адміністративного впливу, що передбачають силові методи "переконання" через так звані силові структури (суд, поліцію, армію тощо).
Утилітарні ресурси пов'язані з матеріальними та соціальними благами, повсякденними інтересами людей. За їх допомогою влада, особливо державна, може купувати не тільки окремих політиків, а й соціальні групи, верстви населення. Ці ресурси можуть застосовуватися й для покарання (наприклад, зменшенням заробітної плати недобросовісним працівникам).
Залежно від життєдіяльності ресурси влади поділяються на економічні, соціальні, культурно-інформаційні, силові та демографічні.
Економічні ресурси - матеріальні цінності, гроші, техніка, землі, корисні копалини.
Соціальні ресурси - соціальний статус (ранг), посада, освіта, соціальне забезпечення, медичне обслуговування.
Культурно-інформаційні ресурси - інформація, знання, що отримуються та поширюються через науково-освітні заклади, мас-медіа як з метою об'єктивної комунікації, так і маніпулювання суспільною свідомістю.
Визначаючи важливість перших двох видів ресурсів, останнім часом фахівці фіксують зростання впливу культурно-інформаційних ресурсів. Скажімо, соціолог-футуролог О. Тоф-флер (США) переконаний, що в постіндустріальних країнах знання вже підкорили силу й багатство, ставши визначальним чинником функціонування влади.
Силові (спонукальні) ресурси - інститути фізичного примусу: армія, поліція, служба безпеки, суд, прокуратура.
Цей вид ресурсів традиційно вважається найефективнішим джерелом влади, оскільки його використання загрожує вищим цінностям людини - життю, свободі, майну.
Демографічні ресурси розглядаються в тому розумінні, що людина стає специфічним ресурсом влади лише тоді, коли є засобом реалізації чужої волі. Загалом вона, безперечно, є не тільки ресурсом влади, а й її суб'єктом та об'єктом.
Відповідно до зазначених ресурсів влади виокремлюють владу економічну, соціальну, культурно-інформаційну та спонукальну.
Проте нас найбільше цікавить політична влада, яка характеризується такими ознаками:
o легальністю використання сили в межах держави;
o верховенством щодо інших видів влади;
o публічністю (звертанням за допомогою права від імені всього суспільства до всіх громадян);
o моноцентричністю (наявністю єдиного центру ухвалення рішень);
o використанням (окрім спонукальних) також економічних, соціальних і культурно-інформаційних ресурсів.
У цьомуконтексті слід згадати кумулятивний ефект влади,
що полягає в її зростаючому нагромадженні: багатство збільшує шанси на входження до політичної еліти, доступ до освіти й мас-медіа; висока політична посада сприяє збільшенню багатства, доступу до знань і мас-медіа; інформаційний вплив сприяє політичній кар'єрі та підвищенню доходів.
Злиття політичної, економічної, соціальної та культурно-інформаційної влади за переважанням влади політичної характерне для тоталітаризму. Демократичний устрій передбачає легальний та неформальний поділ влади: державної - на законодавчу, виконавчу та судову; економічної - між центрами впливу; духовної - між мас-медіа, конфесіями.
Ось тут доречно розглянути типологію влади (рис. 6).
Рис. 6. Типологія влади
Легітимність влади
Розглядаючи проблему влади,
Loading...

 
 

Цікаве